Ті, що підхрюкують Путіну
Агресія та мілітаризм все ж лікується, а культурна деградація та дике невігластво — це вже назавжди
Радянські газети часів застою були продуктом мало придатним для отримання інформації, а в період після чергового з’їзду чи виступу дорогого Леоніда Ілліча їх можна було використовувати виключно як замінник туалетного паперу. Нескінченне пережовування й обсмоктування мимрень генсека, спроби знайти глибокий сенс у висловах на кшталт «економіка має бути економною» і розтлумачити фундаментальну відмінність між «роком вирішальним» і «роком визначальним» у поточній п’ятирічці викликали відразу навіть у найпалкіших прихильників радянської влади.
Путінські ЗМІ сьогодні точнісінько повторюють цю частину радянського досвіду. Особливо вправляється телевізор, де оголошено конкурс на найбурхливіший захват щодо чергового послання Путіна. Захвати ці легко розділити на вимучені і щирі. Усі захвати щодо того, як Путін на двадцятому році свого самодержавного правління звернув увагу на те, що на піднаглядній території проживає популяція і вирішив про неї подбати, мешканці телевізора видавлювали з себе. Усі розуміли, що це пусте, що Путіну начхати на пенсіонерів і на дітей, на школи без каналізації і на отруйні звалища. І всім доларовим мільйонерам та мультимільйонерам, хто його слухав у Гостиному дворі (а інших там не було) і тим, хто обговорював путінське послання в телевізорі — їм усім на всю цю біомасу, на весь цей «глибинний народ» теж начхати. А ось все, що торкалося брязкання зброєю, спробам принизити Захід і погрожувати Заходу — ось це в Путіна йшло від душі й обговорювалося зі щирим захопленням і натхненням.
Найбільше всім припало до вподоби дієслово «підхрюкувати», яке Путін вжив щодо деяких «сателітів», які «акуратно підхрюкують» Америці. Без схвальної згадки цього терміну не обійшлося жодне ток-шоу, на якому обговорювалося путінське послання. А воно обговорювалося на всіх ток-шоу, які вийшли 20.02, і обговорюватиметься ще принаймні тиждень.
Перш ніж назвати того, хто, за моєю оцінкою, став переможцем цього конкурсу захоплень путінським посланням, кілька слів про критерії. Про мистецтво підлабузництва і вилизування начальницького заду. Є ті, хто робить це грубо і прямолінійно. Широко розкривши рота, витріщивши очі і висунувши язика якомога далі. Такі практично всі депутати Держдуми і члени Ради Федерації в діапазоні від Ірини Ярової до Андрія Макарова. Усі їхні похмурі захоплення на кшталт «як правильно сказав наш президент» чи «Володимир Володимирович надзвичайно точно зауважив» украй нудні, одноманітні, позбавлені фантазії і творчого підходу. Так і кортить сказати всім цим депутатам-сенаторам: «Ретельніше треба язиком працювати! Ви парламентарії чи де?».
Зовсім інша річ персональний вилизувач Путіна, спецкор «Коммерсанта» Андрій Колесников. Його поводження з начальницькою дупою вирізняється творчим підходом, винахідливістю і делікатною ніжністю. Він уміє тримати дистанцію з об’єктом підлабузництва. Його плазування — це витончена еротична гра, що перемежовує дражливі поцілунки та легкі покусування. Віддавши данину термінові «підхрюкувати», Колесников пригадав, як ще на початку «нульових» Путін запропонував французькому журналістові зробити обрізання, відрізавши так, щоб нічого більше не виросло. Переходячи до головного у путінському посланні, тобто до погроз на адресу Заходу, Колесников заявив, що «погрози президента Росії на адресу США були незвичайними», і що «ніколи ще Володимир Путін не заходив так далеко». «Так колегам не погрожував навіть Микита Хрущов».
Свій репортаж про президентське послання, опубліковане в «Коммерсанте» від 21.02.2019, Колесников назвав «Володимир Путін звернувся до Конгресу» і додав підзаголовк «Як президент Росії сказав те, чого не казав ніколи». З погляду нормальної системи цінностей коментар Колесникова можна розцінити як жорстку критику Путіна. «Ніколи ще не заходив так далеко», «погрожував колегам» — тобто екстреміст і агресор, чи не так? Звернувся до Конгресу чужої країни замість того, щоб, як годиться, звернутися до парламенту своєї держави — тобто не патріот, чи що? Насправді справжній маестро завжди враховує специфічні смаки і вподобання свого клієнта. Якщо клієнт — мазохіст, отже, треба використовувати батіг. Серійні маніяки пишаються кількістю жертв і жорстокістю вбивств і за найвищий комплімент вважатимуть, якщо хтось почне жахатися з їхніх звірств. Колесников чудово розуміє психологію свого шефа й обирає саме той варіант холуйського обслуговування, який дає йому змогу тривалий час утримувати провідні позиції в президентському пулі. Путін так і залишився закомплексованим підлітком із пітерського підворіття, що поважає лише силу і жорстокість. Тому, коли про нього пишуть, що він «зайшов далеко», «погрожував колегам» і «звернувся до Конгресу (США)», для нього це не критика, а витончені лестощі. А й справді, не до своїх же холуїв із Держдуми і Ради Федерації йому звертатися?
Андрій Колесников — король цього цеху. Це ексклюзив й індпошив. А телевізор видає продукцію масового виробництва, тобто ширвжиток. У програмі Соловйова «Вечер» від 20.02.2019 Путіна хвалили, як у казці Шварца «Голий король», тобто «грубо, прямо, по-старечому». «Політолог» Дмитро Куликов одразу заявив, що «це послання було одним з найкращих». Якщо це — одне з найкращих, то отже, є й гірші. Було б цікаво почути у програмі Соловйова повний аналіз усіх 15 путінських послань, із тлумаченням, які з них найгірші і чому.
Прикладом грубого, я б сказав незграбного плазування, є плазування у виконанні самого Соловйова. Ворогові не побажаю опинитися на місці об’єкта його лестощів. Бажаючи похвалити роки правління Путіна, Соловйов запропонував порівняти його перше президентво і нинішнє. «Дивіться, що змінилося за цих 19 років: адже тоді в нас була війна!» — урочисто виголосив Соловйов. Можливо, мені здалося, але до кінця фрази Соловйов почав розуміти, яку нісенітницю верзе, але вже не зміг утримати в роті вимовлене. Й одразу ж видав не менш смішне: «У Росії розпочалася кадрова революція!».
Шкода, що цієї миті не можна було показати на екрані тих, хто слухав послання Путіна в Гостиному дворі, тобто ті ж самі фізіономії, які заповнюють коридори влади в російському парламенті, в адміністрації президента, в силових структурах. Утім, порівняно нові особи є, зокрема і в студії Соловйова. Останніми роками як один з головних спікерів у цьому та інших ток-шоу виступає член Ради Федерації Олексій Кондратьєв, колишній полковник, що вирізняється прямодушністю і солдатською простотою слів і думок. У відповідь на спроби американського політолога Аріеля Коена м’яко покритикувати Росію, «сенатор» Кондратьєв запропонував взагалі не звертати уваги на американців, повідомивши, що «американська логіка може виправдати навіть людоїдство». Що ж до послання Путіна, то «сенатор» дав йому своє тлумачення, яке я відтворюю дослівно, оскільки переказати його своїми словами не в змозі. «Стоит завдача развития будущого государства в виде нации», — повідомив «сенатор» Кондратьєв. І продовжив: «Нация зависит от четырех вещей: образование, фундаментальная наука, традиционная культура и здравоохранение. Отдай какой-то из этих сегментов в частые руки или в руки потенциального противника — и нации не будет. Например, если снизить требования к образованию, то мы получим дорожников, которые не могут «ложить» дороги». Оце «ложить», що виразно прозвучало з вуст «сенатора» у зв’язку з вимогами до якості освіти, мене, зізнаюся, добило більше, ніж військова істерія у студії і в посланні Путіна. Тому що агресія і мілітаризм все ж лікується, як засвідчив приклад німців і японців, а культурна деградація і дике невігластво — це, можливо, вже назавжди.
