I про годування вовків
«01-07.11.2019»
Пізня осінь, кінець бюджетного року, час форумів. Поки в нас у Верховній Раді відбувалися парламентські слухання про свободу слова, а Офіс Президента опублікував Указ №808 «Про Раду з питань свободи слова й захисту журналістів», своя міжнародна конференція «Свобода ЗМІ і безпека журналістів у Росії й у регіоні ОБСЄ: виклики та можливості в епоху цифрових технологій» відбувається й у Москві.
Ніби ОБСЄ замало півторамісячної давності скандалу через виступ штатного пропагандиста російської окупаційної адміністрації в Криму Марії Волконської на Щорічній нараді ОБСЄ з виконання зобов’язань державами-учасниками у сфері дотримання прав і свобод людини. Тепер під неугавний шум у старому-доброму стилі House Un-American Activities Committee Маккарті заяв комісії Держдуми з розслідування «фактів втручання іноземних держав у внутрішні справи Росії», жертвою нападок якої стали рівно й останні відносно незалежні від Кремля російські (звичайно, тією мірою незалежні, наскільки це можливо в Росії) й західні ЗМІ, Організація з безпеки й співпраці у Європі (ОБСЄ) проводить міжнародну конференцію про «свободу ЗМІ» у Росії. На правах господаря, надавши партію першої скрипки, якщо не диригента, виконати Кремлю.
Як і з поверненням Росії до зали засідань Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), в подібних кроках ОБСЄ, звичайно, є своя логіка. — З наївністю лівого ліберала, що виріс на творчості Бернарда Шоу й не висовує зі свого затишного маленького світу носа (на кшталт організатора цього дійства, представника ОБСЄ у питаннях свободи ЗМІ, французького соціаліста Арлема Дезіра), в обмін на запрошення до пристойного товариства вони сподіваються обрядити сусіда-хама у смокінг. Змусити російську владу хоча б зовні дотримуватися прийнятих у цивілізованому світі норм. От тільки у реальному житті, а не на сцені, кремлівська квіткарка й у смокінгу поводиться, мов злодій у законі, що дорвався до ядерної кнопки. Що там Шоу, цю п’єсу не уявив би навіть Мольєр!
І добре б цілком передбачуваний, в останні місяці повторюваний на біс, з Кремля мало не на кожному офіційному міжнародному заході за участю Росії скетч «жертви київської хунти» «журналіста» Кирила Вишинського. Коли Вишинський під камери російських телеканалів я вже збився з рахунку вкотре передав Арлему Дезіру списки «журналістів, що страждають у київських тюрмах», той у відповідь згадав звільнених напередодні з російських в’язниць російських журналістів Івана Голунова й Ігоря Рудникова. На відміну від Вишинського, який абсолютно відкрито отримав за свою аж ніяк не журналістську діяльність російську винагороду «За повернення Криму», з Голуновим і Рудниковим російська влада намагалася розправитися через цілком побутові журналістські розслідування вже відпрацьованими у російських силовиків методами — за допомогою фальшивих звинувачень у нібито здирстві або, ще простіше, підкинувши наркотики. «Їхнє звільнення «чудова новина», — тут-таки відповів Арлем Дезір, дипломатично додавши, що «справа Кирила Вишинського особлива». — Словом, розумний зрозуміє.
До чого не були готові в ОБСЄ, а мали б, то це до повномасштабної багатоходової провокації, яку російська влада почала готувати ще за кілька місяців до конференції. Провокації, спрямованої проти одного з провідних європейських ЗМІ, що мимоволі став одночасно і її співучасником, і жертвою.
Нагадаю, що ще на початку вересня Державною думою Російської Федерації була створена Комісія з розслідування фактів втручання іноземних держав у внутрішні справи Росії. Хоча назва Комісії відсилає більше до звинувачень щодо втручання Росії у вибори в США та країнах Європейського Союзу, створена вона була лише після масових протестів у Росії, що відбулися в липні й були викликані недопуском російської опозиції до участі у місцевих виборах, та реакції на силове придушення цих протестів європейських політиків і ЗМІ. Реакції цілком закономірної, оскільки, у відповідь на повернення російської делегації до зали засідань ПАРЄ в Європі чомусь чекали, що Росія (з вдячності, чи що?) дотримуватиметься стандартів цієї організації. І отримали чергову хвилю репресій проти російської опозиції — раз, депутатську комісію, метою якої є знищення останніх залишків свободи слова в Росії, — це два. Ну що ж, повністю заслужили.
Об’єктом одного з перших розслідувань цієї Комісії стала робота в Росії німецької телерадіомовної корпорації Deutsche Welle, яку після двотижневого «розслідування» звинуватили у «втручанні у внутрішні справи Росії» й «відкритих закликах до масових протестів», погрозивши позбавити російської акредитації й оштрафувати на велику суму. Утім, через місяць головний акцент звинувачень змістився у бік інших медіа-ресурсів — Meduza, «МБХ-медіа», російської служби Бі-Бі-Сі, «Радіо Свобода», «Голосу Америки». Уже цієї середи, виступаючи на конференції ОБСЄ зі «свободи слова» в Москві, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров прокоментував результати «розслідування» Комісії та її неодноразові гучні заяви в тому сенсі, що Кремль, звичайно, не запроваджуватиме обмеження на діяльність західних ЗМІ, незважаючи на перешкоди діяльності російських пропагандистських каналів на кшталт Sputnik та Russia Today, а також незважаючи на те, що західні ЗМІ в особі Deutsche Welle відкрито зізналися і у підбурюванні до протестів, і у прямому втручанні у внутрішні справи Росії.
Ця гучна заява міністра закордонних справ Росії викликала бурхливі протести журналістів Deutsche Welle, на що офіційний представник МЗС РФ Марія Захарова, з одного боку, підтвердила факт зустрічі в МЗС Росії, що відбулася раніше за ініціативою московського представника Deutsche Welle, а з другого — повідомила про існування запису цієї зустрічі, на якій нібито й відбулася ця явка з покаянням в обмін на обіцянку російської влади не позбавляти німецьку телерадіокорпорацію акредитації в Росії. У відповідь офіційний представник Deutsche Welle Крістоф Юмпельт, уже в публікації не сайті DW, висловив задоволення заявою Сергія Лаврова про те, що Росія не вважає за необхідне й можливе запроваджувати якісь обмеження щодо західних ЗМІ, зокрема проти Deutsche Welle, в той же час назвавши слова про нібито вибачення з боку Deutsche Welle «непорозумінням».
Ну що ж, «непорозуміння» чи ні, побачимо — російське МЗС прямо пообіцяло опублікувати запис, і немає жодних підстав не довіряти саме цій його заяві. — Давно до рук російських пропагандистів не потрапляв настільки гарячий матеріал, що компрометує західне ЗМІ, й вони навряд чи стримаються від здіймання гучного медійного скандалу, який стане ще однією виграною битвою російської інформаційної війни. Тим паче примітно, що сталося це за організаційної й фінансової підтримки ОБСЄ, яка вже не вперше зібралася поговорити про «свободу слова» в Росії і знову не зрозуміла, чому й цього разу все пішло не так. — Ну, а якщо не зрозуміла, напевно спробує знову.
«Краще говорити, ніж стріляти» — за цією фразою можна безпомилково впізнати прямого або несвідомого агента впливу Росії у світі. Щоправда, адресують вони ці слова не Кремлю, а виключно тим, хто стріляє у відповідь на відкриту збройну агресію Росії. «Краще говорити, ніж стріляти» — це слоган російської політики ПАРЄ і ОБСЄ — за всієї моєї незгоди з нею, на відміну від НАТО, як інструмент для розмов і були створені ці організації. «Краще торгувати, ніж стріляти» — цим принципом керуються й сьогодні європейські спадкоємці Віллі Брандта і Жискар д’Естена. Раз по раз західні політики грають з СРСР/Росією одну й ту саму партію, й незмінно з одним результатом. Гра з Брежнєвим у «розрядку» обернулася радянським вторгненням до Афганістану, «перезавантаження» відносин з Росією часів Обами обернулося російським вторгненням до України. Коли сьогодні ОБСЄ, забувши, що в Москві давно править не Горбачов, підіграє путінській Росії в інформаційній війні, коли ПАРЄ повертає Росію до зали засідань, коли зусиллями країн — членів ЄС добудовують Північний і Південний газові потоки, європейцям час задуматися, яку нову війну своєю грою з Росією в піддавки вони готують. Навіщо із завзятістю приречених, починаючи ще із «заспокоєння» Гітлера, вони скоро вже століття продовжують власноруч вигодовувати вовків.
