Україна в тій чи іншій формі буде. Не змусиш ріку текти назад, так само і з народом, його не змусиш зректися ідеалів
Павло Скоропадський,Гетьман Української Держави, український державний, політичний і громадський діяч

Брак часу

11 січня, 2019 - 10:33

З кожним днем, з кожним наступним роком всередині мене все більше розростається страх. Він розгалужується й пускає коріння, його крона цвіте й зеленіє, а стовбур не під силу жодним дроворубам. Це боязнь усемогутності часу. Страх не встигнути.

Хтось із мудрих китайців свого часу припустив, що життя людини довге насамперед для того, аби вона встигла звикнутися з думкою про власну приреченість. Прийняти той факт, що смерть неминуча, що смерть – це закономірна частина життя. Зрештою, десятиліття дані людині для того, щоб вона просто втомилася й знудилася жити, а відтак і сама почала чекати на кінець.

Юність безтурботна й швидкоплинна, це час, коли можна дозволити собі не журитися й ні про що всерйоз не думати. Натомість зрілість вимагає від людини планів. Планувати й організовувати своє життя. Передбачати, наскільки це можливо. Бачити життя як простір, що закінчується горизонтом. І як кількість справ, які треба встигнути виконати.

Мрій, бажань, планів настільки багато, а часу стає все менше. Ця драма нікого не може залишити байдужим. Стільки книжок, які хочеш прочитати, а часу на всі вже не вистачить. Стільки країн, у які хочеш поїхати, але життя змушує працювати й заробляти, щоб мандрувати, і робота в підсумку пожирає місяці й роки, на мандри залишаються дні й тижні.

Хочеться вивчити арабську мову, а також турецьку й еспанську, а ще завжди мріялося про давньогрецьку, щоб читати класиків в оригіналі. Але з жахом усвідомлюєш, що трьох років на опанування нової мови у тебе немає. Бо будні забиті безліччю дрібних справ, і втиснути в цей божевільний розклад ще якесь заняття майже неможливо.

Раніше я думав, що з роками працюватиму все менше. Здобувши якийсь статус, досвід, опанувавши добре свій фах, можна буде скоротити час праці, думалося мені. А виходить навпаки – роботи все більшає.

Доведеться змиритися з тим, що всього не встигну. Що не навчуся в цьому житті добре грати на фортепіано. Ще не заговорю екзотичною мовою. Що не вийде рік пожити в якомусь тибетському монастирі. Що я так і не стану археологом. І так далі, і тому подібне, і все без кінця.

Боюся не встигнути. Тому все частіше відмовляюся від несуттєвого, порожніх зустрічей, нецікавих людей, фальшивих книжок. Часу все менше, планів усе більше. Роботи – і поготів.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments