Холоднокровне вбивство
Сьогодні відбулося прощання з Миколою Ільїним — військовим медиком, убитим російськими бойовиками. Вони чудово бачили, шо це медик, що він поспішає на допомогу пораненому, вони обіцяли спостерігачам ОБСЄ не перешкоджати — і все одно вбили.
Це була настільки показова ницість, настільки патологічна жорстокість, що навіть теперішній хазяїн Банкової вичавив з себе фразу про російську агресію.
Ця рубрика замислювалася як місце для текстів на перетині кіна й життя.
Я не знав Миколу особисто й не можу додати про нього більше, аніж уже написано колегами з інших ЗМІ.
Скажу про те, що знаю — про кіно.
У більшості фільмів те, що відбулося 13 липня, могло б стати прологом до більшої історії. Яка зазвичай закінчується гепі-ендом, торжеством справедливості й покаранням лиходіїв.
Існування такої кількості однотипних сюжетів про хороших хлопців, які протягом пари годин екранного часу знищують хлопців поганих, забезпечується властивою нам усім вірою в приреченість зла. Мовляв, не може підлий і жорстокий душогуб остаточно перемогти, на нього все одно чекає фіаско.
Фіаско, звісно, невідворотно. Але ось я читаю про прощання з Миколою, перечитую повідомлення про його загибель, про повільну й болісну смерть пораненого сержанта, якому так і не змогли надати допомогу, і думаю, що ніхто ж за це не відповість. Що вони ще вб’ють не одну хорошу людину. А потім виїдуть у Росію або замаскуються під мирних громадян. І коли Україна повернеться на Донбас, ті з убивць, хто лишиться, успішно гратимуть ролі простих скромняг.
То що робити? Яку історію написати, щоб не було соромно перед самими собою, перед дітьми?
Для початку — обрати тих чиновників, які все й завжди називатимуть своїми іменами. Убивць — убивцями. Героїв — героями. Росію — підлим і жорстоким душогубом.
Обрати тих, хто дбатиме про безпеку людей і на фронті, і в тилу не «розведеннями», а більш дієвими способами.
Хто сприятиме розвитку мистецтв, аби книги й фільми про наших героїв вражали не лише фактами, в них показаними, а й формою, в яку вбрані ці факти.
І, нарешті, пам’ятати.
Не забувати нічого, нікого, нікому
Щоб спитати, коли прийде час.
