Найясніша Республіка Венеція існувала на північному сході сучасної Італії понад тисячу років, з 751-го по 1797-й. З її столицею Венецією пов’язано безліч легенд, здавна вона була місцем паломництва митців, багатіїв і просто мрійників будь-якого фаху і статків. Власне, як і сьогодні.

Венеційський карнавал, Палац дожів, муранське скло і буранське мереживо — про це багато хто чув. А чи знаєте ви, що у Венеції вже кілька століть тому працювали жінки-художниці? Це та багато іншого захопливого про Венецію та її майстрів ми дізналися на виставці «Венеція Найясніша. Venezia la Serenissima» в Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Це спільний проект столичного музею з Львівською національною галереєю мистецтв імені Бориса Возницького в межах проекту «Європейський вимір».

ПОСЛІДОВНИЦЯ ТІЦІАНА

Проект уперше представили цього року у Львові, але київська виставка вийшла геть інакшою. Зокрема тому, що деякі твори просто неможливо транспортувати. А це, якщо говорити про експонати Музею Ханенків, і мініатюри знаменитої художниці Розальби Карр’єри, і абсолютно приголомшлива шафа XVII — XVIII століть. Багато творів демонструються вперше.

У першій залі можна побачити венеційський портрет, історичний живопис і пейзаж, тут розкрита тема комедії дель арте. «Портрет молодої панни», створений у першій половині XVII століття К’ярою Варотарі, цікавий і з мистецької, і з історичної точки зору. Тут у деталях виписане пишне вбрання дівчини з заможної родини, можливо, аристократки.

МАРІО ДЕ МАРІЯ (МАРІУС ПІКТОР). «ВЕНЕЦІАНСЬКА НІЧ»

«Окрім того, що К’яра Варотарі займалася живописом і була послідовницею Тіціана, вона написала трактат на захист жіночої статі («Апологія жіночої статі». — Авт.), приймала у свою майстерню радо і багато жінок, виростила цілу генерацію венеційських художниць», — розповідає Олена Живкова, кураторка виставки, заступниця генерального директора Музею Ханенків із наукової роботи.

ПРИКМЕТА ПРОКУРАТОРА

Ще один портрет, зі Львівської галереї мистецтв, є ранньою копією картини Паоло Веронезе «Хлопчик із мисливським собакою», що зберігається в нью-йоркському музеї Метрополітен. На портреті, датованому 1560 роком, зображений виходець із патриціанської родини Несторе Мартіненго. Особливу цінність експонату надає автентична рама, так звана «рама Сансовіно». Цей тип обрамлення названий на честь архітектора та скульптора Якопо Сансовіно. Характерні риси цієї оздоби — поліхромне покриття, численні завитки і маскарони. За словами Ігоря-Андрія Жука, співкуратора виставки, завідувача фонду європейського мистецтва XIV — XVIII століть Львівської галереї мистецтв, починаючи з 1560 — 1570-х років такий тип рам набув популярності не лише у Венеції, а й у Флоренції та Болоньї.

СТІЛЕЦЬ. ВЕНЕЦІЯ, ІТАЛІЯ. XVIII СТ.

Чоловік у пурпуровій оксамитовій мантії, підбитій горностаєвим хутром, із портрету XVII століття однозначно належав до заможного класу. Дає підказку широка смуга ритого оксамиту, так звана «стола» — відзнака прокуратора, одного з найвищих чинів Венеційської республіки. Втім, хто саме зображений на цьому портреті зі Львівської галереї мистецтв, невідомо. Чоловік тримає в руці аркуш, на якому зокрема прочитується прізвище Ґрімані. Ігор-Андрій Жук зазначає, що це був один із найвпливовіших родів Венеції. Проте текст записки потребує подальших досліджень.

КОРОЛІВСЬКА ПОРЦЕЛЯНОВА МАНУФАКТУРА

ІДЕАЛЬНИЙ ШОВК

У другому залі можна побачити, який вигляд мала стола, що прикрашала одяг прокуратора, адже частина експозиції присвячена венеційському ткацтву. «Венеційські ткачі почали виробляти шовк першими в Європі, — каже Олена Живкова. — Венеція була в центрі європейських торговельних шляхів. Найрозкішніші тканини з країн Сходу спочатку надходили до Венеції, а потім — до інших країн Європи. Отже, місцеві ткачі мали ці зразки, завезли до себе кокони шовкопряду і почали самі виробляти розкішні шовки. Венеційський шовк із великим рапортним орнаментом красивий за кольором, сам колір дуже стійкий, бо використовували специфічні барвники». До речі, в профільних гільдіях стежили, щоб майстри брали визначену кількість барвника і виготовляли тканину високої якості — так підтримували авторитет венеційського бренду.

БІБЛІЙНИЙ ЦАР У ВЕНЕЦІЙСЬКИХ ШАТАХ

Венеційські тканини ретельно виписані на картині «Цар Давид та пророк Гад», створеній у XVIII столітті Франческо Фонтебассо. Як зазначає Олена Живкова, венеційські художники, змальовуючи біблійні сюжети, спиралися на знайомі їм реалії. Тож цар Давид вбраний, як патрицій Найяснішої.

ЧАША. МУРАНО. ВЕНЕЦІЯ, ІТАЛІЯ

Тема картини теж перегукується з життям республіки. Сюжет родом зі Старого Заповіту: цар Давид усупереч волі Бога вирішив провести перепис населення, і розгніваний Всевишній через пророка Гада запропонував йому три кари на вибір, війну, голод чи пошесть — усі вони алегорично виписані у вигляді меча, сухої гілки та черепа в руках янгола зліва вгорі. Давид обрав мор, і за день загинуло 70 тисяч людей.

Венеція добре знала, що таке пошесть, бо з XIV століття сюди не раз приходила епідемія чуми. А ще — за біблійним сюжетом у пошесті винен цар, і, як каже Олена Живкова, в епідеміях чуми теж, траплялося, винуватили правителів.

«ТУРИСТИЧНИЙ» ПОРТРЕТ

Одні з найпотужніших із мистецької точки зору експонатів — мініатюри на слоновій кістці знаменитої венеційської художниці Розальби Карр’єри, створені в першій половині XVIII століття.

Такий різновид портрету є винаходом Розальби, який потім підхопила Європа. «Розальба Карр’єра, як усі нормальні митці, хотіла заробляти. Венеція в XVIII столітті — туристичне місто. Художники мріють продавати свої роботи. Якщо замовляти живописцю свій портрет у якомусь карнавальному вбранні, треба тижнями позувати, а попереду — вся Італія, ще треба якось везти з собою картину. Розальба вигадала таке: вона робила у своїй майстерні маленькі заготівки — художниця випрацювала певні прийоми, які повторювала на високому рівні — і домальовувала туди личко. Це як наші туристичні фотографії, коли треба вставити обличчя в якесь обрамлення».

ЗА ДЖОВАННІ АНТОНІО КАНАЛЕМ (КАНАЛЕТТО). ВИД ОСТРОВІВ САН-КРІСТОФОРО, САН-МІКЕЛЕ ТА МУРАНО

На одній із мініатюр зображена Катеріна Саґредо Барбаріґо, теж легендарна особистість. «З цією жінкою хотіли познайомитися всі у Венеції, — стверджує Олена Живкова. — Катеріна походила з найбагатшого, найдавнішого роду, проте була відома насамперед тим, що вела чоловічий спосіб життя. Вона влаштувала літературний салон, перебудовувала палаци і залучала зокрема Тьєполо до їх розпису, була меценаткою, грала в «Рідотто» (перше казино в Європі. — Авт.) і сама була управителькою казино. Вона робила все, що хотіла, і це було можливо саме у Венеції».

МІФ ПРО ЗАКОН І МИР

Чому саме так? Відповідь у іншій мініатюрі Розальби, алегорії Венеції, яку раніше атрибутували як «Закохану пару». «Венеційська держава постійно створювала про себе міфи. І від XVI століття міф про Венецію існував такий: ця держава ґрунтується на абсолютній владі закону і весь час намагається налагодити зв’язки з іншими країнами мирним шляхом. Два центральні поняття Венеційської республіки: закон і мир, — акцентує Олена Живкова. — З XVI століття найславніші художники Венеції зображували ці, я сказала б, знакові алегоричні жіночі постаті, це дуже сталий образ».

На мініатюрі білява жінка, яка обіймає іншу і тримає пальмову гілку, символізує мир, чорнява жінка, що поклала руку на фасції, лікторські пучки з сокирою, уособлює справедливість і закон.

Звісно, в реальності все було не так ідилічно. «Якщо ти своєму другу скажеш на вушко, що Венеція погана, тебе можуть кинути до в’язниці. Держава була дуже міцна. Але було і право особистості на самовираження, окрім випадків, коли людина переступала закон і ганьбила Венецію, — продовжує Олена Живкова. — Інший міф — про те, що Венеція була дуже мирною державою. Насправді вона постійно брала участь у якихось війнах».

РАЙСЬКИЙ КУТОЧОК ІНТЕЛЕКТУАЛА

Бюро-кабінет XVII — XVIII століття Олена Живкова називає кодом виставки. Додає, що його аналогів немає в жодному музеї світу. Експонат демонструють уперше.

Шафа стоїть із розкритими дверцятами. Дзеркало візуально подвоює розписи стінок. Ззовні дверцята шафи доволі скромні, але коли вони відкриті, ти наче опиняєшся перед входом до вілли у стилі знаменитого архітектора Андреа Палладіо — адже внутрішній вигляд бюро-кабінету нагадує такий маєток.

Як розповідають у Музеї Ханенків, на фасаді та лоджії намальованої вілли зображені статуї античних богів і богинь, бюсти римських цезарів. А ще на намальованих полицях розміщені намальовані книги — Collana Historica, серія праць грецьких і римських істориків, перекладена італійською.

«Ця шафа була багатофункціональна. Тут розміщували книжки, тут можна було ховати коштовності і таємні листи, користуватися нею як трюмо і туалетним столиком. У нижніх полицях зберігалося столове срібло і столова білизна, серветки і скатертина, — перераховує Олена Живкова. — Шафа з колекції Ханенків, але її походження нам не відоме. Існує легенда, що її замовив Папа Інокентій Х для своєї радниці Олімпії Майдалькіні. Проте цього ми підтвердити не можемо. Але те, що шафа належала інтелектуалу, представнику еліти — це так». 

ПОДОРОЖ ДО «ОСТРОВА МЕРТВИХ»

У фіналі виставки ми знов зустрічаємося з венеційським міфом. У Музеї Ханенків розповідають, що для символістів і модерністів ХІХ століття Венеція уособлювала скороминучість краси, місто асоціювалось із меланхолією. Про це — «Пейзаж із гондолою» Александера Френца. «Цей пейзаж не стосується жодного конкретного місця, але тісно пов’язаний із «Островом мертвих» Арнольда Бьокліна, іконою Александера Френца, — каже Олена Живкова. — Це не Венеція, це марення про неї. Біля острова, який нагадує Сан-Мікеле, пришвартована венеційська гондола. Тут місце вічного спокою і слави. Саме за цим їхали у Венецію».

На згаданому Сан-Мікеле з 1807 року ховали усіх, хто помер у Венеції, тому його називали «островом мертвих». Урочисті траурні процесії, коли гондоли статечно пливли до острова, вражали уяву митців і викликали асоціації з переправою через Стікс.

Поруч — «Венеціанська ніч» Маріо де Марія з колекції Львівської галереї мистецтв. «Венецію усі бачили очима туристів: славетні площі, канали, палаци. А Маріо де Марія показує зворотний бік Венеції. Тиньк, який поволі осипається зі стін, білизна, що сушиться на дахах. Втім, ці речі, дуже реальні, конкретні і нетуристичні, не заважають загальній романтичній атмосфері. Це ще одна сторінка глибшого міфу про Венецію: вона завжди гине та існує, в ній завжди живе романтика — попри все», — розмірковує Олена Живкова.

ІНТЕРАКТИВНІСТЬ

Про кожен із експонатів можна розповідати довго, але, як зазвичай радять у таких випадках, — краще побачити все на власні очі. Ви зможете дізнатися про експонати дуже багато — про те, який вони мали вигляд до реставрації, які існують їх аналоги або інші роботи того самого майстра — завдяки мобільному додатку Linzar. Відвідувачі можуть встановити додаток на смартфон чи планшет і потім, фотографуючи QR-коди, які є біля кожного експоната, почитати про них у спеціальному електронному каталозі. Доступ до каталогу є саме у виставкових залах. Проект втілили в контексті теми цьогорічного Міжнародного дня музеїв — «Гіперпідключені музеї: нові підходи, нові аудиторії».

Тож досліджуйте міфи про Найяснішу — «венеційська» виставка триває в Музеї Ханенків до 26 серпня.