«Інтервент» з людським обличчям

Останні дні перед виборами підтвердили думку про надчутливість українського фінансового ринку до політичних подій. На готівковому валютному ринку відчувається гострий дефіцит долара, і попри те, що в усьому світі він падає (рейтинг Буша поки що випереджає рейтинг Керрі), в очах українських громадян він зростає. І чим більше чиновники заявляють про те, що все добре, — особливо з цінами та курсом, тим більше охочих купити іноземну валюту — близько 7 гривень за євро та 6—7 UAH/USD на чорному ринку (в «обмінниках» купити за легальним 5,41— 5,42 неможливо). Підвищуються ставки і на ринку міжбанківських кредитів. На такому політико-економічному фоні різко зростає роль Національного банку. Один його хибний крок «ліворуч-праворуч» може безповоротно позначитися і на економіці, і на політиці, а головне — на гаманцях громадян. Голова правління НБУ Сергій Тігіпко «пішов на вибори». Виконуючий обов’язки голови центрального банку країни Арсен ЯЦЕНЮК незвично молодий для цієї посади, що передбачає консерватизм i обережність. Утім, його відповіді на запитання журналістів «Дня» показують, що дефіцит цих якостей у головному банку країни відсутній.

«ВЕСНА» ПОЛІТИКІВ

— Як би ви як незалежний експерт оцінили економічну ситуацію в Україні напередодні виборів? Сьогодні оцінки лунають прямо протилежні: один говорить, що в нас усе так добре, що краще просто не буває, а на думку іншого — взагалі наближається катастрофа.

— Саме в стінах центрального банку можна бути незалежним від державної влади, в розумінні уряду, парламенту. Однак коментувати економічну ситуацію в розрізі політичних подій мені б не хотілося. На мою думку в нашій країні має місце незрозуміла тенденція: у нормальних людей зміни весною, а у політиків восени. Тому абсолютно природно, коли один табір каже, що все позитивно, а інший навпаки. Більше того, ці процеси є циклічними. Спочатку політики потрапляють до влади. Потім iз влади вони йдуть у опозицію. Потім з опозиції знов у владу. Але це абсолютно нормальний процес, притаманний кожній нормальній країні світу. Інше питання: яким чином проходить заміна влади — це є основним і ключовим. Але центральний банк далекий від цих речей, і нас цікавить не процес заміни влади, а яким чином він позначається на економічній ситуації в державі і яким, негативним чи позитивним, буде вплив від будь-якої заміни...

Тепер щодо оцінки економічної ситуації. Політичний фактор неможливо викидати із загальної оцінки, із загального впливу. Проте він не є визначальним, поки не переходить певні межі. І тоді це вже не вплив політичного фактора, а вплив політичної кризи... Сьогодні і завжди аналізуючи економічні процеси, фахівці центробанку вкрай консервативні. Нинішня наша оцінка є такою: економіка розвивається позитивно, проте вона дещо вразлива. Але це пов’язано не тільки з внутрішніми українськими особливостями, а й з тим, що Україна стала інтегрованою частиною глобальної економіки, яка сьогодні зазнає впливу багатьох ризиків, зокрема від зростання цін на нафту та падіння долара на світових фінансових ринках.

— А як ви оцінюєте економічні наслідки виконання передвиборних обіцянок, які даються наліво і направо?

— Питання для мене складне, тому що воно носить певну політичну тінь. Тут я вам повинен відповісти, як державний службовець, який працює над узгодженням грошово-кредитної політики. Вона повинна бути поміркованою. І в окремих випадках має бути жорсткою. Останнє передбачає певні непопулярні рішення, а саме — скорочення видатків. Проте, якщо економіка потужно і активно розвивається, об’єктивно зростає ВВП, збільшується доля перерозподілу доходів бюджету через ВВП і неодмінно тягне за собою збільшення соціальних виплат і покращання життєвого рівня населення. Тут у нас як у центрального банку і в уряду, а тим більше у політиків, різні завдання. Ми сповідуємо принципи жорсткого монетаризму і жорсткої фіскальної політики, хоча також через свої механізми і працюємо над покращанням добробуту населення. Наше завдання перш за все в тому, щоб не похитнулась цінова та валютно- курсова стабільність. Уряд може йти іншим шляхом. І це абсолютно нормально. Тому я не хотів би коментувати будь-які передвиборні обіцянки.

ІНФЛЯЦІЙНИЙ НАВІС

— А чи можете ви дати прогноз відносно інфляції? Чи вдасться уряду втримати її у рамках 9% за підсумками цього року? Чи відчувають громадяни наслідки зростання грошових доходів?

— Громадяни відчули економічне зростання. Подивіться які темпи інфляції, які темпи росту ВВП і як підвищуються реальні доходи населення. Вони істотно перевищують темпи зростання ВВП. Щоправда, в нормальній індустріальній економіці вважається, що це дуже погано. В перехідній економіці — це нормально. Нещодавно заробітна плата була на рівні п’ятдесяти доларів, а зараз вона відчутно зросла. Більше того, статистика свідчить, що населення отримує і витрачає більше, ніж в цілому заробляє держава.

— Можливо, тут йдеться про тіньову економіку?

— Це взагалі окрема історія. За оцінками Міжнародного валютного фонду, його місій, які сюди приїжджають, виходить, що ми живемо на рівні Аргентини. Тобто сьогодні можна абсолютно сміливо говорити про те, що, скоріше за все, половина української економіки є тіньовою. Цей сектор, щоправда, є у будь-якої економіки. Чи то постіндустріальної, чи то перехідної. Завдання у тому, щоб поступово переводити, затягувати тіньовий сектор до публічної прозорої економіки. Як це зробити? На мою думку, для всіх повинні бути встановлені однакові правила гри. Якщо так, то в тіні залишиться невеличка доля, і вона є прийнятною — до 10% економіки. Проте державі буде набагато легше керувати як фінансовими потоками, так і людськими ресурсами. Тобто статистика буде прозорішою, зрозумілішою, а процеси більш керованими.

— Чи можна дати якісь кількісні оцінки тіньових грошей в обігу, хоча б приблизно?

— Це питання, на яке ніхто ніколи не дасть точної відповіді. Вам можуть дати мільйон різних експертних висновків, але не вірте жодному. Навіть і в той, який зроблю я, також можете не вірити. Почнемо з національної валюти. Вона в нас цілком і повністю зрозуміла: є монетарна база, є монетарна маса, є готівка поза банками, депозити, рахунки… Тобто загальна кількість гривні, що знаходиться в обігу, порахована, як мовиться, вся до копійки. Що стосується іноземної валюти, то вірогідних оцінок не дасть ніхто. Іноземна валюта сьогодні обслуговує тіньовий сектор, але частина її протягом останнього часу перекочувала на депозити у комерційних банках, тобто перейшла в легальний сектор. Не пішла туди тільки та валюта, яка йшла поза межами оподаткування. Тож, її обсяги я назвати не можу. Якби я це зробив, то моя оцінка була б просто непрофесійною. Оцінити заощадження, які знаходяться не на депозитах, себто не в публічній економіці, просто неможливо.

— А щодо частки у процентах?

— Є показник грошової маси, є показник грошової бази. Ота гривня, яка на руках у нас, — це так звана готівка поза банками. Її є 48 мільярдів гривень. 27 мільярдів гривень лежать на депозитах. На коррахунках банків сьогодні вранці було 7,8 мільярда. На єдиному казначейському рахунку 10,2 мільярда гривень. Тож, як бачимо, легальна і тіньова економіки розподіляються приблизно. І це, до речі, проблема управління національною економікою. Вкрай складно керувати нею, якщо її елементом є іноземні гроші.

— Чому центральний банк бореться останнім часом з кредитуванням у іноземній валюті?

— Тому що (я говорив про це ще три місяці тому) в українській економіці постійно відчуваються валютні ризики. Центральний банк три місяці назад прогнозував і відчував, що є відкладений попит на іноземну валюту. І він певним чином може негативно вплинути на валютно-курсову стабільність.

— Говорячи про це, ви маєте на увазі рішення Нацбанку, яким заборонено комерційним банкам, які отримують іноземні кредити, перекладати їх потім на депозити і заробляти на цьому?

— Йдеться про те, що ми не підтримували ідею кредитування населення в іноземній валюті. Пояснюю чому. Приміром, ми взяли з вами кредит 100 тисяч доларів, коли курс був 5,35. Та якби Нацбанк раптом перестав займатися валютними інтервенціями, і курс зріс, скажімо, до 5,6 — 5,7 гривнi за долар, повернути такий кредит було б нелегко. Ми ж брали 100 тисяч доларів, коли це було 535 тисяч гривень, а треба повертати, коли це вже 570 тисяч гривень. Доходи ми з вами, як і все населення маємо в гривні. Виникає запитання: хто на себе візьме курсову різницю? Тобто ми боролися з тим, аби кредити для осіб, які не мають доходів у іноземній валюті, не видавалися, якщо такі кредити не захеджовані, тобто не застраховані від ризиків. Тому була прийнята постанова, яка передбачила покращання кредитування у національній валюті на фоні деякого обмеження кредитування в іноземній валюті.

«ЗОЛОТО-ДІАМАНТИ»

— Останнім часом зменшилися золотовалютні резерви країни. Скільки витратив Нацбанк на підтримку курсу гривні?

— Україна сьогодні має значні валютні резерви. На початку поточного року ми зіткнулися з явищами, викликаними активною діяльністю Нацбанку щодо скуповування валюти. Адже викуп валюти — це покрита емісія, тобто збільшення грошових агрегатів. А це — тиск на внутрішній ринок і на інфляцію. Центральні банки Румунії і Чехії навіть збанкрутували через значні обсяги іноземних інвестицій. Валюта зайшла, її викупили центробанки, розрахувалися національної валютою, на ринку з’явилася зайва грошова маса, після чого центробанки цих країн були змушені стерилізувати цю національну валюту, сплачуючи при цьому значні відсотки по тим депозитним сертифікатам. Урядам цих країн довелося навіть використовувати кошти бюджету, щоб платити за стерилізацію. Ми також були майже на межі цієї ситуації. Адже на кінець року обсяг золотовалютних резервів прогнозували на рівні 9,5 мільярда доларів. Та вже в серпні ми перевалюємо за 12 мільярдів, фактично за півроку виконавши план на два роки вперед. Такі події навіть важко було спрогнозувати. На сьогоднішній день ми для стабілізації ринку викинули близько 720 мільйонів доларів валютної інтервенції. Якщо порівняти з аналогічним періодом минулого року, то пропорції абсолютно однакові, але суми дещо завеликі. Для центрального банку ця ситуація є абсолютно прийнятною. Сьогодні переслідуємо ціль не тільки утримати курсову стабільність за рахунок валютних інтервенцій, а й утримати стабільність у банківському секторі в цілому. Тому що в Україні протягом цього сторіччя було 13 замін валюти. Як наслідок у населення настільки підірвана довіра до національної валюти, що сьогоднішнє коливання на роздрібному валютному ринку потягло за собою зменшення банківських депозитів у національній валюті. Народ просто почав знімати гривню. Небагато, але за перших два тижні жовтня 44 мільйони гривень зняли. І це негативна тенденція.

— Гривня рано чи пізно все одно подорожчає?

— У серпні вартість гривні, згідно чистої науки, умовно кажучи, мала б вже становити 4,7—4,8 за долар. Адже, за теорією, чим вищi обсяги надходжень іноземної валюти та її викуповування центробанком, тим вищими повинні бути темпи ревальвації національної валюти. І ми Міжнародному валютному фонду доводили, що цього в Україні не можна робити. Не можна регулювати до позначки 4,8. Тому що є відкладений попит, і населення не готове до того, що національна валюта може зрости до 4,8, а тоді повернутися назад до 5,2. В такому разі, умовно кажучи, гривня може пройти певну критичну точку і після 5,2 впаде до 5,6, 5,8, 5,9. Тому не можна казати, що валюта знецінюється. Це могло б статися у тому випадку, якби золотовалютні резерви держави не покривали монетарну базу. Сьогодні у нас золотовалютних резервів в еквіваленті приблизно 12 мільярдів доларів, а загальний обсяг гривні, загальний обсяг монетарної бази — 55—57 мільярдів. Тобто в Україні національної валюти на 15% менше, ніж іноземної.

— Минулого року дуже велику тривогу викликало те, що на рахунках уряду у банківській системі залишалися надто великі кошти. Нині складається аналогічна ситуація. Чи може це вплинути на зростання інфляції?

— Тоді склалась наступна ситуація: на рахунках Державного казначейства накопичилося грошей у два з половиною рази більше, ніж у всій банківській системі держави. Таким чином, торік ми зіткнулися з поняттям кризи ліквідності. У банків просто не було грошей. І ми, у центральному банку, в щоденному режимі вживали заходів щодо короткотермінового рефінансування, надали його близько мільярда, щоб система запрацювала. Повірте, це не зовсім приємна річ, тому що з цього мільярда могло не повернутися 10% дуже легко. Якби тільки один якійсь банк похитнувся... В цьому році у нас ситуація зворотна. В системі стільки грошей, що ми, як центральний банк, повинні їх забрати, стерилізувати ще й платити банкам гроші. Якщо торік основне навантаження у рефінансуванні припало на центральний банк, тобто треба було надавати допомогу банкам щодо ліквідності, то цього року головне навантаження на стерилізацію цієї ліквідності. Завдання полягає в тому, щоб забрати її з ринку (щоб вона не провокувала інфляційні процеси) і надати інфляції немонетарного характеру. Хоча, судячи з деяких подій, ми можемо ще і в цьому році зіткнутися з аналогічними речами. Бо готівка дуже сильно зростає. Тобто гроші полишають казначейські рахунки, але в банківську систему не потрапляють, а йдуть у той же тіньовий сектор. 28% росту готівки — це серйозно.

— «Обналичку» пов’язують із передвиборними перегонами.

— Скоріше за все.

— До речі, а що це за історія із банками, які займалися перетворенням безготівкової гривні на готівкову?

— У ній немає нічого особливого. Вона повторюється кожен четвертий квартал під назвою «заробили, а тепер будемо виводити». Тобто перших три квартали «народ» посилено працює на теренах України і заробляє певну суму. У четвертому кварталі починають видумувати різні схеми, щоб із їхньою допомогою виштовхати зароблені гроші за межі рідного митного кордону. А ми починаємо за ними ганятися. Ви пригадуєте, торік були оприлюднені цифри так званого відтоку капіталу? З боку центрального банку це і є боротьба з тими, хто вигадує різні схеми (судові рішення, різного роду контракти) для того, щоб користуючись цими лазівками в обхід закону вивезти валюту з країни. Ми ці схеми виловили, узагальнили. Проти окремих банків подали позовні заяви в суди. А ще ухвалили відповідні постанови, і сьогодні ці банки при купівлі іноземної валюти вказують у заявках, кому саме і для чого потрібні ці гроші.

МЕНТАЛЬНИЙ ПОДАТКОВИЙ ТИСК

— Ми знаємо, що центральний банк пропонує відмінити податок на доходи від депозитів, який, згідно з законом, вступить в силу з 1 січня 2005 року. Навіть для цього обіцяли поділитися прибутком Нацбанку. У той же час в Україні йде боротьба двох течій. Одна стоїть за те, щоб наростити банківські депозити, а інша говорить, що треба зменшувати проценти на депозити. Щоб здійснити перше, треба підвищувати банківські проценти, а якщо зробити друге, то почнеться відтік депозитів з банків. І коли ви говорите про те, що треба скасувати даний податок, мені здається, що ви саме на стороні власників депозитів. Тобто на стороні тих, хто добивається збільшення депозитних ставок. Різні промислові лобі, до речі, вже давно звинувачують банки у високих ставках на кредити...

— Ті, хто невдоволений начебто дорогими кредитами, нехай подивляться на зростання цін виробників за останні 12 місяців, які сягнули 23%, і подивляться на ставку, за якою вони беруть кредити. Остання для промислових позичальників різних типів від 17% до 20% у національній валюті. Виходить, банківська система ще приплачує їм за ці кредити. Адже ставка в реальному секторі, фактично, є негативною щодо цін виробників. Вони зросли вище, ніж промисловці платять за кредити.

Що стосується депозитів, то Нацбанк відстоює інтереси всіх українців. Вони сьогодні не готові до запровадження оподатковування депозитів. Не з тієї причини, що 5% є непідйомним податковим навантаженням, а тому, що виникає ментальне навантаження на платника податку. Українці не готові, щоб податкові органи мали доступ до кожного депозитного рахунку. Це ми виразно відчуваємо за інформацією, що надходить від банків. Власників депозитів дуже хвилює, чи буде податок. Якщо так, то вони говорять: «Ми заберемо депозит». Відтак Нацбанк вирішив максимально скоротити свої видатки, ужатися у всьому, тільки для того, щоб не підірвати довіру до банківської системи кожного окремого вкладника. Бо чим більше залучено вкладів у банківську систему, тим краще почуває себе економіка. Найкраще її фінансувати національними грошима, а це — депозити фізичних осіб. Вашу тезу щодо ставки можна сприйняти. Але в нас є ще й інша теза: депозит не є засобом заробляння грошей, депозит — засіб заощадження. А в цьому разі процентна ставка має бути ненабагато вища, ніж індекс інфляції. А якщо вам дають вищу ставку, то у ній враховано і ваш власний ризик. Отже, наша позиція полягає в зменшенні ставки за депозитами, проте у збільшенні обсягів таких депозитів.

— Як же сумістити ці дві ваші позиції в умовах конкуренції між банками?

— Це вже залежить від вкладників, від їхньої освіченості та свідомості. Я чомусь не несу гроші під 17% у гривні і ніхто з моїх друзів цього не робить.

— Утім, сьогодні навіть і хороші банки пропонують такі високі відсотки.

— Розумієте, тут треба дивитися на поточну ситуацію. Сьогодні фінансово ми в цьому зацікавлені, тому, і я це вже не один раз проголошував, ми перейшли в певний режим управління грошово-кредитним ринком. На цей короткий період часу у центрального банку змінилися пріоритети. Щоб утримати стабільність і максимально затягнути готівку, що знаходиться поза банками, у банківську систему, ми готові йти на те, аби ставка підвищувалась. Але це досить короткий період, це є оперативне завдання. А глобальне завдання зовсім інше.

— Скільки часу триватиме цей період: рік, два?

— Я думаю, що ситуація повернеться до тієї, яка була на початку року, через 2-3 місяці. Треба пережити квартал. Розумієте, є речі, які не піддаються жодній економічній логіці. І мені самому інколи дуже прикро від цього. Це можна назвати «нульовою» економічною логікою. Приклади: весь світ позбавляється від доларів, в Росії рубль суттєво ревальвує і вже перевалив за 10 відсотків. В Україні все навпаки: люди скуповують долар. Однак у них немає стільки гривень, скільки в нас, у Нацбанку, доларів. Та чим більше ми про це говоримо, тим більше народ кудись біжить і щось скуповує. Я не знаю, що це таке — це не недовіра до влади, це не недовіра до національної грошової одиниці. На мою думку, це просто неготовність населення адекватно сприймати економічні процеси. В цьому є й наша провина. Бо ми не забезпечили виконання однієї зi своїх функцій — елементарної просвіти.

— В Америці кажуть: якщо Кері — це укріплення долара, то Буш — його девальвація. Чи не можете ви провести цю паралель з Україною?

— В Україні основним і визначальним політиком у цій справі має бути виключно Національний банк!

ПОРАДИ ОБЕРЕЖНОГО

— Ви могли б дати пораду людині середнього класу, де їй зберігати чи ховати гроші? Чи варто купляти дорогі речі, чи, може, відкрити валютний депозит в банку, чи краще в гривні? Що вигідніше, а що надійніше?

— Це практичне запитання, на яке я завжди відповідаю так: той, хто вміє заробити, той вміє й зберегти. І абсолютно не потребує жодних моїх порад. На жаль, Україна дуже обмежена щодо відповідей на запитання, куди вкладати — депозит, нерухомість, долар. А є і найгірше бажання людини — це просто витратити. До цього ніколи не можна допускати. Гроші важко заробляються, а йдуть легко. Тому їх треба зберігати. Якщо, приміром, йдеться про три тисячі доларів, це одна справа. А якщо про триста тисяч — зовсім інша.

— Власник трьохсот тисяч, певно, не потребує порад...

— Так. А от що стосується трьох тисяч доларів, то моя позиція є вкрай простою. Ця сума не здатна сформувати капітал. Вона є певним невеличким страховим резервом, розкладеним у різні кошики. Тож візьміть тисячу доларів, поміняйте, і покладіть на гривневий депозит. Тисячу доларів не міняйте, покладіть на доларовий. Виберіть такі банки, щоб у вас у середньому по двох цих депозитах було десь по 10 відсотків річних. Чудово. А ще тисячу покладіть вдома і нехай лежить.

— А за якими ознаками обирати банк?

— Коли я дам вам відповідь, то це означатиме, що одні банки добрі, а інші — погані. Однак я все ж змушений констатувати, що є певна категорія банків, які і в нас викликають занепокоєння. Що ж робити? Ліквідувати? Але ж це створює негативний ефект. Тут діє принцип доміно: якщо ти один- два банки починаєш чистити, то це може позначитися ще на трьох-п’яти. Тому Національний банк вважає, що краще вжити заходів, щоб виправити фінансове становище у цих банках.

— Чи допомагають тут орієнтуватися рейтинги банків?

— Навряд. Вони є різні: хто кому заплатить, той те й напише. На мою думку, новостворені банки не повинні бути об’єктом масового вкладення коштів. Вони спершу повинні себе показати. То, може, кращі ті банки, які тривалий час працюють на ринку? Проте великі банки мають менший імунітет до фінансових криз. Як мовиться, чим більша шафа, тим більший звук її падіння. Що стосується малого банку, то він може приділяти увагу диверсифікації, а тому стає гнучкішим. І в малий банк краще вкладати гроші, якщо ви знаєте когось з управління.

— Щоб попередив «у разі чого»?

— Я гадаю, просто на самому початку важливо почути про те, що це за банк. Тому при вкладанні грошей я б також пішов декількома шляхами. Певну суму я б відніс у великий банк, який дає дуже низький відсоток. Іншу у банк, який би давав дещо вищий відсоток, але який, можливо, не дає вам такої впевненості, як великий банк. Це — також нормальна диверсифікація ризиків. Немає жодного банку у світі, який був би повністю захищеним від кризи. Адже що таке депозит — це бізнес, а він скрізь ризикований. Тому єдиного рецепту немає. Але основний принцип — це диверсифікація, як щодо валюти, так і щодо банку.

ОЛІГАРХІЧНА ДИВЕРСИФІКАЦІЯ

— Українські банки зазвичай беруть активну чи хоча б пасивну участь в приватизаційних процесах. Без політики тут також не обходиться. Наскільки уразливою є банківська система України до цих ризиків?

— Якщо ви проаналізуєте причини банківської кризи у Венесуелі, в Індонезії, то дізнаєтеся, що проблеми там були через те, що банки належали певним олігархам. А цим банкам належала половина економіки. В Україні цього немає. Так, у нас є певні кланові банки, але їм не належить вагома частка в українській економіці. І це надзвичайно великий плюс. А ще Україна є цікавою тим, що в нас відносно багато олігархів, і їх кількість провокує конкуренцію між ними.

— Тож решта населення може провадити диверсифікацію заощаджень...

— Абсолютно точно. І це також є для нас запорукою фінансової стабільності. Тобто падіння одного клану не означає падіння інших кланів. А навпаки — збагачення інших кланів. Це нормальний процес перерозподілу коштів. Я гадаю, моя теза зрозуміла: в цьому питанні українська банківська система є високо диверсифікованою. Звичайно, окремі українські банки підтримують ті чи інші політичні течії. Втім, я не бачу сьогодні в Україні банків, які відкрито втручаються у політику. І це також дуже приємно. Я вам більше скажу: якщо ви поговорите з тими головами правлінь, які мають певне відношення до «сильних світу цього», то вони це всіляко спростовуватимуть. Банкіри зрозуміли, що близькість до тієї чи іншої політичної сили може мати більше мінусів, ніж плюсів. Політика не має визначального впливу на банківську систему. Проте політичні події можуть мати вплив на окремі банки. Але це не буде тягнути за собою значних негативних наслідків. Звичайно, в тому разі, якщо добре спрацює центральний банк.

— Між правлінням і радою Нацбанку були деякі різночитання щодо того, як і до чого прив’язувати українську валюту. Можливо, я помиляюся. Але мені хотілося б знати, чи будете ви і надалі підтримувати долар як базову валюту прив’язки на нашому ринку ?

— Я повинен відзначити, що за останні два роки між правлінням і радою Національного банку не було жодної конфліктної ситуації. Це велика заслуга як Сергія Тігіпка, так і Анатолія Гальчинського. У стінах Національного банку повинен бути спокій. Гроші, вони як мерці, люблять тишу і спокій. Тому це є дуже великим досягненням. Що стосується прив’язки, то значна частка золотовалютних резервів Центрального банку розміщена не в доларах, а в інших валютах. Більше того, правління Нацбанку вирішило при обрахунку офіційного курсу гривні до долара США брати не тільки елементарне співвідношення обсягу валютних інтервенцій, а курсові коливання, у тому числі долара до фунта, до євро. Ми євровалюту у жодному разі не знімаємо. Більше того, наш напрямок, якщо я не помиляюся, євроінтеграція.

УРОК ГЕОГРАФІЇ

— Ви впевнені?

— Я це точно знаю.

— Візьмемо на підтвердження останні передвиборні заяви?

— Якби я не був першим заступником голови Нацбанку, то я міг би з цього приводу багато розповісти. Давайте розділяти громадянську позицію і позицію чиновника. Головне, що у нас на законодавчому рівні напрямом держави визначено євроінтеграцію. А формування єдиного економічного простору, на мою думку, є об’єктивним процесом економічного посилення ролі України. Але тільки в тому разі, якщо будуть відстояні інтереси України у прийнятті всіх програмних документів.

— Буквально за день до того, як в гостях у «Дня» був ваш шеф Сергій Тігіпко, пролунала заява тодішнього голови російського уряду Михайла Касьянова про те, що в перспективі Україна і Росія матимуть єдину валюту. І ми спитали голову Нацбанку України: «Ви не здригнулися від цієї заяви?» А він відповів: «Здригнувся». Нещодавно про таку перспективу говорив посол Віктор Черномирдін. Як ви це прокоментуєте?

— На зборах Європейського банку реконструкції та розвитку в Лондоні, які відбулися в кінці вересня, мені поставили аналогічне запитання. Я відповів, що Україна готова до переходу на єдину валюту, якщо така валюта буде гривнею. Якщо Росія готова — будь ласка. Слова Касьянова та інших я відношу виключно до політичних заяв. Такі заяви — навіть більше, ніж просто втручання в компетенцію, у тому числі і центрального банку іншої країни. Тому я думаю, що насправді ці слова звучали дещо інакше. Але якби там було, на сьогоднішньому етапі одним з основних атрибутів державності України, як і будь-якої іншої держави, є власна національна грошова одиниця і монетарна влада, яка сьогодні може регулювати грошово-кредитний ринок у країні. На мою думку, нам не слід плутати поняття інтеграції з поняттям тимчасових союзів. Зона вільної торгівлі, на якій в основному наголошує Україна при вступі до ЄЕП, не має нічого спільного з поняттям інтеграції. Тому сьогодні ставити питання про єдину валюту не те, щоб передчасно, а повністю алогічно. Питання валютного союзу є найостаннішим на порядку денному ЄЕП. Його Україні можна обговорювати не раніше як через 20 років. Та й то лише після того, як ми хоча б визначимось — відкривають нам двері, чи ні.

— Це ви про ЄЕП чи про Європейський Союз? З ким ми маємо обговорювати питання єдиної валюти через 20 років?

— З географії я мав «відмінно», тому пам’ятаю, що Україна є європейською країною.

РЕАЛЬНІСТЬ АМБІЦІЙ

— Якою є ваша оцінка проекту бюджету-2005? Як позначиться на ньому підвищення пенсій, зроблене урядом?

— Проект бюджету-2005 є амбіційним, але, підкреслюю, загалом він реальний. За умови, якщо всі інституції будуть активно працювати над його виконанням. Є певні недоліки, але, як ви знаєте, немає жодного документа, де б їх не було. Ще раз підкреслюю: бюджет амбіційний, але реальний, за умови координації діяльності по його виконанню всіма органами державної влади і управління — реального сектора, митниці, податківців.

— Тобто для того, щоб його виконати, треба ще досить напружено над цим попрацювати?

— Абсолютно точно.

— А опозиція стверджує, що доходна частина бюджету набагато менша, ніж мала б бути. І це підтверджується також висновками Рахункової палати...

— Фахівці центрального банку не підтримують вимог щодо збільшення доходної частини державного бюджету. Адже він і без цього є доволі амбіційним. Я знайомий з бюджетом, але не бачив розрахунків Рахункової палати, тому не можу їх коментувати.

СУБОРДИНАЦІЯ І КОРПОРАТИВНИЙ ДУХ

— На Нацбанк часто тиснуть? Хто вам найчастіше телефонує?

— Я не можу твердити, що Нацбанк є оазою, але мені приємно, що більшість з тих, хто нам міг би намагатися давати вказівки, вважає, що з нами краще не зв’язуватись... І ви можете по-різному оцінювати голову Національного банку Сергія Тігіпка, але йому треба віддати належне. Він за два роки жодного разу не дав якоїсь цільової команди, як раніше було: «за білих», «за червоних», «за блакитних» чи «за зелених»... Єдина команда: дотримуйтесь закону. Тобто ми не втратили незалежності, про яку йдеться в законі про Нацбанк. А більше того, ще й набули певної ваги. Що стосується дзвінків, то можуть попросити. Але жодного разу не просили ті речі, що суперечать закону та й принципам моралі. Так само як до порядної жінки не йдуть з брудними пропозиціями.

— Всі ми пам’ятаємо, що відбувалося з банком «Україна». Якщо порівнювати з тими часами, чи зросла, на вашу думку, культура політичного класу у поводженні з банківською системою, центральним банком?

— Мені здається, що у вас є досить свіжий приклад щодо цього. Я далі не буду нічого коментувати.

— Ви маєте на увазі висловлювання Тігіпка щодо банку «Мрія»?

— До речі, а що він сказав?

— Він сказав, що це абсолютно здоровий банк. І що таким чином можна «повалити» будь-яку банківську установу.

— Тим більше. Але я цього не читав.

— А яка реакція Національного банку на ці події?

— Ми стоїмо осторонь політичних подій. Наше ставлення до будь-якого банку не залежить від того, «під ким він», чи до кого він має відношення. В цьому банку є вкладники, у цього банку є клієнти. Це дуже серйозні речі. І в принципі, для того, аби просто не бути голослівним, мені здається, що в нас є досить непоганий приклад реагування центрального банку в подібній ситуації.

— А чи кожний банкір може потрапити на прийом до першого заступника голови Національного банку Арсенія Яценюка?

— Легко.

— Кожний і будь-якого дня?

— Нема чого ходить кожного дня — працювати треба. Я не хочу, щоб це зрозуміли, як камінь у чийсь город, але був такий період, коли Національний банк любили, але не дуже. І поважали, але не дуже. Була втрачена його, ні, не силова, а просто впливова функція. Мені здається, що нам вдалося її відновити. Інколи навіть і непопулярними речами. Адже нікому не подобається, коли їх «шикують» в шеренгу. Але у перехідній економіці не можна по-іншому. Йдеться про мільярди грошей. На цьому рівні не можна гратися в демократію... У фінансах немає демократії, а лише чіткі і жорсткі регуляції. Не виконуєш — до побачення.

«НАШІ» І «НЕ НАШІ» ПРОБЛЕМИ

— Нещодавно Україні сказали: якщо вибори будуть проведені не прозоро, то будуть санкції. Зокрема арешти банківських рахунків українських політиків за кордоном. Автором ідеї є, здається, Мадлен Олбрайт. Як банкір, ви можете прокоментувати реальність цієї погрози?

— Світ сьогодні настільки досконалий, що можна виявити будь-який рахунок будь-якої фізичної чи юридичної особи у будь-якому банку. На це треба витратити незначний час. Технічно це є абсолютно можливим. А оскільки всі розрахунки проходять через американські банки, бо всі інші банки виступають у них банками-кореспондентами, то виявити будь-який рахунок чи актив неважко...

— А іноземні банкіри, на вашу думку, підтримають такі рішення? Ми запитали про це посла Швейцарії, і він щодо ентузіазму швейцарських банків мав певні сумніви.

— Якщо буде прийняте відповідне положення, його просто будуть виконувати, в тому числі американські банки. А швейцарські чекатимуть рішення власного уряду. Це така ж історія, що була з FATF. Але це вже політика. Нашим дане питання стане тоді, коли йтиметься про блокування кореспондентських рахунків українських банків. Це б стало досить сумною історією. Але я гадаю, що це вже буде порушенням усіх норм міжнародного права щодо нашої держави.