Душа людська міряється повною мірою, та такою, про яку навіть і не підозрював світ. Книги і фільми про нашу правду, про наш народ мусять тріщати од жаху, страждань, гніву і нечуваної сили людського духу.
Олександр Довженко, український письменник та кінорежисер

Чому важливо бути медіаграмотним

або Як виробляти в собі інформаційну «імунну систему»
3 лютого, 2017 - 11:34

Інформаційна доба чи то мутує, чи то вже остаточно трансформувалася в еру дезінформації. Найбільш розповсюджена, легкодоступна та водночас затребувана зброя масового ураження у ХХІ столітті — інформація. Не свинцеві кулі, не ядерні заряди, а саме сконструйовані медіамесиджі — зброя №1 в арсеналі так званої гібридної війни. Нам, українцям, це відомо, як нікому добре. Російська пропаганда вкоренила у свідомості чималої частини наших співвітчизників «русский мір» і похитнула територіальні кордони України.

«Інформаційна війна», «пропаганда», «фейк» — терміни, які стали звичними для більшості українців лише за останні три роки. Лише після того, як нас добряче струснули анексією та «градами», українці задумалися про важливість інформаційної безпеки. Це чітко виявило величезний освітній пробіл у нашого не досить медіаосвіченого суспільства.

Медіаосвіта в Україні потрібна не лише для того, щоби протистояти інформаційній агресії. Вона також покликана формувати медіаграмотність і сприяти розвитку громадянського суспільства. Не ототожнюймо українські медіавиклики з однією лише російською машиною пропаганди. Все набагато складніше, і рівень цієї складності з плином часу лише зростатиме.

Фейкові новини, псевдолідери думок, таргетована реклама, big data (якщо ще не читали, то загугліть словосполучення «big data i Трамп» і ознайомтеся з цим кейсом) — усі ці маніпулятивні інструменти є реальністю наших днів.

І Google, і Facebook, усвідомивши ризики та виклики ери дезінформації, вже виступили у «хрестовий похід» проти фейків. Після нещодавнього референдуму в Італії, який супроводжувався найрізноманітнішими маніпуляціями, навіть Папа Римський Франциск жорстко висловився проти брудних технологій у поширенні інформації та агітації, порівнявши сумнозвісні фейки з копрофілією, тобто поїданням фекалій. На жаль, усі ми тією чи іншою мірою споживаємо… фейки. Однак натрапити на маніпуляцію — ще не означає їй піддатися.

Важливо вміти розпізнавати медійну маніпуляцію, на яку наразитися можна будь-де. В оману може вводити і загальнонаціональний телеканал, і місцеве радіо, і районна газета, і улюблена сторінка в соцмережах. Уникнути маніпуляції допоможе критичне мислення та медіаграмотність — ті два життєво необхідних навики сьогодення, яких українцям дуже бракує. Уміння критично мислити в повсякденному житті — визначальне у ХХІ столітті. Кожному необхідно виробляти в собі інформаційну «імунну систему». Зробити це буде простіше після медіаосвітньої вакцинації, яку необхідно було б проводити через спеціальні навчальні курси ще на шкільному та університетському рівні. У цьому питанні Україна пасе задніх, не надаючи належної уваги медіаосвіті на державному рівні. Практично всі проекти, пов’язані з впровадженням медіаграмотності у навчальний процес, — це ініціативи громадських активістів, медіаекспертів, окремих педагогів.

«Медіаграмотність — це сукупність знань, навичок та умінь, які надають людям можливість аналізувати, критично оцінювати і створювати повідомлення різних жанрів та в різних формах для різних типів медіа, а також розуміти й аналізувати складні процеси функціонування медіа в суспільстві, їх та вплив», — так звучить одне з академічних визначень. По суті, в основі медіаграмотності — модель, яка заохочує людей замислюватися над тим, що вони дивляться, бачать, читають. Завдання медіаграмотності полягає у трансформації медіаспоживання в активний та критичний процес, допомагаючи людям краще усвідомити потенційну маніпуляцію, а також допомогти зрозуміти роль мас-медіа і ЗМІ у формуванні громадської думки.

Освічені люди, наприклад, можуть без проблем розпізнавати російську пропаганду в ЗМІ, але повестися й повірити у фейкову смерть королеви Великобританії (цей фейк нещодавно було запущено на пострадянському інтернет-просторі). Саме дефіцит медіаграмотності та критичного мислення в суспільства значною мірою сприяє високій популярності політиків-популістів, які, передусім, комунікують з електоратом і впливають на нього саме через ЗМІ. Медіаграмотність спонукає довести до автоматизму процес перевірки кожного сумнівного медіамесиджу. У праці «Factual Entertainment: How to make media literacy popular» я натрапив на максимально детальну схему аналізу медіамесиджу, який складається з 28-ми ключових запитань: «Хто написав повідомлення?», «Яка його цільова аудиторія?», «Кому вигідна ця інформація?, «Яке джерело?», «До чого спонукає цей месидж?» і т. ін. У повсякденному житті ми, звичайно, не будемо ставити всі 28 запитань. І декількох критичних запитань та верифікації інформації вистачить для того, щоб розібратися із середньостатистичною медійною маніпуляцією.

Найкраще прищеплювати медіаграмотність ще з юного віку через медіаосвітні елементи в навчальному процесі. Дітей потрібно не захищати від медіа (це треба, до речі, пояснити багатьом батькам) — вони мають готуватися до того, щоб бути активними учасниками медіапроцесу. В інформаційну добу «ньюс-мейкером» світового масштабу може стати навіть учень, якщо в нього є смартфон, інтернет і сторінка в соціальних мережах. Пригадаймо, як навесні минулого року на підконтрольну Україні територію Донбасу навідався голлівудський актор і посол доброї волі ЮНІСЕФ Орландо Блум. Приїзд актора не афішувався задля безпеки. Однак таємний візит Орландо перестав бути таким після того, як учні з Краматорська виклали в Instagram селфі з зірковим гостем. Згодом на ці фото натрапили журналісти, і тоді гучна новина пішла-поїхала.

Отож, зарадити суспільному дефіциту медіаграмотності може, перш за все, медіаосвіта, впроваджена на обов’язковому загальноукраїнському рівні у школах та вищих навчальних закладах. Детальніше про розмиті вектори руху медіаосвітнього процесу в Україні розповімо уже в наступних блогах.

Новини партнерів