До завершення роботи Фотовиставки «День-2012» у Музеї сучасного мистецтва залишилося три дні

«Я РЕКОМЕНДУЮ ВІДВІДАТИ ВИСТАВКУ»

Ар’я МАККОНЕН, Надзвичайний і Повноважний Посол Фінляндії в Україні:

— Минулої п’ятниці 12 жовтня в Києві я вдруге брала участь у фотовиставці «День-2012», яку організовує газета «День». Я високо ціную те, що фотографи мають таку можливість показати свої здобутки за прожитий рік. Я рекомендую читачам відвідати виставку — там багато фотографій, які варто побачити!

Як успішний фотограф, звичайно, ви маєте знати правильні техніки зйомки, але ви також повинні вміти вловити момент та відтворити у фото захоплюючу атмосферу. Минулого року мені найбільше сподобалося веселе фото дорожнього знаку, що зроблено десь у Києві. Цього року моїм улюбленим стало чорно-біле фото «Крила» Олени Зень із Рівненської області — це проста, гарна та спокійна фоторобота. Фотографу мої найкращі побажання — молодчина!

Я також була вражена фотографією під назвою «Інше дитинство», на якій зображено сумного собаку з лялькою в зубах на сміттєзвалищі в очікуванні кращого життя. На фото «Тепло як вдома» собака очевидно насолоджується теплом хутряного капелюха та рукавичок — дуже миле фото. Ми читали жахливі та шокуючі історії та бачили навіть більш страшні картини того, як багато бродячих собак було піддано тортурам та вбито в Україні. Це дуже добре, що на фотовиставці їх не обділили увагою. Газета «День» активно висвітлювала питання бродячих собак та публікувала статті, пов’язані із долею собак по всій Україні. Є надія, що якісь із тих собак на фото таки знайшли новий дім. Посольство Фінляндії також намагалося поширювати інформацію серед мас про ставлення до собак. Я знаю, що поблизу нас живуть люди з добрим серцем, які турбуються про бездомних собак.

Завдяки фотовиставці також можна відкрити для себе українське суспільство. Україна є водночас урбаністична та традиційна, якою вона постає на фото «Вівчарі готують сир» та «Косарі». Україну також зображено заможною та бідною країною, де релігія відіграє важливу роль. Чи була б такою ж фотовиставка такого формату у Фінляндії? Я думаю, що у Фінляндії у нас було б більше звичайних людей на фото, що беруть участь у масових спортивних заходах, катаються на лижах, біжать марафон, або, можливо, у центрі уваги були б діти та молодь — зображення політиків не було б цікавою темою у Фінляндії, так само як і релігія. Натомість, я певна, що дуже добре було б представлено фінську природу — бурхливе море, краєвиди озер, бурі ведмеді, лисиці в лісах або олені в Лапландії. У нас також могли б бути фотографії екологічних активістів, які протестують проти ухвалення певних рішень представниками влади.

Фіни завжди охоче читають. Згідно з статистикою, кожен фін витрачає у середньому 55 хвилин у день на прочитання газет. У Фінляндії передплатники отримують ранкову газету додому поміж другою годиною ночі та шостою ранку, і навіть ще сонні вранці з захопленням читають газету за ранковою чашкою кави, проте зараз все більше і більше людей читають новини в Інтернеті. Я читаю газету «День» регулярно. Я дуже ціную те, що ви також випускаєте англомовну версію газети, оскільки це заощаджує час, коли читаєш найдовші статті з особливою лексикою. Я особливо звертаю увагу на статті про політичне та економічне життя, проте не лишаю поза увагою й інші розділи «Дня». Розділ про історію завжди містить багато нової інформації. Проте, чесно кажучи, я читаю багато інших газет та журналів, а також он-лайн публікації, аби мати ширшу картину про стан речей.

Натхнений конференцією, організованою Світовою організацією видавців газет та новин у вересні цього року, на якій обговорювали важливість незалежної та вільної журналістики та розвитку адекватних умов для прозорого робочого середовища, я хотів би додати кілька слів про журналістику загалом. Незалежні ЗМІ, що працюють без обмежень, є необхідною передумовою для будь-якої діючої демократії. Журналісти повинні мати можливість зібрати та донести інформацію до людей вільно згідно з журналістською етикою. Мораль журналістики очевидна. Журналісти мають бути об’єктивними, висвітлювати лише факти, говорити про переваги та недоліки, отримувати різні точки зору з різних джерел. Люди повинні мати можливість робити власні висновки. Також дуже важливо мати змогу розрізняти фактичну інформацію та власну думку журналіста. Звичайно, якщо ви маєте справу із ЗМІ пов’язаним з якось партією, за визначенням, відомо, що вони висвітлюють події з їхньої точки зору. Це має бути очевидно, що феномен проплаченої реклами, яка подається під виглядом новин, є неприйнятним, хоча це, здається, звичайна практика в Україні. Досвідчені читачі або телеглядачі, звичайно, можуть помітити таку нечисту журналістику, проте багато інших людей, нажаль, думають, що це є справжні новини.

Міністерство закордонних справ Фінляндії з 1990 року організовує Програму для іноземних журналістів, яка відкрита для участі молодих журналістів з різних куточків світу, зокрема і з України. Більше чотирьохсот журналістів мали змогу відвідати Фінляндію протягом місяця, дізнатися про нашу історію, культуру, звичаї, мистецтво та дизайн, систему охорони здоров’я та освіти, вони також мали змогу жити у фінських родинах під час свого перебування в країні. Фінські представники ЗМІ розповіли їм про нашу медійну культуру та методи роботи. Учасники також проходили стажування у фінських ЗМІ. Згідно з останніми показниками свободи преси в світі Фінляндія знаходиться на вершині рейтингу, і я думаю, що це можна побачити в якості роботи наших засобів масової інформації.

«ЦІКАВО, ОРИГІНАЛЬНО, АКТУАЛЬНО»

Іван ГАМКАЛО, диригент Національної опери України:

— Приголомшливо! Так багато робіт, цікавих сюжетів, знахідок по формі, що навіть очі розбігаються. Хочеться біля кожної фотографії постояти, уважно роздивитися, а потім — переглянути ще і ще раз. Я вражений тим, як фотокореспондентам удалося вхопити такі різні моменти, які складають мозаїку нашого сьогодення — цікаву, оригінальну, актуальну. Побачив чимало облич своїх колег — митців. Наприклад, дуже вдалою вийшла робота «Мислитель», де зображено художнього керівника Національної філармонії — Володимира Лукашева.

«БОГДАН СИЛЬВЕСТРОВИЧ БУВ ПОЦІНОВУВАЧЕМ І ДРУГОМ «Дня», І ЦЮ ТРАДИЦІЮ МИ ПРОДОВЖИМО»

Станіслав МОЙСЕЄВ, художній керівник Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка:

— Дуже різна Україна — так можна назвати цю виставку. Є роботи гості, але коли їх переглядаєш, то нема відчуття песимізму. Чудова робота «Крила». Хороша — «Зловісна труба» Руслана Канюки: фабрична труба, а над нею закопчений і напівспалений український прапор. Я б цю роботу назвав «Труба — діло!» Чимало вражень справляє цей вернісаж. Від деяких робіт віє сарказмом, а деякі змушують усміхнутися, і це дуже добре. Бо виставка викликає живий відклик у душі кожного, хто дивиться фотоекспозицію...

Цей рік увійде в історію тим, що у Всесвіт відлетіла душа великого актора й непересічної особистості — Богдана Сильвестровича Ступки. Я дивився на фото, де він сидить у кріслі вимріяної ним і всіма франківцями Камерної сцени (більше двох десятиліть будували цей сценічний майданчик, який нині носить ім’я Сергія Данченка), спираючись на тростину, — схудлий, але такий сильний духом, і серце стискалося... Ступка помер, але все одно він разом із нами... Сьогодні у ЗМІ пішла хвиля інформації, щоб збирати гроші на народний пам’ятник митцеві і поставити його у сквері біля Театру ім. І. Франка. Сама ідея, щоб це був монумент, побудований не державним, а народним коштом, — хороша. Хтось навіть уже підрахував, що якщо кожен киянин дасть десять копійок, то цього вистачить на пам’ятник Ступці. Але є один нюанс. Сквер біля театру маленький, і скульпторам та архітекторам треба дуже добре подумати, як цей простір використати. Поки що таке враження, що монументи ставлять без системи і ніхто не дбає про кінцеву стилістичну особливість. І ще один момент: ніхто не бере до уваги думки родини митця, зокрема його вдови Лариси Семенівни Ступки, яка проти пам’ятника (і має свою рацію). Вона підкреслює, що Богдан Сильвестрович — не політик і не вождь, а великий актор, і пам’ять про нього залишається у фільмах, записах театральних вистав і радіоп’єс. Мені здається, що треба зважити на думку родини актора. Наприклад, крісло Ступки (із кабінету) я передав до музею франківців, який планують створити в театрі. Нині бачу головну мету — щоб Театр ім. І. Франка, який прославив як актор і художній керівник Богдан Сильвестрович, не здавав своїх творчих позицій. Ступка залишив гарний творчий спадок, і нам потрібно мудро ним розпорядитися. Я знаю, що Богдан Сильвестрович був поціновувачем і другом «Дня», і цю традицію ми продовжимо.

«Є ЧОГО ПОВЧИТИСЯ»

Сергій КОТКО, соліст Національного будинку органної та камерної музики:

— Я співак, але захоплююся мистецтвом фотографії, і мені було дуже цікаво повитися на роботи майстрів. Є чому повчитися, і, можливо, на наступний конкурс представлю свої фотографії, якщо ж вони підійдуть, то стану учасником Фотовиставки «День-2013». Я вже маю невеличкий досвід змагань як фотограф-аматор. Нещодавно переміг на конкурсі «Наш Святошинський» і отримав приз за «Найкраще фото» виставки. Моя робота — це світлина нічного Києва з висоти. До речі, на ній можна побачити і новий офіс газети «День», на проспекті Перемоги. На цьому вернісажі мене зацікавили жанрові репортажі. Запам’яталися гострі роботи, де зображено наших політиків, але в незвичному ракурсі, «Мислитель» — художній керівник філармонії В. Лукашев, останній портрет Богдана Ступки, світлини, на яких видатного актора під оплески проводжають в останню путь...

«НАВІТЬ НЕ ВІРИТЬСЯ, ЩО ЦЕ ДИТЯЧІ РОБОТИ»

Римма ЗЮБІНА, актриса Молодого театру:

— Головне, що більшість робіт не залишають тебе байдужим, а торкаються серця. Особливо хвилюють світлини соціально-політичної тематики. Навіть дивлячись на когось, знятого збоку чи зі спини (або ж зображено очі чи вуха), усе одно впізнаєш тих людей, які нині будуть політичне і громадянське обличчя України. Це можна назвати політичною фотокарткою нашої держави. Мене дуже вразила робота «Мій дідусь» із села Кобиляки Полтавської області та фото з Рівненської області хлопчика в польоті. Вони чорно-білі, але такі щирі та без прикрас... А ще світлини, присвячені Богданові Ступці (у його зірковій ролі Тев’є-Тевеля й останнє фото). Хочу відмітити дитячу серію: коли читаєш підписи, то навіть не віриться, що світлини зняли підлітки, — такі вдалі роботи. Можна лише порадіти, що невдовзі виросте молода творча генерація фотографів.

«СУКУПНИЙ ОБРАЗ УКРАЇНИ»

Алла ГРЕБЕНЮК, професор Київського інституту музики імені Р. М. Глієра, заслужений працівник культури України:

— На більшості представлених на виставці робіт тонко впіймано вирази облич українців — від відомих політиків до простих людей. Це на фотовиставці ціную найбільше. Можна сказати, що «День» показав сукупний образ України. Дивлячись на світлини, ніби відчуваєш душевний стан людей, які на них зображено. Тут наше життя в усіх його виявах — героїчних, трагічних, кумедних і жахливих. Фотовиставка показує Україну справжньою, живою, граційною. Тільки обдаровані люди з високою ерудицією та тонким сприйняттям реалій сьогодення могли зробити такі знімки. Дуже приємно, що в Україні є такий фотоконкурс і виставка, адже кожен українець, завітавши на неї, може побачити своє буденне життя ніби збоку.

«РЕАЛЬНІСТЬ ЗІ СМИСЛОВИМ НАВАНТАЖЕННЯМ»

Володимир ЧОРНИЙ, дипломат, журналіст:

— Мене вражає масштабність фотовиставки! Не раз доводилося самому організовувати виставки, представляти Україну за кордоном, тому знаю, яких титанічних зусиль потребує організація Фотовиставки «Дня». Навряд чи знайдеться у країні фотоконкурс і виставка за його результатами, які можна порівняти з цією. Престиж і популярність виставки «Дня» важко переоцінити. Тут кожен можна знайти для себе моральні принципи та ідеологію добра. Важко виділити найкращу роботу, адже фактично всі представлені фотографії уже здобули визнання й заслуговують на увагу. Вони спонукають нас замислитися над тим, в якій країні ми живемо. Це не просто світлини, а, так би мовити, реальність зі смисловим навантаженням. Якщо хочете — реальність, передана через об’єктив і душу найкращих фотографів країни.

«БОЛЮЧІ АСОЦІАЦІЇ»

Микола ХРІЄНКО, журналіст:

— Найбільше вразив знімок Володимира Осипенка «Тіні забутих предків». Дуже лаконічна композиція несе надзвичайне смислове навантаження. На фото стоять люди, від яких падає тінь. Тінь тих, кого з нами вже немає. Звісно, це лише асоціації. Коли я працював у Чорнобилі після аварії на АЕС, в одному із сіл на кладовищі батюшка святив паски. І там був схожий образ, але тіні людей відбивалися на тумані. Уявляєте? Був дуже густий туман, а потім під’їхала машина й освітила фарами людей зі спини. Я фотографував, але задокументувати це явище не вистачило чутливості плівки. На перший погляд простий знімок Осипенка насправді несе дуже глибоке смислове навантаження, композиційно перегукуючись із фільмом «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Також мене вразив знімок «Ліквідатори» Миколи Тимченка. Я сам учасник ліквідації. Ці люди, які зробили все для того, щоб зупинити катастрофу, особливо ті, кого призивали через військкомати майже з усіх республік колишнього Союзу, ціною власного здоров’я й життя закрили саркофаг, припинили забруднення нашої планети. Знімок Тимченка яскраво показує, як держава сьогодні піклується про здоров’я й долю ліквідаторів. У них забирають чесно заслужені пільги. Це дуже сильний в емоційному плані знімок. Він передає драму сучасного життя.

«УКРАЇНА ВИГЛЯДАЄ ДУЖЕ ЩИРОЮ»

Марічка ПАДАЛКО, ведуча каналу «1+1»:

— Ми дуже раді, що на виставці представлено не лише фото професіональних фотографів, а й роботи дітей та аматорів. Можливо, у професійному плані їхні світлини програють, але вони викликають дуже багато емоцій. Саме представлені на виставці емоційні роботи мене зачепили найбільше. Це правильно, адже емоції, якими б вони не були, спонукають нас замислитися. Дуже приємно було побачити фотографію захисників Українського дому під час мовного мітингу, а також світлини на тему Євро-2012. Фотовиставка показує наше життя без прикрас. Тут Україна виглядає дуже щирою, я б навіть сказала, що щирішою, ніж вона є насправді.

«ДЕРЖАВА ПОВИННА ПІДТРИМАТИ КОНКУРС»

Аза ЗАПОЛЬСЬКА, ведуча Чорноморської телерадіокомпанії:

— На фотовиставці панує загальна атмосфера абсолютної відвертості, щирості, любові. Я вітаю з цим святом не лише її організаторів та учасників, а й усю Україну. Адже саме Україну очами учасників фотовиставки всі побачили дуже живою, граційною, різноманітною. Переконана, що Україна мусить на державному рівні підтримувати цей конкурс і взагалі талановитих фотомитців. Не може цей вид сучасного мистецтва триматися лише на газеті «День», попри ті титанічні зусилля, які робить ваша редакція.

«ЦЕ ФАКТИЧНО — ДОКУМЕНТИ ДОБИ»

Олександр ЖИЛІН, заступник головного редактора журналу Photographer:

— Своє емоційне, відкрите, радісне бачення світу на виставці показали передовсім діти. Дуже добре, що конкурс має номінацію «Світ очима дітей». Юним фотохудожникам потрібні такі конкурси. Велике спасибі «Дню» за те, що зумів організувати, провести конкурс, пояснити спонсорам його важливість. Представлені фотографії безцінні з погляду історичної перспективи. Це фактично документи своєї доби. Адже виставка відображає Євро-2012, народні мітинги, протести, одним словом, реалії нашого життя. Ці історичні документи слугують хронікою України. Лариса Івшина дуже правильно сказала у вступному слові, що фото мусить бути більшим, ніж просто фото. Якщо роботи роздивлятися окремо, вони викликають захват. Але якщо оцінювати знімки в контексті того, що відбувається в Україні, дивуєшся правдивістю зображеного. Розумієш, що люди, які їх зробили, не просто фотографи, а справжні митці.

«КРАЇНА, ПРЕДСТАВЛЕНА В РОБОТАХ, ПРАГНЕ ЗМІН»

Олена МОТУЗКА, керівник піар-відділу «5 каналу»:

— Нагороджену від нашого каналу роботу Володимира Фаліна «Карта України» ми обрали тому, що вона поєднує в собі відразу декілька речей. По-перше, символізує наш молодий канал, а по-друге, у багатьох наших співробітників є діти. Виконуючи повсякденні професійні обов’язки, ми часто не розуміємо, що мало уваги приділяємо дітям. Саме це відчуття певної провини перед дітьми підкупило нас відзначити роботу, на якій хлопчик витинає карту України. Ми хочемо, щоб підростаюче покоління не сиділо з пивом і цигарками перед під’їздами чи годинами вбивало час в Інтернеті, а займалося саморозвитком, освітою.

Загальне враження від виставки незвичайно позитивне. Адже відчувається, що Україна, представлена в роботах учасників, прагне змін. Вона жива, грайлива, розумна, але хоче жити по-іншому. Автори показали нам, що наше майбутнє — у наших руках.

«НЕ ФОТОЗВІТ, А ВІДОБРАЖЕННЯ ДУШІ АВТОРА»

Вікторія ВЕСЕЛОВСЬКА, корпункт «Дня» в Миколаєві:

- «Ніщо написане не в силах зрівнятися по достовірності з фото», - сказав понад півстоліття тому французький філософ Ролан Барт. У ХХІ столітті, незважаючи на присутність кіно та телебачення, цей вислів досі є актуальним, черговим підтвердженням чого стала фотовиставка газети «День».

Сотні кращих фоторобіт з тисяч надісланих: тут радість і сум, відкриття та роздуми, радісне дитинство та одинока старість, багатство та злидні, сонце і дощ – буяння людських емоцій та проявів природи, що викликають такі ж почуття, серед яких немає тільки одного – байдужості. Ці світлини не можуть залишити байдужою жодну адекватну людину. Мабуть, тому, що це не фотозвіт, не фото заради грошей, а відображення душі майстра. Жоден фотошоп, який сьогодні такий поширений серед професійних фотографів та аматорів, не може замінити бачення фотографа від природи. Канадський фотограф Юсуф Карш колись сказав, що для того, щоб стати справжнім фотографом, потрібно вчитися дивитися очима душі, тому що справжні об’єктиви фотокамери – це серце і душа. Особливу увагу варто приділити дитячим фотографіям, серед них є такі, які дадуть фору дорослим, а їхні автори – діти 8-10 років, які просто знімають світ таким, яким його бачать.

Саме тому Коледж преси та телебачення і телекомпанія ТАК-TV виступають партнером фотовиставки і із задоволенням нагороджують одного з молодих авторів фото. Цього року ми обрали фотографію «Хлопчик і птах», адже хто з нас у дитинстві не мріяв стати птахом та полетіти далеко-далеко, щоб побачити багато світів та почувати повну свободу. Уже стало доброю традицією, що газета «День» нагороджує редакцію Кращої газети за змістом Національного конкурсу шкільних газет, а Коледж преси – кращого молодого автора, таким чином розвиваючи нашу інформаційну галузь, допомагаючи молодим журналістами та фотографам відчути свою особливість, важливість для суспільства, відчути гордість за свої надбання.

На фотовиставці жодного не залишать байдужими світлини пам’яті Богдана Ступки, який пішов від нас зовсім нещодавно, ми одразу згадуємо його численні ролі в театрі та кіно, водночас, немов для того, щоб показати, що життя триває – ми бачимо цілу стіну фотографій, присвячену Євро 2012, і одразу в пам’яті зринають поразки та перемоги нашої збірної, крики радості та сльози невдач. Ми бачимо стомлену балерину, яка заснула прямо на пачці, і згадуємо себе після тяжких робочих днів, коли ладні впасти, тільки-но перетнувши поріг квартири, ми бачимо дітей на помийках і розуміємо, що вони є частиною нашого суспільства, нехай навіть ми їх не помічаємо або не хочемо бачити… В кожній фотографії ми бачимо життя, яким живемо кожного дня самі і яким живе наше суспільство в усіх його найкращих та найгірших проявах. Бачимо життя таким, яким воно є – без дублів для зйомок, без фотошопу та монтажу, без гри акторів та команд режисерів, і в цьому їх головна цінність. Від Коледжу преси та телебачення хочу висловити подяку особисто Ларисі Олексіївні Івшиній за можливість бути партнерами такого чудового дійства як фотовиставка газети «День», а від себе особисто хочу подякувати Ларисі Олексіївні та всьому колективу газети «День» за можливість познайомитися з унікальними творами фотографів з усієї України. Натхнення вам та сил у підготовці тепер вже XV Міжнародного фотоконкурсу газети «День»!

«ПІСЛЯ ПЕРЕГЛЯДУ РОБІТ СКЛАДАЄТЬСЯ ДОСИТЬ ЧІТКЕ ВРАЖЕННЯ ПРО ПЕРЕЖИТИЙ РІК»

Віра КОСТЕНКО, бренд-менеджер телеканалу «Інтер»:

Фотовиставка газети «День» цього року, як і всі попередні, вражає своєю глибиною й наповненістю. Після перегляду робіт складається досить чітке враження про пережитий рік. Це, як екскурс у минуле і в реальність буття України, що дозволяє об’єктивно оцінити пережиті події, враження та емоції. Нас, як представників телеканалу «Інтер», дуже сильно зацікавили та вразили саме емоції на знімках. Фотографія, що передає емоцію, переходить з рангу репортажної в мистецьку. І, якщо автору це вдається, така робота заслуговує високої нагороди. А виставка «Дня», що складається з творів мистецтва, має стати основним місцем, яке обов’язково варто відвідати.