Прапор має силу тоді, коли його несуть.
Євген Сверстюк, український літературний критик, есеїст, поет, мислитель, філософ, політв'язень радянського режиму

Робота без бар’єрів

Як людей з інвалідністю вчать знаходити себе на ринку праці

Тисячі киян щодня користуються станціями метро «Вирлиця», «Іподром», «Деміївська», «Сирець». Олексій Нашивочніков, архітектор, який їх проектував, з дитинства не чує. Олексій дуже любить свою роботу в «Укрметротунельпроекті», але з 2013 року нового будівництва не було, тому вирішив шукати нове місце. Архітектор став учасником проекту з працевлаштування людей з інвалідністю, який громадська організація «Центр зайнятості Вільних людей» почала торік у жовтні. Проект втілювали разом з благодійним фондом «Асоціація інвалідів-комп’ютерників», за фінансової підтримки UCBI (проекту USAID «Українська ініціатива зміцнення громадської довіри»).

Днями підбили підсумки першого етапу, в якому взяли участь 25 осіб з інвалідністю та 25 волонтерів-кар’єрних консультантів. Останні допомагали людям з особливими потребами визначитися, яку роботу шукати, як грамотно підготувати резюме і подати себе працедавцю, а головне — повірити у себе. «Я отримав прекрасного консультанта. У нас була перша зустріч наживо з перекладачем, потім спілкувалися скайпом. Багато дізнався: як вигідно себе подати, підвисити самооцінку», — ділиться Олексій Нашивочніков.

ГОЛОВНЕ — ЗРОЗУМІТИ МЕТУ

Марина Гоголь, яка взяла участь у проекті як кар’єрна консультантка, працює в HR (сфера управління персоналом) понад десять років. Вона багато подорожує, і її вражає прірва між життям людей з інвалідністю в Україні і різних країнах Європи. Власне, щоб змінити цю ситуацію, Марина взяла участь у проекті ЦЗВЛ. «На Новий рік була у Голландії. У місцевому парку розваг побачила людей з інвалідністю, які легко катаються на складних атракціонах з петлями. Я п’ять хвилин роздумувала, чи йти на такий атракціон, але коли побачила цих людей, мені стало соромно, теж покаталася і не пожалкувала, — усміхається Марина Гоголь. — Там люди працюють на посадах, де, здавалося б, важко людині без інвалідності. Мій чоловік працює у Голландії. Він розповідав, що у них є такий класний Джон, який має інвалідність і працює міжнародним кур’єром. Він сам подорожує літаками, перевозить цінні речі і при цьому заряджає позитивом людей в офісі. Коли після цього повертаюся в Україну, мене розчаровують дві речі: транспорт і те, що я не бачу людей з інвалідністю».

Основною метою проекту ЦЗВЛ є глобальне створення рівних можливостей для професійної реалізації людей з інвалідністю. «Ми займаємося кар’єрним консультуванням, навчанням, зокрема особистісним навичкам, і намагаємося максимально познайомити учасників з працедавцями, допомагаємо знайти себе і реалізуватися», — коментує координатор «Центру зайнятості Вільних людей» Марина Лебідь.

Після першого етапу одна людина працевлаштована, одна проходить стажування, троє вирішили створювати власний бізнес. «Для нас основним результатом є те, що тепер учасники розуміють свою мету. Бо у великого відсотка людей після проходження нашої програми сильно змінився запит щодо пошуку роботи», — додає Марина Лебідь. Тепер організатори проекту планують набирати другу хвилю учасників для кар’єрного консультування і хочуть розробити програму навчання особистісним навичкам, як комунікація і самопрезентація, для людей з інвалідністю. Також у задумах — розширити базу працедавців, готових йти назустріч людям з особливими потребами.

СТЕРЕОТИПИ І МОЖЛИВОСТІ

За законом українські підприємства зобов’язані мати 4% співробітників з інвалідністю. Як зауважує Марина Лебідь, нерідко люди з інвалідністю числяться у штаті формально, за що отримують невелику плату. З одного боку, працедавці поводяться нечесно, з іншого — люди самі погоджуються на таке. Координатор ЦЗВЛ вважає, що проблема — в побоюваннях працедавця щодо співробітника з особливими потребами.

«Також від держави є дотації на створення робочого місця для людини з інвалідністю, — продовжує Марина Лебідь. — Але проблема в тому, що це велика бюрократична система. Працедавець не може проходити так багато процедур, щоб отримати на це невелику суму».

«Державне працевлаштування людей з інвалідністю працює на папері. Недавно інспектувала підприємства, які отримують пільги за працевлаштування осіб з інвалідністю. З 48 підприємств вісім не знайшли на місці», — наголошує Наталія Крук. Її називають «адвокатом, якого носять на руках», бо пересувається на візку. Наталія прийшла на презентацію результатів проекту ЦЗВЛ і поділилась своїм досвідом.

Оскільки є різні типи інвалідності, пріоритети у людей з особливими потребами відрізняються. Наприклад, нечуючі знаходять себе у роботі з цифровими технологіями. «Оскільки зараз з’являється чимало інновацій, є багато професій, в яких можна стати успішним і розвиватися. Програмістом, певно, можна бути у будь-якому випадку, — розмірковує Марина Лебідь. — Єдине, через стереотипи працедавці часто запрошують людей з інвалідністю на позиції прибиральників, кур’єрів та інші низько кваліфіковані роботи».

Кар’єрні консультанти проекту ЦЗВЛ зазначають, що люди з особливими потребами часто є більш мотивованими — вони прагнуть довести, що інвалідність їм не заважає, тому інколи працюють краще за здорових. Парадокс у тому, що навіть якщо працедавець облаштує офіс зручно для людей з інвалідністю, туди ще треба дібратися — а це в Україні проблематично.  

Проте Наталія Крук радить не опускати рук. «Мені пощастило, мої близькі мене підтримують. Але якщо вас — ні, є інтернет, різні можливості, — переконана Наталія. — Хочете стати юристом — напишіть статтю на юридичну тему, до вас почнуть звертатися. Доведіть, що ви можете, і у вас повірять».

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments