«Тут – ніби вдома», – написав сьогодні в Книзі відгуків, мабуть, зовсім юний відвідувач (судячи з почерку і доданого малюнка) нашої XIX Фотовиставки. І справді, по-осінньому прохолодний і мрячний другий день Фотовиставки «Дня»-2017 в столичній галереї «Лавра» став для багатьох киян і гостей столиці сімейним. Великі і малі діти, їхні мами, тата та бабусі з дідусями подовгу і неспішно ходили залами, обговорюючи світлини і радячись, за яку все ж таки віддати свій голос.

Один із перших відвідувачів, котрого запитуємо про враження від «Фото-Синтезу», виявився нашим читачем із… 21-річним стажем. Це Віталій Нечипоренко, лікар із Борисполя. «Газету «День» я передплачую з 1996 року. Навіть пам’ятаю, як це почалося. Їду в метро, бачу оголошення: «Британія читає Times, Росія – «Известия», а Україна читає «День». Думаю – треба почитати! Тож буквально з першого номера вона мене зацікавила. Жодного року не пошкодував, що передплачую це видання. Шкодую тільки, що, мабуть, недостатньо людей її читає. Бо якби читали, такого в нашій країні не було б!» – переконаний пан Віталій. Чоловік переходить до вражень: «Я був майже на всіх ваших виставках. Гарні виставки, які залишають по собі гарну пам’ять. Зараз пройшли з сім’єю, і кожен вибрав улюблені фото. Доньці більше сподобалися «котячі теми», як-от роботи «Мости для всіх», «Не сваріться!», дружині – «Надзусилля» Анни Чапали і одна зі світлин серії «Життя на лінію вогню» Юрія Величка. А в мене певна психологічна втома, мабуть, бо найбільше сподобався «Жовтневий туман над Дніпром»…».

Фотограф Андрій Черченко, учасник попередніх фотовиставок «Дня», ділиться, що найбільше зачепили роботи, що розкривають події на сході, показують, «які люди проходять випробування, – говорить чоловік. – Кожна фотокартина унікальна, як і людина, тож із кращою визначитися складно. Але переконаний, що в кожного, хто побачить цю виставку, відбудеться певне переосмислення. Тож якщо в когось депресія – будь ласка, сюди, одразу зникне».

Програміст Святослав Кривша уже три роки приходить на виставку з дружиною, дітьми і мамою. «Я особисто для себе теж вибрав бути оптимістом, – поділяє він посил цьогорічної виставки «Дня», – і шукаю позитив у кожній новині. Взагалі, вважаю, що з усіх газет, що у нас виходять, «День» найбільш інтелектуальний. Маю чимало ваших книг. А з фото мені найбільше сподобався проект «Зима на нулі», «Сходження» та всі інші Юрія Величка, «Все буде добре… На жаль, без мене» Інни Оскольської.

Бухгалтер Дмитро Нестеров, оглядаючи виставку, обмінюється враженнями з маленькою донечкою. «Це зріз того, що є в країні, – очима різних людей, фотографів зі своїми світоглядами. Передусім вражають люди, які є на цих знімках. Ми живемо в Києві і спокійно себе почуваємо. А тут бачиш реалії того, що зараз відбувається, – каже він уже «Дню». – Серед тих, що найбільше сподобалися, дуже емоційне фото дідуся з бабусею «Грайливий настрій» Олега Нича. Звичайно, вразили і світлини з війни. І сила людей, які не втрачають віри в себе. Не маючи кінцівок, вони займаються собою, борються за життя, не сидять на місці. І показують своїм прикладом, що треба не зупинятися, що б із тобою не сталося».

Такий же посил відчула і аспірантка Київського національного університету імені Шевченка Світлана Больман: «Найбільше мене вражають фото військової тематики та присвячені бійцям, які отримали поранення, з протезами. Певний сум відчувається, але за тим є радість, гордість і відчуття того, що люди справляються з тією ситуацією, в яку вони потрапили».

«На виставці багато сонячних, яскравих робіт, які відволікають від сумних подій, дозволяють відчути, що не все погано, є світло, надія, – говорить Олексій Молчанов, аспірант у КПІ. –У роботах, пов’язаних зі сходом, теж багато світлого. Вони виокремлюють моменти тепла, які є в таких тяжких обставинах». Його супутниця, теж аспірантка, Анастасія Сергієнко поглиблює: «Якщо говорити про «синтез», то тут бачимо, як у мирному житті посміхаються діти, і як посміхаються бійці, які долають свої травми – як психологічні, так і фізичні. Вони беруть участь у змаганнях і теж посміхаються, виборовши цю перемогу над собою. Усе це разом показує, що життя продовжується. Хоч люди й стикаються зі складними обставинами, вони продовжують жити далі. І по-новому відкривати для себе світ. Це викликає великий захват».

«Я бачу незламну силу духу наших бійців, тих, хто реабілітується, – говоримо з медиком за професією, а нині – нянею двох онуків Вікторією Семчишиною біля серії Юрія Величка «Сходження». – Тільки рік пройшов після ампутації – а людина вже на сходження пішла. Це неймовірно! Люди, що йдуть на війну, – найкращі наші українці…».

«Люди, які сюди приходять, уже свідомі. А ті, хто не приходять, сидять удома біля телевізора, трошки інфантильні, – вважає жінка. – Минулого року, щойно почула про виставку, я одразу прибігла сюди. Дуже подобається, дочку привела. Наступного року приведу вже двох онуків. Треба, щоб люди були соціально активні. Зараз кажуть: «Українці втомилися від війни». Ми не втомилися, ми ж у Києві сидимо! Ось хто втомився (показує на серію «Зима на нулі Юрія Величка – авт.), але вони ніколи цього не скажуть! Це герої, звичайно. Треба, щоб патріотизм українців зростав. І дітей наших у тому числі. Їх треба брати сюди, показувати... Ми кожного року будемо приходити!»

КОЖЕН ДЕНЬ – ЖИТТЯ, А НЕ ІСНУВАННЯ

Володар «Золотого «Дня»-2017, фотограф Олександр Хоменко зізнається: щороку планує ще раз прийти на фотовиставку «Дня» після відкриття, але через роботу ніяк не виходило. Проте цього разу допомогла особлива нагода – Олександр запросив на «фотопрогулянку» героїню однієї зі своїх світлин. Тендітна, дуже вродлива дівчина з глибоким і виразним поглядом – красуня. Саме так і називається робота, на якій вона зображена під час тренування в тренажерному залі. Проте продовження назви світлини серйозно доповнює образ енергійної спортсменки – «Марина Дихтяр має рідкісну форму раку – мезотеліому черевної порожнини. Заняття спортом допомагають їй боротися з недугою». Власне, Олександр і познайомився з Мариною через роботу над матеріалом про неї. Фотограф говорить: «Є «твої» герої і є не «твої». Мені було цікаво працювати з Мариною. Я люблю людей, які не бояться мислити нестандартно і які готові, якщо виникне потреба, піти всупереч якимось суспільним поглядам. Мені цікаво з ними. Перша людина, до якої вона буде прислуховуватися, – це сама вона. Навіть у складних життєвих ситуаціях». Матеріали Олександра і його колег, що вийшли в інтернет-виданнях про Марину, були покликані не тільки показати «сильного і цікавого героя», а й допомогти їй зібрати гроші на операцію. Зараз операція позаду, і похід на виставку став приємним сюрпризом. «Я не знала, що тут буде моя фотографія, – каже Марина. – Олександр попереджав мене, що подав цю світлину на конкурс, але ж невідомо було, чи її відібрали. А тут – мені телефонують знайомі і говорять, що бачили моє фото на виставці».

Складний і дуже рідкісний діагноз Марини (мезотеліома черевної порожнини – це десятки і сотні дрібних пухлин, які розвиваються з клітин мезотелію у череві і розсіюються по кишковику і сусідніх органах) потребував особливого підходу. Операція була складною і не до кінця успішною. А крім того, частиною лікування була «гаряча» внутрічеревна хіміотерапія збільшеної порівняно з іншими випадками дози. «Операція не принесла того результату, на який я сподівалася. 50% пухлин залишилися в мені, – спокійно розповідає дівчина. – І постає вибір: або ти з цим живеш, або можеш кинутися з моста чи застрелитися... Є життя і з цим. Треба прийняти ситуацію. Так, це складно. Я тільки через три місяці після операції змогла це зробити. Не завжди відбувається так, як у казці. Є реальність і треба з цією реальністю жити».

«Тих, хто помирає від раку, у нас «показують» у статистиці, а з іншого боку, показують, що є одиниці людей, які увійшли в ремісію. Я відмовилася від хіміотерапії, тому що вона в мене не лікувальна, а паліативна, – продовжує Марина. – Якщо почну ще й хіміотерапію, то моє життя буде тільки в лікарні, складатися з болю, з постійного збирання коштів... Не знаю, скільки мені відміряно, але хочу цей час прожити. Кожен день буде саме життя, а не існування. Багато хто не розуміє мого вибору. У нас звикли до «геройства», але є й інший бік медалі, про який мало говорять. Мені спорт допомагає (зменшує біль і постійний дискомфорт у черевній порожнині – ред.), хоча він не є панацеєю. Я обираю спорт, а не пити знеболювальне. Ось планую незабаром піти в зал».

За такою чарівною красою (Марина з усмішкою зізнається, що коли приходить у лікарню, часом доводиться доводити, що вона хвора) ховається неабияка сила. А про світлину «Красуня» дівчина говорить, що вона на перший погляд ніби випадає з загальної канви: «Ось тут війна, діти, літні люди…, а до чого цей знімок, відвідувачі, мабуть, спочатку не розуміють…» Хоча насправді це якраз реальний приклад подолання – той, який мотивує нізащо не складати рук.

Спілкуємося і про медичну реформу. Знаючи не з чуток усі реалії нашої «безкоштовної» медицини, Марина скептично ставиться до намірів МОЗу і закликає ЗМІ відслідковувати і контролювати кожен крок у цій сфері. Власне, «День» цю лінію тримає постійно.

БІЛЯ СТЕНДУ «ДНЯ»

На фотовиставці традиційно можна придбати книжки з Бібліотеки «Дня», зокрема новинку «Корона, або Спадщина Королівства Руського», найсвіжіший випуск глянцю «Маршруту №1», присвячений «Фото-Синтезу», листівки, нашу «скриньку скарбів» і багато інших «вітамінів» для розуму. І чимало відвідувачів охоче користуються цією нагодою.

Наприклад фотограф-інстаграмер Владислав Сірук, герой одного з матеріалів останнього «Маршруту №1», підійшов придбати саме його. Хлопець цікавиться пейзажним і тревел-фото, тож на фотовиставці «Дня» найбільше вподобав «київські теми» – світлини «Мости для всіх», «Світанок над Дніпром» тощо.

А пенсіонер Володимир Геращенко поповнив свою бібліотеку новинкою «Корона…» та ще одним бестселером – «Повернення в Царгород». Ділиться, що з дружиною дуже довго оглядали роботи і радились, яке ж найкраще. «Цінуємо «День» і цінуємо Ларису Івшину. Це надзвичайно об’єктивна і смілива жінка-редактор», – наголошує він.

Роман Дондоха, що працює кур’єром, теж придбав «Корону», але в подарунковому варіанті. «Для сестри, що живе в Нідерландах, – розповідає він. – Хочу їй повезти. Я був у Голландії і бачив, як там. Тож хочу показати, що в нас теж є аристократичність. У нас насправді історія не гірша, а може, й краща». «Взагалі для мене вся газета «День» як антидепресант. Уже років п’ятнадцять постійно читаю п’ятничний номер. Отримую задоволення від того, що бачу ту Україну, яка в нас має бути. Дуже хотілося б, щоб у нас ця газета була більш масовою».

«СИЛА КОЖНОЇ ЛЮДИНИ ОКРЕМО І СУСПІЛЬСТВА В ЦІЛОМУ»

Тетяна МІРОНОВА, директор муніципальної галереї мистецтв «Лавра»:

– Я для себе відзначила, що в цілому виставка націлена на життя. Це прослідковується у всіх роботах. Показана сила як кожної людини окремо, так і суспільства в цілому. Це дійсно помітно. І навіть у дуже важких кадрах, які ми тут також бачимо, отримуємо підтвердження цим словам. Взагалі це дуже професійний проект, хочеться його відвідувати і дивитися.

«ЦЕ НАША ДОРОГА І НАШ ОБОВ’ЯЗОК»

Тетяна ЮРКОВА, директор ТОВ «Аквавіта»:

– Виставка – це збагачення. Бачимо певний аналіз, країну в різних «розрізах». Звичайно, це подія року. Щороку, приходячи на цю виставку, ми бачимо, що вона зростає, розширюється і стає з кожним разом дедалі професійнішою. Це дуже приємно.

У нас іде війна. Частина країни в розрусі. Картини, які ми бачимо, вражають і наводять на сумні думки. Але це те, що ми маємо і на що не можемо заплющувати очі. Серце щемить, коли бачиш молодих людей, які уже постраждали за Батьківщину. Дуже прикро. Але ми знаємо, що інакшого шляху немає – тільки боротьба і перемога. Це наша дорога і це наш обов’язок. І кожний по-своєму його виконує. Я всім бажаю виконувати свій обов’язок – той, який постає перед кожним громадянином України.

«МИ НЕ ЗЛАМАЛИСЯ»

Ірина ТИХОМИРОВА, президент МІМ-Київ:

– «Антидепресант» на цій виставці – це розуміння того, скільки ми пережили. Обличчя, які ми бачимо на фотографіях, світлі. Може, ми вже і звикли жити з війною, але війна в наших серцях. І «антидепресант» – мабуть, те, що ми не зламалися. Але я якраз думала про те, що хочу абсолютно іншу виставку – де будуть тільки усміхнені обличчя, де буде світло і квіти, де ми будемо святкувати перемогу. Найбільше мене вразили обличчя людей, які нас захищають, перебуваючи на передовій. Світлі і сильні обличчя. Є, безперечно, і чудові фото, присвячені мирному життю – дівчинка-метелик («Метелик» Євгена Сосновського), бабуся з дідусем, які цілуються («Грайливий настрій» Олега Нича). Ці світлини показують, що життя продовжується і життя є. Але все ж таки війна зараз займає найбільшу його частину.

«ДІТИ – НАШІ «АНТИДЕПРЕСАНТИ»

Анна ЧЕРНАСОВА, директор Ювелірного дому SPICY:

– На мій погляд, надзвичайно складна виставка. Тому що без сліз не можна дивитися на ці роботи. А щодо теми – виставки як «вітаміна», то ми недарма цього року нагородили учасника номінації «Діти». Адже, на наш погляд, саме діти є зараз для нас тими антидепресантами, які «вітамінізують» простір і змушують позитивно дивитися на цей світ. Також мені дуже сподобалося відзначене багатьма партнерами фото «Рок-н-ролл живий» Анастасії Мантач і робота «Грайливий настрій» Олега Нича, на якій цілуються старенький дідусь і бабуся. А на багато світлин, які відображають стан війни, можна дивитися тільки крізь сльози... Дуже радує, що вже з’являються і більш позитивні емоції. Значить, у нашій країні поступово відбуваються зміни на краще. Сподіваюсь, на наступних виставках уже буде більше робіт, позитивно налаштованих, і ми будемо більше радіти, ніж плакати, ходячи цими залами.

«ЗАРАДИ ТАКОЇ ПОСМІШКИ ВАРТО ЖИТИ»

Людмила ДУДЧЕНКО, старший викладач кафедри журналістики Сумського державного університету:

– Саме робота-переможець, яку ми вибрали, на наш погляд, взагалі і є антидепресантом сьогодні. Тому що ця рудоволоса дівчинка (світлина «Попасняночка» Валентина Торби) символізує оту сонячну Україну, яку ми хочемо бачити. І в такі тяжкі часи, що зараз переживає Україна, заради такої дівчинки, можливо, і борються зараз наші солдати. За майбутнє дітей, які незважаючи на все, все одно посміхаються. Це дуже важливо. Заради такої посмішки, мабуть, варто і жити, і варта таких емоцій організація виставок. Сумський державний університет дякує газеті «День» за те, що вона проводить такі заходи, які, можливо, комусь дають зрозуміти, що відбувається, а комусь, може, і згадати. 

«РОБОТИ НАДИХАЮТЬ НА ВІРУ В МАЙБУТНЄ»

Ігор ВЄТРОВ, професор, проректор Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова:

– Зараз у нашій державі війна, на жаль, тому більшість представлених робіт присвячені саме цій болючій темі. Болить душа за людей, яких ця війна б’є в серце. На жаль, більше мільйона громадян були вимушені переселитися на інші території. Але в більшості роботи надихають на віру в майбутнє. Ми нагородили світлину «Весна» Аліни Комарової. На ній крізь іржу просвічується дерево, яке символізує зростання, мені здається, це Україна. І воїн, який стоїть біля цього дерева, – він символізує нашу армію, сильну, могутню. Яка відстоїть кожний клаптик землі. Я бажаю читачам газети «День» і всім нам віри в майбутнє. Ми обов’язково переможемо, і в нашій державі все буде добре. Сподіваюся, що на наступних виставках ми побачимо більш мирні картини. Дуже дякуємо газеті «День». 

Підготувала Ольга ХАРЧЕНКО, «День»

«ВАША ФОТОВИСТАВКА – ЦЕ ФОТОВИСТАВКА НАДІЯ, ЯКА ДАЄ МОЖЛИВІСТЬ ВІРИТИ, ДІЯТИ І СПОДІВАТИСЯ НА КРАЩЕ»

Маркіян ЛУБКІВСЬКИЙ, український дипломат:

- Фотовиставка дає багатий матеріал для аналізу. Тут можна ходити годинами і вдивлятися в кожне фото, адже всі вони мають свою динаміку. Кожна фотографія унікальне. Вона показує Україну за минулий рік і в перспективі. Я не вперше відвідую фотовиставку «Дня», і кожного разу йду сюди, щоб побачити і обличчя, і цікаві мотиви, і країну в цілому. З одного боку, для мене це і антидепресант, і свого роду депресія, тому що завжди коли я контактую і спілкуюся з «Днем», то я згадую про свого батька. Для нього «День» завжди був великою перспективою, світлом, можливістю подати свою позицію. Тому для мене «День» перетворився на щось таке родинне. Ваша фотовиставка – це виставка надія, яка дає можливість існувати, вірити, діяти і сподіватися на краще.  

«КОЖЕН РЕГІОН УКРАЇНИ ДОСТОЙНИЙ ПОБАЧИТИ ВАШУ ФОТОВИСТАВКУ»

Юрій ЧЕВОРДОВ, радник глави Адміністрації Президента:

- Фотовиставка «Дня» - це завжди подія. Все дуже гарно і змістовно, власне, як і все що робить ваша газета. Мій улюблений фотожанр – це проза життя. Я люблю, коли з простих речей роблять непрості фотографії. Дуже сильні фотографії з військовими, і це дійсно можна назвати антидепресантом, тому що не дивлячись на те, що ці люди покалічені, вони все одно йдуть вперед і досягають успіхів. Якщо у письменника є достатній набір слів, щоб все описати, то зробити це в режимі одного фотознімка, це мистецтво. Я думаю, що кожен регіон в Україні достойний побачити вашу фотовиставку.     

«ЗА ДОПОМОГОЮ ПРЕДСТАВЛЕНИХ ФОТОГРАФІЙ ВИ ПИШЕТЕ ІСТОРІЮ НАШОЇ КРАЇНИ»

Тетяна КОСТІНА, адвокат:

- Я на ваші     й фотовиставці не вперше. Кожного разу вона особлива і має окремі цікаві сюжети, але в цілому хочу підкреслити, що за допомогою представлених фотографій ви пишете історію нашої країни. Ці знімки не зітреш і не перепишеш. Це те, чим живе наша країна. Фото гарні, змістовні, професійні. На жаль, війна вже стала частиною життя країни, і ми це бачимо на фотовиставці. Це трагедія для багатьох родин, коли доводиться ховати свого чоловіка, сина чи родичів. Але разом з тим, ми бачимо і велику волю до життя, до нових звершень тих бійців, які повернулися з війни пораненими або інвалідами. Є фото, які надихають нас, що це нарешті припиниться і наша держава відновить мир на своїй землі. Надихають і діти, і люди похилого віку, тому що всі вони своєю любов’ю до країни всиляють оптимізм. Люди, які сьогодні при владі обов’язково мають відвідати цю фотовиставку, щоб зрозуміти чим реально живе країна. Це обов’язково допоможе в прийнятті рішень. Дякую газеті «День» за таку чудову фотовиставку!

Підготував Іван КАПСАМУН, «День»

«ЖИТТЯ ПЕРЕМАГАЄ!»

Олена КАЗЬМІНА, засновник туристичної компанії «Орнамент України»:

– На цій виставці я бачу багато війни, але також багато життя. Мені здається, що життя перемагає, і роботи, які ми обирали, саме про це. Одна з них – «В цьому лісі ще є життя», а друга теж нібито про війну, а насправді вона оптимістична, у світлих тонах. Це молоді хлопці, які воюють саме за те, щоб у нас було це життя. Я фотовиставку «День» щороку відвідую у Києві, а минулого року відвідала ще й у Львові. Дуже важливо, що цей проект не тільки локальний, а всеукраїнський. Ці роботи мають бути і мають мандрувати Україною, аби якомога більше людей змогли їх подивитись.

«ЗВОРУШУЮТЬ ФОТОГРАФІЇ КОЛИСЬ МИРНОГО ЖИТТЯ...»

Анна СЕВАЛЬНЄВА, представник Lampe BergerParis:

- Дуже сильні роботи зі Сходу, з лінії фронту і прифронтових територій. Зворушують фото колись мирного життя, яке трансформувалося зараз у сумну картину. Емоційно ці світлини важкі, але найсильніші. Око радують, звичайно ж, фотографії з якимись позитивними моментами, з настроєм, з емоціями. Ця фотовиставка фіксує все, що відбувалося за цей рік у нашій країні, це така хроніка всього, що відбувається в суспільстві. Рівень деяких фотографів дуже вражає.

Підготувала Олександра КЛЬОСОВА, Літня школа журналістики «Дня» - 2017.

«ДИВИШСЯ І ЗДАЄТЬСЯ, ЩО ЧУЄШ МУЗИКУ…»

Ірина ПОЛСТЯНКІНА, директор Міжнародного благодійного фонду Конкурсу Володимира Горовиця:

— Ми дуже уважно роздивлялися всі представлені фотороботи. Деякі зі світлин хочеться прийти і ще подивитися. У цьому калейдоскопі можна побачити картину України. Багато фотографій на військову тематику, але вони не депресивні, а дуже об’єктивні, коли смуток і радість ходять поряд. З приємністю побачили роботу «Всередині музики» Олександра Зубкова, де зображено виступ студентів нашого Київського інституту музики ім. Р. Глієра, зокрема, Біг-бенду, яким керує чудовий джазовий музикант, один із найкращих трубачів України, диригент Денніс Аду. Дуже атмосферна фотографія. Дивишся і здається, що чуєш музику….

«ЯКІ ОБЛИЧЧЯ! ЯКІ ТАЛАНОВИТІ ФОТОГРАФІЇ МАЙСТРІВ!»

Алла СЕРГІЙКО, акторка Театру на Подолі:

— У мене шалене враження від побаченого. Стільки матеріалу, що це вражає. Мене переповнюють емоції, важко говорити… Які обличчя! Які талановиті фотографії майстрів! І як поєднується фантастична краса з жахами війни. На світлини бійців АТО, поранених та інвалідів я без сліз не можу дивитися. Вражає те, що навіть без рук і ніг ці хлопці посміхаються, вони такі сильні! І саме завдяки таким героям Україна вистоїть!

«МИ ПРАЦЮЄМО НА ОДНОМУ ВІЗУАЛЬНОМУ ПОЛІ МИСТЕЦТВА»

Наталія КОХАЛЬ, заступник голови Київської організації Національної спілки художників України:

— Нам дуже приємно, що редакція «Дня» запросила нашу Спілку підтримати ваш фотопроект. Для художників фотографія завжди поруч — ми працюємо на одному візуальному полі мистецтва. До речі, коли тільки винайшли фотографію, то майстри наслідували у своїх світлинах картини художників. Зараз світлини — це застиглі миті життя, а є й такі художники, які працюють у жанрі фотореалізму. Ми уважно подивилися вернісаж. Цікаво й дуже складно було обрати свого фаворита. Роботи цікаві, оригінальні, чимало світлин на військову тематику. Хочеться відзначити, що попри важкі часи, які нині випали на долю нашої держави, ця фотовиставка вселяє надію, що мир і спокій прийде на українську землю. Я вважаю, що «Суперревізор» Олександра Дурманенка несе позитив, і тому ми її відзначили призом.

«У ПОХМУРИЙ ЖОВТНЕВИЙ ДЕНЬ МИ ПОБАЧИЛИ ПРОМІНЬ ПОЗИТИВУ»

Костянтин ЧЕРНЯВСЬКИЙ, відповідальний секретар Національної спілки художників України:

— Цей вернісаж висвітлює не лише проблеми, а тут фотомайстри зуміли передати колорит сьогодення. У похмурий жовтневий день ми побачили промінь позитиву — роботи дарують чимало цікавих вражень. Тут представлено світлини кращих фотомайстрів нашої країни. Ми вирішили нагородити цінним призом і грамотою Національної спілки художників України  Миколу Тимченка за роботу «Контраст» — тут є і настрій, і глибина, яскрава й образна світлина, дуже позитивна, а ще це мить нашої історії…   Також оригінальні роботи презентували юні фотографи — скільки експресії, драйву. Молодці!

«Нове не утворюється без очищення старого»

Зоя ЧЕГУСОВА, заслужений діяч мистецтв України:

— Слово «фотосинтез» має складне наукове значення. Але я, як мистецтвознавець, перш за усе, бачу в ньому художній образ газети «День», яка подібно сонячному промінню сприяє зародженню нового світлого життя в нашій державі. Про це яскраво свідчать позитивно-оптимістичні фотографії багатьох  учасників ХІХ Міжнародної фотовиставки «День - 2017»з портретними зображеннями патріотично налаштованої української молоді, які ще більше зміцнюють наш національний імунітет. Але нове не утворюється без очищення старого і без принесення тяжких жертв. Український мужній народ, сповнений самопожертви і самовідданості постає в численних пронизливих високохудожніх фототворах виставки, які неможливо сприймати спокійно – без сліз, зокрема як роботу «Усе буде добре...»: фотопортрет солдата з мудрим, здається, зверненим саме до тебе поглядом, який загинув в АТО 9 серпня 2017 року (автор Інна Оскольська). Усі наповнені пекучим болем фотографії, створені найталановитішими і найсміливішими українськими фотожурналістами на Донбасі за роки АТО, що переважають сьогодні в експозиції фотовиставки «День - 2017» в галереї «Лавра», вважаю, необхідно побачити кожному громадянину України, зокрема кожному киянину. Терміново! Щоб низько вклонитися перед усіма, хто мужньо боронить на фронті нашу Україну, перед тими, хто назавжди залишиться жити з тяжкою інвалідністю, перед «небесними сотнями», які загинули від рук ворога і вже перетворилися в тисячі. Слава Україні! Слава колективу газеті «День» на чолі з Ларисою Івшиною!

Підготувала Тетяна ПОЛІЩУК, «День»

«ВИСТАВКА ПОКАЗУЄ, ЩО КРАЇНА НАМАГАЄТЬСЯ ЗРОБИТИ ВСЕ ЗАДЛЯ ПЕРЕМОГИ»

Олексій ІВАНОВ, фотограф:

- Беру участь у конкурсі років п’ять, от і цього разу надіслав кілька робіт. Хочу показати людям, що мистецтво фотографії прекрасне. Ця виставка «Дня» відображає хід військових дій на Сході. Показує, що країна намагається зробити все, щоб перемогти. І газета «День» робить це теж, зокрема за допомогою фотографії.

Мені сподобалась робота Руслана Канюки з хлопчиком в обладунках, світлини Артема Сліпачука, на яких – діти. Є багато гарних фото природи, чудові панорами. Ще запам’яталася фотографія  Руслана Канюки, на якій хлопчик стоїть на роздоріжжі, читає написи і не знає, куди піти.

«ТУТ ВИДНО ТОНКУ ГРАНЬ МІЖ МИРНИМ ЖИТТЯМ І ВІЙНОЮ…»

Назарій ТИМЧУК, ліцеїст Київського військового ліцею імені Івана Богуна:

- Враження від виставки дуже сильні. У кожній фотографії виражені емоції тисяч людей. Також тут видно тонку грань між мирним життям і війною. Кожна фотографія може чимось запам’ятатись. Але мені найбільше запала в душу та, на якій начальник мого ліцею Ігор Гордійчук. Він – герой. У ліцеї ми всі дуже його шануємо, поважаємо. Він дуже хороша і розумна людина, впевнено всім керує.

«ФОТОГРАФІЯ, НАПЕВНО, БІЛЬШ ВІЛЬНА ВІД ВАЖЕЛІВ ВПЛИВУ»

Сергій ЗАХАРОВ, художник:

-  На виставці є сильні фотографії військових фотожурналістів. Є пейзажні і побутові замальовки мистецького рівня. Деякі роботи без позначок «нагороджено», «приз» тощо сильніші, ніж ті, що відзначили.

Відколи з’явилась фотографія, вона передає інформацію. Звісно, треба не просто бути «людиною з фотоапаратом», а мати талант. Я, наприклад, заздрю людям, які його мають. Як будь-яка форма донесення інформації, фотографія працюватиме у руслі, в якому її спрямують. Треба для маніпуляцій – буде так. Це те, до чого треба ставитися критично, дивитися на джерело інформації. А як засіб мистецтва фотографія, напевно, більш вільна від важелів впливу. Ти все одно сприймаєш її, як і будь-яке зображення, на основі свого візуального досвіду, інтерпретуєш, як вважаєш за потрібне. Цей процес залежить не стільки від логіки, скільки від твого духовного виховання.

«НИЗКА РОБІТ УВІЙДЕ У ЗОЛОТИЙ ФОНД ФОТОЖУРНАЛІСТИКИ»

Володимир КАЗАРІН, ректор Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського:

- На виставці «Дня» я вперше. Виставка чудова, ціла низка робіт, думаю, увійде у золотий фонд української фотожурналістики. Є просто вражаючі речі. Можна порадіти за фотографів, які «ловлять» обличчя людей у найвідповідальніші моменти. Це пов’язано не лише з військовими фотографіями, але і з мирними – про те, чим живе Україна взагалі.

Ця виставка дивовижно хороша і комплексна. Але мені трохи не вистачає кримського циклу. Розумію, що звичайному журналісту фотографувати у Криму це не можна, але люди все одно їздять туди, наприклад, наші студенти – до батьків. Напевно, можна когось із тих, хто туди їде, просити привезти світлини.

Взагалі присутність Криму в інформаційному просторі України, гадаю, велика. Насамперед завдяки кримськотатарським лідерам. Сьогодні на півострові кримські татари перебувають під найбільшим пресом, це не вкладається у жодні рамки. Не можна зрозуміти маніакальну пристрасть, з якою Путін досі мститься Мустафі Джемілєву, якому він пропонував «домовитися» з Росією щодо Криму і кримських татар. Але Джемілєв категорично відмовився, і з тих пір йде жахлива кампанія з тиском на лідерів кримських татар, інших представників цього народу, зокрема молодь… Водночас є і радісні новини – звільнення заступників Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова. Це визначна подія, і Чийгоз та Умеров сильно зміцнять фронт спротиву.

У міжнародному контексті, зокрема політичному, Крим сьогодні теж добре присутній, але реальна робота зі звичайними громадянами має бути посилена. І, мені здається, тут недопрацьовує Міністерство України з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. У цьому плані покладаю сподівання на нового постійного представника Президента України в Криму Бориса Бабіна.

Підготувала Марія ПРОКОПЕНКО, «День».

* * *

«Коли любиш свою Батьківщину, людей, події, зустрічі, природу – відбуваються такі виставки!» – цей запис у Книзі відгуків залишила пані Гелена Хрустальова. Приходьте і переконайтеся, оберіть власне фото-фаворит! Наша виставка триває у столичній галереї «Лавра» (вул. Лаврська, 1) до 5 листопада, з 10.00 до 19.00. Вхід — вільний.