Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців
Євген Коновалець, український військово-політичний діяч, організатор ОУН

Про тих, хто лишиться позаду

26 березня, 2014 - 11:42
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Окрім дурнів і доріг, в Україні (Україна — таки не Росія) дві проблеми — Юля і праворадикали. Ще є Путін як швидше зовнішня морока — сподіватимемося, такою і лишиться.

Тимошенко — свіжі телеефіри це доводять — нічого так і не зрозуміла, але анітрохи не втратила талант удавати напіввіртуального Капітана Очевидність, з переконливим блиском в очах повторюючи вже сто разів сказане до неї. Як завжди: ніякої програми, лише прагнення говорити те, що хочуть почути, тобто клясти попередників (з перспективою поповнити ними свою фракцію) і обіцяти все й одразу.

Юліє Володимирівно, вас дезінформували. Зараз у моді інакші пісні.

Тепер щодо непримиренних борців за все хороше проти всього поганого. Знаю, що серед читачів «Дня» є палкі прихильники ВОС «Свобода», «Правого сектору» та інших подібних організацій. В жодному разі не бажаючи травмувати їхні почуття, хочу зауважити, що політична некомпетентність — біда, на жаль, у наших умовах поширена, немов природна радіація; а ось політична некомпетентність, поєднана з ексгібіціонізмом — це вже катастрофа. Поки Фаріон відстоювала брехню про свою біографію та обливала помиями людей, що зробили для революції набагато більше, ніж вона — це можна було списати на особливості характеру. Поки окремі «свободівські» депутати ображали студентів і захоплювали їхні мітинги — можна було сподіватися, що це поодинокі інциденти. Але, зрештою, ковбойський наскок на офіс Національної телерадіокомпанії, як зайва порошинка у перенасиченому розчині, кристалізував цілком чітке розуміння: професійні українці завжди активні там, де не треба, і їх не дошукаєшся, коли кожна людина на вагу золота. Пригадується Тягнибок, котрий кожний свій виступ на Майдані перетворював на рекламу власної партії і розказував винятково про своїх постраждалих активістів. Так само спадають на думку спроби «Свободи» приписати собі навіть тих поранених, які жодного стосунку до партії не мали. У тому ж списку — «свободівці», що в моменти найбільших загострень зникали з Майдану разом зі своїм гучним вождем, але під час затишшя залюбки влаштовували скандальні розборки з іншими політсилами, організовували гітлерюгендівські ходи зі смолоскипами і вивішували портрети Бандери на видних місцях на потіху собі й російським каналам. Туди ж — Ярош, котрий вже встиг пообіцяти підірвати газопроводи та заявити, що нам не треба ані в НАТО, ані в ЄС, малолітки з «Правого сектору», котрі продовжують красуватися зі зброєю замість того, щоб зайнятися бодай чимсь корисним, криваві вихватки «Патріота України» в Харкові та, нарешті, квінтесенція: професійне хамло і погромник Ігор Мирошниченко зі «Свободи», котрий прямо на камеру лупцює журналіста і потім подає це як невинний перепад настрою. Це офіційно, а неофіційно можу додати, що від людини, якій довіряю, маю ще одне свідчення про Мирошниченка: вийшовши з Ради вдень 18 лютого після кривавого побоїща, влаштованого на Інститутській «Беркутом» і «тітушками», цей любитель помахати кулаками хвилювався лише за власний автомобіль, і, знайшовши його неушкодженим, поїхав геть, повз поранених і вбитих, серед яких були і його виборці зокрема.

Для шанувальників ультраправих автолюбителів ще раз пояснюю: журналіст може бути тричі продажним, студенти — тричі наївними, маніфестанти — тричі необережними, але якщо ми вибачаємо такі дії обраним нами політикам, то:

— Небесна Сотня загинула даремно;

— Лютнева революція була даремною;

— Весь протест з самого початку був даремним.

Якщо ще треба щось пояснювати, то особисто автор цих рядків безсилий.

Власне, що ще, окрім безвідповідальності, об’єднує таких різних персон, як ЮВТ, Тягнибок, Ярош, Фаріон тощо?

У них проблеми зі сприйняттям. Вони не розуміють, що прямо зараз міняється дещо більше, ніж влада: руйнується звична цивілізаційна матриця — чого не було ані в 2004, ані в 1991-у. Україна, після століть відсутності, повертається в Європу, незважаючи на біль і втрати. Це в повітрі, в думках, це те, що навіть чітко не сформулюєш одразу, але відчувають усі, й тому виникає геологічна метафора — тектонічний зсув. Наче цілий материк зірвався з місця.

Як використати енергію цього руху — кожний вирішує по-своєму. У когось земля тікає з-під ніг, і тоді починається відчайдушне чіпляння за старі слова і старий спосіб дій, наче базіканням та імітаціями можна заклясти стихію. А хтось просто йде вперед.

Патетично, але правда.

Газета: 
Новини партнерів