У Львівській картинній галереї представили полотна Михайла та Іванни Дзядиків і Катерини Борисової
«Це проект, у якому публіка, оглянувши понад півсотні полотен, може співставити роботи Вчителя Михайла Дзядика та двох його учениць», – розповіла «Дню» куратор виставки Іванна Новаківська.
Михайло Дзядик – знаний в Україні художник, в минулому – викладач Української академії друкарства (до 1994-го – Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова у Львові), член Національної спілки художників України. Персональні виставки Михайла Йосиповича експонувались у Спілці письменників України (1987), Історичному музеї у Сяноку (1991, Польща), Національному музеї у Львові (1992). Твори майстра зберігаються у Львівській національній галереї мистецтв імені академіка Бориса Возницького, Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького, Музеї етнографії та художнього промислу у Львові, Всесоюзному виставковому фонді в Москві, громадських установах та приватних колекціях.
Формуванню авторського почерку Михайла Дзядика сприяло навчання у видатних митців в Інституті прикладного і декоративного мистецтва (з 2004-го – Львівська національна академія мистецтв). Зокрема, Карло Звіринський передав Дзядику, як і цілій плеяді інших митців цього покоління, традиції свободи творчого пошуку, поєднання різних стилів європейського мистецтва та технік виконання, які панували у довоєнному Львові.
У видатного скульптора Еммануїла Миська Дзядик взяв уміння «ліпити» форму, об’єм у скульптурі, монументальній декоративній пластиці. Цей метод він застосовує й у своїх живописних творах, «ліплячи» об’єм, простір за допомогою олійних фарб на полотні.
Широта світогляду, енциклопедичні знання історії світового та українського мистецтва закладені у Дзядикові одним із найвідоміших мистецтвознавців – професором Володимиром Овсійчуком.
Пейзажі, портрети, натюрморти Дзядика переважно створені за допомогою грубих експресивних мазків у техніці олійного живопису. Окрім того, художник працює у техніках монументально-декоративного малярства – мозаїці та вітражі, які він засвоїв у роки навчання на відділені розпису в Львівському училищі прикладного та декоративного мистецтва ім. Івана Труша.
«Мене вразив смарагдовий колір пейзажів Катерини Борисової, – говорить І. Новаківська. – Таке відчуття кольору та його символічність я пережила, мабуть, тільки тоді, коли стояла біля картин Сезанна в Музеї Метрополітен в Нью-Йорку. Як і у геніального Сезанна, колір та композиція у живописних творах Каті Борисової стали символами чогось більшого. Вони дали відчуття свободи, глибини, безмежного простору, спокою та враження, що ти щойно відкрив для себе якусь таємницю, тайну буття, розгадав, зрозумів його потаємний сенс…»
«Поруч в експозиції бачимо роботи, виконані спільно з Іванною Дзядик, з якою Катерина разом готувалась у Михайла Дзядика до вступу в Університет образотворчих мистецтв в Німеччині, – продовжує розповідати куратор виставки. – Упродовж шести років під час навчання вони реалізовували творчі проекти та презентували їх у Європі – на виставках та конкурсах. Це все допомогло художницям сформувати вільне мислення та знайти свою позицію у мистецтві, виробити індивідуальний мистецький почерк. Їх власна манера письма грунтується на сучасному вирішенні та поєднанні різних стилів, технік, манер та традицій європейського та українського живопису, поєднанні непоєднуваного, яке сьогодні важко окреслити, але яке власне гостро вирізняє їх з-поміж інших».
Спеціально для «Дня» Роман ЯЦІВ, історик мистецтва, професор, проректор Львівської національної академії мистецтв:
- Майстерність Михайла Дзядика формувалася у дуже специфічний період часу, коли молоде покоління українських митців намагалося у якийсь спосіб виборсатися з ідеології соцреалізму. Михайло належить до тих художників, котрі спромоглися зберегти свою емоційну, ліричну настанову до світу, індивідуальний смак. У 1990-х роках, коли я з ним щільніше контактував, мені дуже імпонувала його висока професійна здатність працювати над композицією, дуже тонко передавати настроєвість кожного мотиву і втілювати ідею живопису як такого – живого, темпераментного письма своєю мовою, своєю колоритністю і т. ін. На цій виставці мені приємно було пересвідчитися, до Михайло досі не втратив отих своїх властивостей – бути сочним, віртуозним у нанесенні мазка, відтворенні певних настроїв… Навіть у стильовому відношенні я відчуваю його темперамент – виставка це показала.
Щодо творів художників молодшого покоління, до яких належать донька Михайла – Іванна Дзядик і Катерина Борисова, то вони вже працюють у дещо іншій естетиці, і вона, ця естетика, є наслідком їхніх знань щодо мистецької класики ХХ століття. Зокрема, я побачив у їх полотнах інтонації від символізму, від постімпресіонізму, але вже через їх суб’єктивований внутрішній світ. Вже манера письма – дещо відмінна (більше згущена, зосереджена, психологічна, енергетична). Не можу сказати, що виразно відчуваю індивідуальності у тих творах, але те, що вони чесно шукають свого героя в живописі, свою тему, адекватних засобів для виразу своїх екзистенційних станів, – дуже імпонує.
Тобто виставка на загал – дуже різноманітна: різномасштабна, тематично дуже розлога, і, можливо, тим і є приваблива.
Скласти власне враження про експозицію у Львівській галереї мистецтв (вул. Стефаника, 3) можна до 20 червня.
Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів.
Фото Романа БАЛУКА
