Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу
Кость Левицький, український державний діяч, адвокат, публіцист

Шляхетна історія (фото)

Легке спілкування на серйозні теми – таким був черговий, найвишуканіший, «День весняний»

Святковий настрій у нас, як і у наших читачів, був уже зранку: автори і друзі дня долучились до флешмобу #ДеньКапелюшка, ділячись зворушливими, кумедними і просто цікавими історіями про свої улюблені капелюхи. Ввечері у затишному дворику поруч із Андріївським узвозом і місцем, яке, сподіваємося, незабаром стане арт-сквером імені Василя Сліпака, почали збиратися гості. Приємно, що багато з них підтримали нашу ініціативу і прийшли у капелюхах і капелюшках. Обійшлось без шапокляків і циліндрів, але вишукані канотьє, казанки і капелюшки бретонського типу ми побачили.

«УКРАЇНА ПОВЕРТАЄ СОБІ ЩЕ ОДИН ГРАНДІОЗНИЙ ПЛАСТ ІСТОРІЇ»

«Чому «День весняний» збігся з Днем капелюшка? – одразу запитала у гостей головний редактор «Дня» Лариса Івшина. - Колись, роки три тому, під час чергових Днів «Дня» у Львові, я зайшла в одну крамничку і поміряла там певну кількість капелюшків. Звісно, не витримала, щоб не сфотографуватися і не показати це у «Фейсбуці». Звичайно, одразу знайшлися люди, які почали радити різні речі. Але була серед тих порад така, що варто робити це активніше, щоб люди поверталися до традиції. У Львові капелюхи живуть природнім життям. Цьому сприяє архітектура, ще не «вивітрилися» уявлення про галантний час. До речі, в улюбленій Політехніці ректор колись обрав для нагородження на нашому фотоконкурсі світлину з текстом «Тілько цісар нам поможе…» Звичайно, з цим специфічним гумором і відчуттям капелюхам там жити легше. У Києві, чесно кажучи, треба мати якісь навички, характер або інші обставини, щоб просто, без особливої нагоди, ходити в капелюсі. Але коли ми занурилися в історію – про це ви можете прочитати у сьогоднішньому «Дні» - то виявилося, що не лише на Галичині, а й у Центральній Україні у певні часи, у періоди Гетьманщини, сто років тому, люди носили капелюшки і капелюхи. І взагалі ця традиція була дуже шанована. Тому ми подумали, що треба нарощувати і цю частину нашої культури».

«Звичайно, ми всі віддані і вишиванкам,і думаю, дуже багато хто брав участь в акції на День вишиванки. Хоча вишиванки як політичний одяг жив задовго до того, як цю дату оголосили. Це було мовчазним спротивом української культури в усі часи. А потім стало вже таким великим дійством. Тож наші капелюшки ми присвячуємо зокрема і тому, що Україна повертає собі ще один грандіозний пласт історії і культури», - додала Лариса Олексіївна і нагадала, що газета «День» оголосила 2018-й Роком 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського. 

«ДЕНЬ» СПРИЯЄ ТОМУ, ЩО МИ ДОЛАЄМО СМЕРТЕЛЬНУ ОДНОБІЧНІСТЬ НАЦІЇ»

Прикметно, що історик, професор, доктор історичних наук Юрій Терещенко, завдяки якому наші читачі вже дізнались чимало про Гетьманат Павла Скоропадського, поділився з гостями «капелюшковим» спогадом: «Я пам’ятаю далекий, приблизно 1947 рік, повоєнний час, я десь тинявся з дворовими хлопчиками. Час повоєнний, голодні обдерті люди тощо. Мешкав я у київському «будинку Мороза», це на розі Володимирської і Льва Толстого. Раптом іде пара: солідний чоловік у костюмі, з аристократичною паличкою, і з ним пані у капелюшку з вуаллю. Така абсолютна, небачена, як на мене, вишуканість. І щось ми з хлопцями жартуємо, сміємося. Кажу: «Панство йде якесь». Потім піднімаюсь додому і бачу: це «панство» сидить у нас за столом, цю пару пригощають батько і мати. Це був Степан Васильович Щурат, син відомого літературознавця, приятеля Івана Франка. Ця вуалька засіла мені у пам’ять на все життя. Аристократизм у людині проявляється по-різному. Звичайно, насамперед у вчинках, у повсякденному поводженні. Але ця атрибутика нагадувала, що треба все ж таки культивувати у собі дещо. Це, можливо, суто зовнішній аспект, але вкрай необхідно. І мати, і тато мій завжди ходили у капелюсі, тато ще з паличкою, хоча фізичної потреби у цьому не було. Цей компонент сьогодні абсолютно доречний».

«Сьогодні газета «День» сприяє тому, що ми долаємо смертельну однобічність нації, про яку говорив В’ячеслав Липинський, - зазначив Юрій Іларіонович. - Ця смертельна однобічність полягала в тому, що в українському русі було відсутнє так зване правоконсервативне крило. Сьогодні теж цього крила не вистачає. І те, що робить газета «День», культивуючи історичне минуле саме у цьому контексті – це величезна заслуга пані Лариси Івшиної, її оточення, людей, які сприяють цьому процесу».

АУКЦІОН ЗАДЛЯ ПАМ’ЯТІ ГЕТЬМАНА

Ми намагаємось не лише культивувати історичне минуле, а й залучати інших до цієї роботи. Ще одна новинка «Дня весняного» - «тихий» благодійний аукціон. Лотами стали кращі роботи ХІХ Міжнародного конкурсу «Дня». Наприклад, «Фея переселенців» Олександра Хоменка, яка отримала Приз Призів «Золотий День». Кожен гість при вході отримав індивідуальний номер і потім міг пропонувати свою ціну під лотом, що сподобався, вказуючи цей номер у спеціальному полі.

«Це незвичний аукціон, - попередив президент Благодійного фонду сприяння ініціативам газети «День» Микола Гриценко. - Щороку газета «День» робить унікальне видання нової книги. І нинішнього року «День» готує до львівського Форуму видавців видання, пов’язане з оголошеним роком 100-річчя Гетьманату Павла Скоропадського. Це буде унікальна велика книга з дослідженнями, матеріалами про ці події. І кошти, які ми зберемо на цьому аукціоні, підуть безпосередньо на видання цієї книжки».

Роботу Артема Сліпачука «Авдіївка» придбав державний діяч Євген Марчук. «Якщо ви обстрілюєте будинок, ви стріляєте в очі цій жінці, вчительці, яку знають всі», - сказав Євген Кирилович. Справа у тім, що на світлині зображений відомий будинок в Авдіївці, на стіні якого – величезне графіті з учителькою української мови Мариною Марченко.

Віце-президент Благодійного фонду сприяння ініціативам газети «День», юрист, директор україно-американського підприємства «Золоті ворота» Василь Кривобок придбав роботу Миколи Тимченка «Мости є для кожного», а ще видання з нашої Бібліотеки. «Дуже вдячній тій практично випадковій ситуації, завдяки якій маю дружбу з вами і багатьма талановитими людьми, задіяними у цій справі. Інколи трошки сумую, що наші з вами ініціативи не настільки активно підхоплюють інші бізнесмени та політики. Треба знайти шлях, як їх заінтригувати, щоб вони долучилися. Ми розуміємо, наскільки це важлива справа, але її треба примножити завдяки масовості», - зауважив Василь Кривобок.

А за одну з робіт, «Силу та ніжність» Олексія Лебедя, навіть зав’язалось змагання між адміралом Ігорем Кабаненком і головою громадської організації «Сила права» Андрієм Сенченком. Зрештою, роботу отримав Андрій Сенченко. «Щороку із великим задоволенням я беру участь у цьому вже традиційному заході, «Дні весняному», - поділився потім Андрій Сенченко. - Найбільше з ініціатив газети мені подобається Літня школа журналістики, адже це - інвестиція в майбутнє. Дозволю собі побажати «Дню», щоб ті зерна, які вже не одне десятиліття він кидає на українську ниву, проросли і щоб атмосфера цього дворика стала атмосферою не лише київських вулиць, а й львівських, харківських та інших. Це атмосфера, коли люди одне одному усміхаються».

ПЕРЕГУКИ З ОСТАПОМ ВЕРЕСАЄМ

Щороку ми запрошуємо на «День весняний» гостя, який створює особливу музичну атмосферу. Цього разу ним став кобзар, бандурист і лірник, лідер гурту «Хорея Козацька» Тарас Компаніченко. Він виконав кілька пісень з різних періодів XVI – XVIII століть. Після виступу музикант розповів історію бандури, на якій грав: «Це бандура Остапа Вересая, реконструйована за записами Миколи Лисенка. Павло Чубинський і Олександр Русов знайшли Вересая, коли думали, що він помер, у маєтку Галаганів у Сокиринцях. Він жив у Калюжинцях, йому передавали гроші Куліш, Шевченко. Тож він виявився живим, його перевезли до Києва, у маєток, де мешкав Лисенко. Лисенко записав від нього повну версію «Думи» Безрідного, яка датується XVI століттям».

Також музикант поділився тим, де знаходить свої пісні: «Твори я знаходжу в архівах, подорожую заради цього. Позавчора повернувся з Чикаго. Там в Українському національному музеї велика колекція доби Української революції. Також там є колекція зброї, державна печатка доби гетьманату, зірка Пилипа Орлика, шабля з національним гербом, портрети Мазепи та багато інших експонатів, нотні архіви зокрема. Там я знайшов рукописи і стародруки, те, що співалося і до революції 1917 року - твори Січинського, Ярославенка, Нижанківського тощо. Там великий архів. Збереглося не так багато старовинних нот, як хотілося б».

КОМЕНТАРІ

«У ХОРОШОМУ СЕНСІ ІСТОРИЧНИЙ МІФ НА ОСНОВІ ІСТОРИЧНОЇ ПРАВДИ МОЖЕ БАГАТО»

Ігор СМЕШКО, екс-голова СБУ:

- Газета «День» відіграє дуже важливу роль у сегменті відтворення національної культури. Без відтворення культури, пізнання історії своєї нації, без того, щоб критичний прошарок політичної культури опанував критичною масою виборців, ми не маємо шансів в умовах демократії, в умовах, у яких перебуває Україна, відтворити могутню, сильну державність, гармонійно інтегровану в той світ, у який нас поставив Бог, - у центрі Європи. На жаль, цей сегмент, який мав би бути головним для опіки держави і державних органів, - є на плечах такого видання, як «День». Я не знаю іншого у нас у країні, який би змушував думати, переосмислювати свою історію, виносити з неї уроки і проектувати це на майбутнє. І головне, готувати ту критичну масу виборця – громадянина і патріота, який усе-таки змінить якість нашого політичного життя.

Те, що робить «День», займає унікальну позицію. У світі не знають України. За це треба боротися. І «День» цим займається. Прекрасна ідея - відзначення століття Гетьманату. Прочитайте спогади гетьмана Скоропадського, і, на жаль, там треба міняти тільки прізвища. Ті самі проблеми, особливо в політичній еліті, яка не може згуртуватися, яка не може зрозуміти, що державність, культура, фаховість – це основи для держави. Містечковість, другорядність, комплекси – не допомагають. Інформаційний шум руйнує державність. У хорошому сенсі історичний міф на серйозній основі – історичній правді – може багато. Америку багато в чому створив Голівуд, який створив «американську мрію». «День» - це єдина зараз газета, яка пробує це робити. Дуже сподіваюсь, що держава це почує.

«ДЯКУЮ «ДНЮ» ЗА ЗАГОСТРЕННЯ ПРИНЦИПОВИХ ПИТАНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ»

Ігор КАБАНЕНКО, адмірал, експерт з питань оборони та безпеки:

- Для мене центральна мета – безпека держави, захист держави. Дуже дякую колективу газети, особисто Ларисі Олексіївні за загострення вкрай важливих, принципових питань національної безпеки. У «Дні» багато було і друкується публікацій про море, про морську безпеку. Це непросте питання, яке напряму пов’язане з політичним, національним лідерством. Не є таємницею, що, на жаль, у політичної еліти існує континентальне мислення, і звернення газети «День» до таких важливих питань робить справу, яка сьогодні необхідна. Наша країна – це цілісна держава, яка охоплює різні сфери: духовну, культурну, релігію. Але також - і питання національної безпеки не лише на суходолі, а й у повітрі і на морі. Море вкрай важливе для України, тому що Україна – морська держава. І існування України, її виживання і розвиток залежать від моря. Щиро вдячний за ту увагу, яку газета «День» приділяє цьому питанню.

«ЗАРАЗ УКРАЇНСЬКА ЕЛІТА ПОЧИНАЄ СПРИЙМАТИ ГЕТЬМАНА СКОРОПАДСЬКОГО ЗОВСІМ ІНАКШЕ»

Тетяна ОСТАШКО, кандидат історичних наук:

- Дякую Ларисі Олексіївні і газеті «День» за те, що вони обрали цей рік Роком 100-річчя гетьманату Павла Скоропадського. Ми не перший рік вивчаємо гетьманат, бачимо настрої суспільства і науковців. Особисто я спостерігаю, що завдяки публікаціям і популяризації особи гетьмана, його дій, кроків, які він здійснював, щоб побудувати незалежну державу, не оцінених перед тим – зараз їх починає сприймати зовсім інакше і українська еліта, і українські політики. Вони починають до цієї особи приглядатися. І очевидно, що спогади гетьмана Скоропадського, які вийшли у 1995 році, які він написав майже сто років тому, переживаючи страшну трагедію фактично втрати державності – вони мають стати для політиків певним уроком. Уроком того, що задля держави варто брати на себе відповідальність, об’єднуватися і залишити позаду все, що не стосується національної ідеї і спільно творити разом.

«ДЕНЬ» ДЛЯ МЕНЕ – ЦЕ КОВТОК ЧИСТОЇ ВОДИ»

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, народний депутат, голова парламентського комітету з питань культури і духовності:

- Свого часу проводились опитування, щоб вивчити вподобання різних цільових груп і людей щодо телебачення, яким я тоді активно займався. Думали, що розумні канали, як от Discovery, дивляться розумні люди, високочолі. Але ці опитування показували, що у 1970-1990-і роки їх дивилися дуже прості люди, які хотіли долучитися до чогось розумного. Натомість розумні люди дивилися розважальні програми. І газети у той період були газетами інтелектуальної праці: читаючи їх, ти включався, думав. Тепер усе змінилося. Коли я приходжу додому, так багато інформаційного шуму і бруду навколо, що хочеться долучитися до чогось чистого. І це чисте не стає якоюсь інтелектуальною працею, а є відпочинком. Тому «День» для мене – не щось, що примушує замислюватись, філософствувати, а навпаки – ковток чистої води, який дає змогу відпочити, забути про шум навколо і зрозуміти, що є якісь справжні речі.

«ДЕНЬ» БУДУЄ ДЕРЖАВУ»

Ірина МАЦЕПУРА, депутатка Закарпатської обласної ради, підприємець, новообрана членкиня правління Благодійного фонду сприяння ініціативам газети «День»:

- Щодо капелюшків - думаю, десь 90% капелюшків робиться у Закарпатті. Хустська фетрова фабрика практично монополіст (сміється).

Стосовно газети День. Усе моє доросле життя я з газетою «День», читаю її десь з 1998 року. Це фундаментальна газета, яка будує державу. Абсолютно всі ми вчили історію, хто більше, хто менше – про бої, звитяги, поразки. Газета «День» з цього всього зробила абсолютно респектабельну історію, сформулювала усі наші проблемні історичні моменти, виробила дуже гарний каркас. Я вважаю, що «День» виконав функції усіх наших гуманітарних віце-прем’єрів, Міністерства освіти, Міністерства культури тощо, сформувавши нашу, по суті, національну історію.

«З ВАМИ У НАС ЗАВЖДИ З’ЯВЛЯЄТЬСЯ НАДІЯ»

Мішель ТЕРЕЩЕНКО, міський голова Глухова:

- Для мене завжди велика честь бути з вами, брати участь у святкуванні «Дня весняного», вітати вас з кожним важливим кроком життя газети «День». Це наша улюблена газета. Зараз в Україні такий момент, що інколи мені здається, ніби ми живемо у «банановій республіці». Але коли я з вами, то розумію, що це лише омана. Тоді я усвідомлюю, що Україна – це дуже красива європейська країна. Вірю, що невдовзі ми будемо жити по-новому, зокрема у Глухові. Коли ми з моєю дружиною Оленою в гостях у «Дня», у нас завжди з’являється надія, що все буде добре.

Оскільки донедавна я був французом, то для мене це не капелюх, а «шапо» або «шапелюк». Однак вважаю, що це – дуже красива і романтична ініціатива. Бажаю «Дню» всього найкращого!

«ДЯКУЮ ЗА ТАКУ ПРЕКРАСНУ ТА КРЕАТИВНУ ІДЕЮ»

Олена ТЕРЕЩЕНКО (ЄСКІНА), громадська діячка, екс-депутатка Київради:

- Я дуже люблю капелюхи, але, на жаль, є небагато нагод їх одягти. Тому сьогодні я із задоволенням одягла капелюх.

Взагалі усі ініціативи «Дня» мені неймовірно подобаються і я навіть не можу їх порівнювати, оскільки кожна у своїй площині є дуже соціально важливою, цікавою, необхідною. Що стосується сьогоднішнього заходу, ми неймовірно вдячні за таку прекрасну та креативну ідею, як свято капелюха. Лариса Олексіївна неймовірно творча у цьому плані. Ми дуже раді побачити рідні обличчя нашої улюбленої команди газети «День». Завжди приємно до вас приходити, спілкуватися та отримувати завжди позитивні емоції.

«ІНІЦІАТИВИ ГАЗЕТИ «ДЕНЬ» - ВИШУКАНІ»

Тарас КОМПАНІЧЕНКО, кобзар, бандурист і лірник, лідер гурту «Хорея Козацька»:

- Ініціативи газети «День» - вишукані. Те, що вона робить, часто випереджає час. Наприклад, фотовиставка газети «День» - це завжди подія.

Видання «Дня» – це просто фантастика. «Сила м’якого знаку», «Корона, або Спадщина Королівства Руського». Хто, крім якихось позаукраїнських фондів, так підтримує молодих починаючих журналістів? Або зустрічі зі студентами, презентаціями, розмови Лариси Олексіївни зі студентами. Це передумови для створення української еліти, якої нам так бракує. Справжньої еліти, а не тої, яка не відчуває свою скороминущість. Необхідно, щоб ці люди відчували свою вкоріненість, спадкоємність традиції, брали приклад з попередників, які творили цю землю, державу в ній, відчували свою відповідальність. Бо лицарство – це відповідальність. Газета «День» є провокатором, причиною для того, щоб це відбувалося в Україні. Ця місія є свідомою.

Ми вже є свідками великих змін. Ми кажемо, що ворог сконсолідував нас для великих жертв і подвигів, але у минулі епохи був не лише цемент, що зміцнював українське поле, щоб воно зійшло рясно добрими синами та дочками. Також були ті, хто на цьому полі працював і сіяв. І це газета «День».

Що стосується ініціативи щодо «Дня капелюшка». Коли мені Лариса Олексіївна сьогодні дарувала книжку «Корона, або Спадщина Королівства Руського», я відчував, що це - ніби посвячення у лицарі. І так би хотілося озирати на цьому небокраї українських королев. І щоб ми завели цю шляхетну традицію великосвітських за духом людей, які вдягаються у капелюшки, бо це стильно.

***

Отже, «День весняний» завершився. Але флешмоб #ДеньКапелюшка триває! Продовжуйте постити у соцмережах свої світлини у капелюхах і капелюшках – ми стежимо за перебігом флешмобу і відзначимо найкреативніших учасників і учасниць!

Марія ПРОКОПЕНКО, Ольга ХАРЧЕНКО, Дар’я ТРАПЕЗНІКОВА, Наталія ПУШКАРУК, Марія ЧАДЮК, «День», Роман ГРИВІНСЬКИЙ. Фото Миколи ТИМЧЕНКА, Руслана КАНЮКИ, Артема СЛІПАЧУКА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments