Кожне національне письменство, годуючись помітними і непомітними впливами од інших письменств, все-таки органічно переробляє й перетворює їх і виявляє тим натуру даної нації, її ідеали й змагання, її інтереси й потреби.
Сергій Єфремов, український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик

«Розкіш жити в розумному світі»

«День» представив новинку «Детокс» у колі друзів у затишному дворику на Андріївському узвозі

«День» осінній» — особлива акція, що її вже чимало років організовує Благодійний фонд сприяння ініціативам «Дня» в історичному дворику на Андріївському узвозі, у якому гостей приймає компанія «Аквавіта». Для теплої бесіди тут збираються меценати, друзі і партнери газети, щоб «оцінити» наш «урожай» — бо ж давно стало традицією, що її зміг порушити лише карантин 2020-го, поповнення Бібліотеки «Дня» новою книгою восени. На цьому наголосив і президент Благодійного фонду сприяння ініціативам «Дня» Микола ГРИЦЕНКО. «Дуже добре, що традиція «Дня» робити нагоди наших зустрічей не переривається, – наголосив він. – А «традиція робити нагоди» – це випускати нові книги, надзвичайно цікаві і цінні. Та основна нагода, з якої ми зібралися сьогодні, – це рік 25-річчя газети «День». І друга – презентація нового книжкового проєкту «Детокс».

Цього разу невимушену розмову про «Детокс» — вишуканий фоліант, що вже отримав своїх перших вдячних читачів (а під час заходу власників новинки стало ще більше), а також інші проєкти нашого видання, вели всі ті, хто посильно допомагає їхньому втіленню та поширенню.

Підприємець, громадський діяч, голова Наглядової ради Благодійного фонду сприяння ініціативам «Дня» Михайло ПОЖИВАНОВ з приємністю поділився, що є прихильником газети «День» усі 25 років та її Бібліотеки від часу започаткування. «Щиро вам скажу, що я сам виховувався на цих виданнях, вони дуже багато змінили у моєму світогляді за ці роки. І я вже, не побоюсь сказати, можу себе зарахувати до когорти справжніх українців. Бо те, що було в голові наприкінці 80- на початку 90-х рр., і навіть коли ти обирався і у Верховну Раду, і ставав маріупольським міським головою, – це було ще не те, що сьогодні. Тому велика подяка вам, Ларисо Олексіївно, –  звернувся він до головної редакторки «Дня», –  і всьому колективу. Сьогодні ми згадуємо і Євгена Кириловича Марчука. Величезна подяка йому за все. Він був справжнім патріотом, великою людиною, з якої має брати приклад кожен».

Пам’ять великого друга  і натхненника газети вшанували хвилиною мовчання. На жаль, його присутність уже завжди буде незримою. Але відчутною.

«ІСТОРІЯ ГАЗЕТИ «ДЕНЬ» – ЦЕ ІСТОРІЯ КРАЇНИ З ІНШОЇ ОПТИКИ»

«25 років з 30-ти років відтворення незалежності України – це колосальний термін. Ми не будемо сьогодні перелічувати все те, що ми могли зробити чи зробили. Найважливіше – це те, що ми показували інший шлях, були діючою альтернативою», – звернулася головна редакторка «Дня» до присутніх. Вона нагадала: «У 1999-му ми підтримували кандидата, який, на наш погляд, міг в один стрибок подолати трансформацію пострадянської України, він бачив, як це зробити. Невипадково його перша книга, критична частина президентської програми, називалася «П’ять років української трагедії», бо Євген Марчук бачив, що буде з країною, якщо вона буде продовжувати рухатися шляхом помилок. Друга, конструктивна частина президентської програми, і відповідно друга книга, називалася «Нова парадигма розвитку України». Думаю, що цю нову парадигму Україна ще не побачила і не осмислила. …Я прийшла в 1999 році після ночі виборів у газету, де не було багато журналістів. А ті, хто лишилися, стали моєю надійною підтримкою на багато років. Тоді я сказала таку «маніакальну» річ: «Тепер ми будемо займатися суспільством». Це було дуже дивно для тих, хто сидів і слухав мене, тому що ми не мали грошей, не знали, що з нами буде… Всі ті перипетії – це, звичайно, заслуговує на окремий проєкт. Бо історія газети «День» – це історія країни з іншої оптики, у долях журналістів. Але ми почали і займаємося суспільством».

«СУСПІЛЬСТВО ВЧИТЬСЯ»

«Наступного року виповниться 20 нашій першій книжці, «бабусі» книжкового газетного проєкту «Україна Incognita». І сьогодні вона найактивніше перевидається. Це говорить про те, що суспільство вчиться. І не треба цього соромитися, – переконана Лариса Олексіївна. – Дуже важливо, що пан Михайло Поживанов сказав, що його сьогоднішні знання – зовсім не ті, що були десятиліття тому. Для мене це дуже велика приємність, тому що насправді ми так само з кожною новою книгою стаємо на нову сходинку вище і бачимо горизонти нашої країни трошки іншими. Книга «Детокс» стала сходинкою після всіх попередніх. І в «Україні Incognita», і в книзі «Дві Русі», яка попередньо мала трошки іншу назву, у «Силі м’якого знака», у «Поверненні в Царгород», «Короні, або Спадщині Королівства Руського», книзі «Сестра моя, Софія…»  ці мотиви певною мірою вже звучали, але все одно точка збирання, синергія відбулася в книжці «Детокс». Мені здається, що той, хто уважно стежить за розвитком нашої Бібліотеки, бачить той шлях і долає його разом із нами. А хто не встиг, може приєднатися «по дорозі».

Нагадаємо, як зазначав ведучий історичних рубрик у «Дні», упорядник книги «Детокс» Ігор СЮНДЮКОВ, у книзі «Детокс» авторський колектив на чолі з редактором видання Ларисою Івшиною показує й доводить, що українці були «тією силою, можливо, основною, без якої не могло бути й мови про створення Російської імперії. Вони не тільки тисячами поклали свої голови на будівництво Петербурга, а й найважливіше те, що вони, на превеликий жаль, поклали життя, щоб дати обґрунтування, дати цю імперську ідею державі Петра І, як Феофан Прокопович. І водночас саме українці стали тією силою, яка зруйнувала цю імперію, і в цьому внесок українців неможливо ні з чим порівняти».

«КАПІТАЛ» БАГАТОРІЧНОЇ ДОВІРИ

«Дуже важливі джерела енергії. Я дуже вдячна всім, хто згадує Євгена Кириловича і говорить про це. Неймовірна розкіш – жити в розумному світі завдяки одній людині. Якщо мене не влаштовувала ситуація в країні, я знала, що в мене є свій світ і є людина- фундатор цього розумного світу», – поділилася Лариса Івшина, що її супутником життя був Євген Марчук. «Так само автори газети «День» і її книг пропонують жити в розумному світі. Я вдячна всім їм, тому що коли ми обговорюємо задум книги наперед, часто вони не бачать всієї картини, але виявляють довіру. Багаторічна довіра – це велика цінність і великий капітал для газети «День». Ще один капітал – це коли ми оголошуємо передоплату на книгу, люди, які ще не знають, про що буде книга, не бачили її обкладинки, її замовляють задовго до виходу з друку. Думаю, що ми створили коло людей, які нам довіряють. У світі, коли багатьох людей «розкладають», коли інститут репутації не працює, великої ваги набувають люди, які ставлять на справжні цінності. У газеті «День» і навколо неї вони існують, це є сенсом у нашому житті».

«Сьогодні стало відомо, що одним із тих, хто отримав Нобелівську премію миру, став Дмитро Муратов, редактор російської «Новой газеты». До речі, є фотографія, де я сиджу з «Новой газетой», а він із «Днем». Думаю, що підтримку йому надав нобелівський лауреат Михайло Горбачов. В принципі, це добре. Багато хто скаже, що Дмитро якийсь не такий, і в чомусь вони будуть праві. Але це редактор газети, у якій працювала Анна Політковська і Юрій Щекочихін, – наголосила Лариса Івшина і продовжила: – Щастя редактора – коли з ним працювали великі журналісти. Великі журналісти є і в газеті «День». Наш «нобель» так само є, нехай і не вручений офіційно. Для мене такою ж великою честю було, коли Джеймс Мейс називав мене своїм «босом». Тобто ми мали і маємо величезні капітали в якісній журналістиці. Так, вона не запитана, але це нас не зупиняє, тому що ми бачимо, у чому має бути наше майбутнє. Дякую всім за підтримку».

ДВІ ПРИЄМНІ НОВИНИ

Вечір виявився сповненим теплих слів та щирих роздумів і сподівань. Але не лише. Він подарував аж дві приємні новини. Передусім президент Благодійного фонду сприяння ініціативам газети «День» Микола Гриценко від імені усіх членів правління фонду (більшість із яких була присутня на заході) оголосив про важливий намір – докласти зусиль, щоб зробити можливим переклад книги «Детокс» російською мовою. Як наголосив Микола Семенович, така інформація конче потрібна і тим, хто «за поребриком» шукає альтернативу до отруйної пропаганди, і тим, хто, на жаль, досі отруєний нею і в Україні.

А друга приємність – у визнанні заслуг Миколи Гриценка як волонтера і важливої «іскорки», сполучної ланки у співпраці патріотичних громадських організацій та «Дня». Голова правління ГС «Музичний батальйон», генерал-майор Валерій СУБОТІН вручив йому почесну відзнаку, нагрудний знак «за особистий внесок у боротьбу за утвердження української національної культури, підтримку українського воїнства та волонтерську діяльність під час російської збройної агресії проти України».

Гості вечора охоче виходили до мікрофона та ділилися враженнями в коментарях:

«ЗАВДЯКИ ГАЗЕТІ «День» МИ СТАЄМО НАЦІЄЮ»

Тетяна ЮРКОВА, директорка компанії «Аквавіта»:

– Користуючись нагодою, хочу поздоровити газету «День», її головного редактора Ларису Івшину та весь колектив редакції із 25-річчям від початку діяльності. Газета «День» –  це яскравий промінь на фоні нашої преси сьогодні. Часто запитую у кіосках, чи є українська преса, знаєте, її дуже мало. І часто жодного екземпляру українською мовою періодичних видань немає в кіосках. Це дуже погана історія для нашої країни.

А «День осінній» у нашому розумінні – це день газети «День». Хочу подякувати Ларисі Івшиній за її багаторічну плідну діяльність, яка нас збирає тут і допомагає ставати українцями, допомагає полюбити свою історію, полюбити один одного. Це дуже важливо – українцям любити українців, а потім любити всіх інших. Нація – це народ. Завдяки газеті «День» ми стаємо нацією, народом – дружнім, великим, прогресивним. Бо демократія, незалежність, свобода – самі по собі не приходять. Одна справа – прийняти статус незалежної держави, а інша справа – пройти тяжкий шлях до справжньої незалежності. У цьому нам допомагає «День». Тому ми будемо завжди поруч, бо тільки разом зможемо перемогти.

««День» – ОДИН ІЗ КЛЮЧОВИХ НАПРЯМІВ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ДУХОВНОГО ПРОСТОРУ»

Євген ГОЛОВАХА, заступник директора Інституту соціології НАН України:

– Мене важко відділити від газети «День», бо я з перших років співпрацюю з нею, з часів її заснування. І все це формувалося на моїх очах. Я взагалі вважаю, що для України це унікальний проєкт. Бо це формувалося поступово, всі галузі, у яких газета «День» розвиває свою активність, напрацьовуються продумано і дуже виважено. Кожен новий проєкт, починаючи з фотовиставки чи друку важливих для України видань, –  один на один нашаровуються, і таким чином створено унікальний світ газети «День». Я думаю, що в історії української культури завдяки цьому газета «День» з усіма сферами її активності буде займати дуже важливе місце і згадуватися як один із ключових напрямів формування українського духовного простору. Тому для мене це має велике значення, бо я сам брав участь у деяких проєктах.

Є ще один важливий момент. Газети «День» об’єднує українських інтелектуалів, вона ніколи не розмінювалася на демагогію та популізм. І хоча для ЗМІ це природньо. Можливо, «День» мав би більшу аудиторію, якби був, як усі. Але газета собі цього собі не дозволяє. І для мене важливо як для науковця.

«ГАЗЕТА ПІДШТОВХУЄ СПРАВЖНЮ ІНТЕЛІГЕНЦІЮ ДО ДІЙ»

Ігор КАБАНЕНКО, адмірал, експерт з питань оборони та безпеки:

–  Для мене велика честь бути у колі друзів «Дня». Для мене особисто газета «День» – це цілий світ у різних вимірах. Це інтелектуальний світ. Завжди, коли відкриваю сторінки газети, а я і мої батьки, які є серйозними прихильниками (щоразу, коли до них приїжджаю, запитують, чи привіз газетку, маючи на увазі газету «День»), відчуваємо, що це ковток свіжого інтелектуального повітря. За це вам величезна вдячність.

Розкрию маленьку таємницю. Нещодавно Лариса Олексіївна подарувала мені книгу «Детокс». Закладка була на сторінці, де йшлося про родину нашого співвітчизника – Сергія Корольова, про шлях непростий, до речі, багато аналогій з нашими людьми сучасності. Вони є біля нас. І ота нерозкритість української інтелігенції, з точки зору її потенціалу, можливості, того, що дійсно потрібно нашій державі та нації, усе що робить газета – саме це підштовхує справжню інтелігенцію, щоб не тільки думала, а й діяла. За це величезна подяка.

«БЕЗ ДЕТОКСИКАЦІЇ ОРГАНІЗМУ НАЦІЇ ЗБУДУВАТИ НОРМАЛЬНУ ДЕРЖАВУ ПРОСТО НЕМОЖЛИВО»

Сергій КОТ, історик, співавтор книги «Детокс»:

–  Ми вкотре зібралися у такому колі на презентацію чудової книги, співавторами якої ми всі є. Мені здається, що книги, які ініціює, ідеологом яких є Лариса Олексіївна, збирають нас як цеглинки у мозаїці. Кожен з нас є фахівцем у своїй галузі. Пані Лариса нас помітила, запрошує до участі, а ми не можемо відмовити, яка б ситуація не була важка. Дійсно, ми іноді не знаємо всього задуму, діємо як рядові на передовій, а потім бачимо таку назву як «Детокс». Я б таке не придумав. Але  наскільки вона точна – це просто фантастично, якщо мова йде про очищення, детоксикацію організму української нації.

Без цієї детоксикації збудувати нормальну державу просто неможливо, ми це вже побачили. Треба виховувати націю. Тоді можна сподіватися, що колись побачимо нормальну українську державу, таку, як хотіли її бачити наші попередники, за що й боролися. І таку, яку ми мріємо бачити її ми – сучасну, незалежну, демократичну державу, з якою рахуються сильні країни цього світу.

Ба більше, ми всі тут зібрані як цеглинки у цьому монументі книги, але ще дуже цікава метода Лариси Олексіївни. Якщо подивитися на структуру кожної книги, то це величезна кількість великих фрагментів, який кожний по-своєму охоплює певну сферу і дає свій посил. Але разом, коли ви читаєте, це створює настрій, переконаність, спрямованість у  певному руслі. Мабуть, це є найбільша цінність цих видань, тому що вони консолідують у кожній книзі конкретні приклади тієї великої ідеї, про які йдеться у передмові.

Кожна книга несе в собі ідею головної редакторки «Дня» – про ідентичність та модернізацію. Ми обстоюємо нашу історичну правду. Життя показало, що історію ніколи не можна списати на узбіччя. Як кажуть? Давайте про економіку зараз дбати, колись дійдуть руки до гуманітарної сфери. Але виявляється, що все це не так. Не буде гуманітарної сфери, не буде твердого знання історії, упевненості  у своїх силах, у своїй правді – не буде ні економіки, ні політики, зрештою, ні власної держави. Тому Лариса Олексіївна і ми з нею робимо те, що багато хто свідомо не робить або не може робити. Це виховання дійсно української нації, спроможної будувати свою державу.

До речі, згадуючи співпрацю із газетою «День», 25-річчя якої ми відзначаємо цього року, то моя перша публікація вийшла у 1996 році. Вона була присвячена критиці російського закону, проєктом якого передбачалося оголошення своїми культурних цінностей, які після Другової світової війни опинилися на російській території. Ця публікація була помічена, навколо неї була величезна дискусія у російській пресі. У підсумку, коли ухвалювався цей закон, мені був телефонний дзвінок від радниці Державної Думи Росії Елеонори Кузьміної, яка цим займалася, від неї були такі слова: «Сергію Івановичу, віддамо ми Україні її цінності, буде відповідний пункт у законі». І дійсно – стаття сьома з’явилася, за якою Росія зобов’язалась повернути колишнім республікам СРСР ті культурні цінності, які під час Другої світової війни випадково або не випадково потрапили на російську територію. Це один з маленьких прикладів, як не всі наважувалися, а Лариса Олексіївна відчула резонансність теми, і як виявився з того політичний результат для України. І саме на підставі цієї статті сьомої російського закону у 2001 та 2004 роках ми повернули з Ермітажу 11 фресок ХІІ століття зі стін Михайлівського собору. Це єдине повернення культурних цінностей, на які спромоглися тоді країни СНД. Тому газета «День» –  це життя, практика, гострі теми, які вона не боїться озвучувати.

«День» ВЗЯВ НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПОКАЗУВАТИ ІНШУ УКРАЇНУ»

Галина БАБІЙ, музикознавиця, журналістка на Суспільному радіо:

– Я надзвичайно вдячна Ларисі Олексіївні за те, що я сьогодні тут. Вона сказала, що «День» гуртує навколо себе дуже важливих людей. І, перебуваючи в цьому колективі, ти відчуваєш не тільки велику вдячність, а й відповідальність. Бо люди взяли на себе відповідальність давати людям іншу дорогу, показувати іншу Україну. Уже говорили про те, що смартфон начебто урівнює всіх, але він дає і оцю порцію інформаційного «шумовиння». Коли ти перебуваєш у цьому інформаційному «шумовинні» і читаєш різні ресурси, ти дезорієнтований. Я насправді не фаховий журналіст, а музикознавець, який випадково опинився в медіа, я працюю на радіо. І коли я «плаваю» серед цього «шумовиння», часто ставлю собі запитання: а що з цього приводу пише газета «День»? Я дивлюся, як на шпальтах «Дня», другом якого я себе вважаю уже 21 рік, немає уваги тимчасовим людям, надто гучним «жовтим» подіям, абсолютно безперспективним ініціативам. А весь час акцент – на тому, що, можливо, невидиме, але, як атлант, тримає на своїх плечах цілу галузь, цілу сферу – історію, музику, політику, все що завгодно. Ці люди не є «розкрученими», але вони роблять свою справу. За те, що ви так возвеличуєте оцей «базовий шар» у нашому суспільстві за їхні непомітні на перший погляд, але такі важливі справи, думаю, вам честь, слава і низький уклін.

«ДУЖЕ УВАЖНО СТЕЖУ ЗА «ДНЕМ», ЧИТАЮ І ВНУТРІШНЬО ПІДТРИМУЮ»

Олександр СКРИПНИК, дослідник історії спецслужб:

– Для мене «День» – це особливе видання не тільки тому, що тут працюють мої однокурсники: Лариса Івшина, Ганна Шеремет, а й тому, що я з самого початку дуже уважно стежу за нею, читаю і внутрішньо підтримую. Іноді публікуюсь, іноді мене публікують, мої деякі, як кажуть, потуги скромні на цю тематику. Адже це справжня українська газета з українським контентом, і це видання «Детокс», про яке ми сьогодні говоримо – доповнює дуже логічно й гармонійно низку дуже сильних попередніх праць. І це дуже актуально.

Я останнім часом пишу дуже багато матеріалів за архівними матеріалами спецслужб, зокрема зовнішньої розвідки. Тобто знаходимо матеріали, те невідоме з нашої української історії, яку ми не знали, яка була спотворена. Яка за радянських часів зовсім по-іншому подавалась і ті події, і ті знакові постаті в українській історії. Це є правда. Потрібно правильно їх показувати, витягувати. Для мене завдання –  витягувати з архіву отих незнаних людей, які боролися за українську незалежність у різні часи. Це по суті оця правдива історія, оцей правдивий їх показ і правильно розставлені акценти – це є «пігулки» для отої «детоксикації», якою ми маємо лікувати. І свідомість багатьох людей, яка була спотворена, дає розуміння тих подій і розуміння того, що було раніше, що є сьогодні і буде завтра. У цій книжці ціла низка таких матеріалів. Коли людина її прочитає, мізки трохи «повернуться», і це буде засторога і відповідна протидія тій пропаганді, яку ми маємо з боку нашого агресора, що зазіхнув на нашу територію. І який дуже активно веде інформаційно-пропагандистську кампанію проти нас. Який намагався завжди і намагається сьогодні активно привласнювати нашу українську історію. А що може бути відповідною протидією? Говорити правду. показувати нашу позицію, показувати правильно нашу історію, яка базується на дослідженнях наших істориків, наших фахівців та вчених. На тих державних архівах спецслужб. І я намагаюсь докладати своє перо, своє вміння до того, щоб це розкрити. Звісно, що одна людина нічого не може зробити, а от колективна праця дуже важлива. Потрібна праця. Абсолютно підтримую і сподіваюсь, що ще не одне таке видання вийде, що газета «День»  нас ще порадує.

Більше думок, що прозвучали під час «Дня осіннього», читайте вже незабаром, а тим часом нагадаємо:

«Детокс» або ексклюзивний лімітований набір (книгу й вишуканий арт-супровід) можна замовити на сайті чи придбати в редакції за адресою: м. Київ, вулиця Івана Франка, 42Б (деталі, як це здійснити, за телефонами: 067 242 54 00; (044) 303-96-23).

А всі, хто придбав, читає «Детокс» і хоче поділитися враженнями, — надсилайте у редакцію свої думки, долучайтесь до обговорення.

Фото Миколи ТИМЧЕНКА та Руслана КАНЮКИ, «День»

Ольга ХАРЧЕНКО, Інна ЛИХОВИД, «День», Яна БОЙКО

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів