20 років в’язниці. За два листи

Часто історики, розповідаючи про події минулого, кажуть, що ми, українці, досі переживаємо «комплекс жертви». Йдеться про постгеноцидність. Особливий страх перед владою, низька самооцінка, недовіра — зумовлені насамперед голодоморами, якими щонайменше тричі катували українців упродовж минулого сторіччя. Дехто, вдаючись до аналізу, нарікає на те, що українці були надто покірні, тому й страждали. Мало хто знає, бо про це майже не збереглося історичних даних, що голодомору 1932 — 1933 років передувало кілька тисяч повстань. Сильний супротив більшовицьким грабіжникам чинили саме українські селяни. Навіть під час голодомору, наражаючи себе і своїх рідних на небезпеку, освічені українці детально описували ситуацію і надсилали листи до представників інтелігенції, митців, письменників, навіть послів іноземних держав. Одним із багатьох співвітчизників, які не могли змиритися із злочинною практикою панівного режиму, був вінничанин Тарас Аврамович Король. Листи, які він написав до німецького посла та Максима Горького, знайшов відомий у Вінниці історик і краєзнавець Костянтин Завальнюк. Слідча справа на Тараса Короля зберігається у Державному архіві Вінницької області.

Починаючи розповідь, Костянтин Завальнюк коротко зупиняється на біографічних даних невідомого вінницького героя, акцентуючи увагу, на тому що пан Тарас мав гарну на той час освіту і добре володів словом.

«МРІЯВ ПОВЕРНУТИСЯ В УКРАЇНУ. ОТРИМАВ ПОСАДУ НА ДОНБАСІ, ДЕ ЙОГО Й ЗААРЕШТУВАЛИ»

— Тарас Король народився 1891 року на Поділлі, у селі Слободі-Ялтушківькій Барського району Вінницької області, у родині селянина, який до революції мав землю і господарство. В автобіографії, яка міститься в слідчій справі, він детально описав, чим займалася його родина, в якій, крім нього, виховувалося ще троє дітей. Коли землю у батька забрали, жити стало сутужно. А тому Тарас переїхав у Бар, до дядька, який займався адвокатською справою. Вдень хлопець відвідував училищі, а ввечері допомагав дядькові з паперами. В училищі, як він пише, «познайомився з революційною літературою, програмою партій меншовиків і есерів». Після закінчення училища Тарас Король вступив до лісничої школи. А за рік був призваний до війська, та за станом здоров’я (мав хворе серце) працював писарем, а потім його комісували.

Після одруження разом з дружиною жили на Кавказі. Там Король працював лісником, але мріяв повернутися в Україну. Тривалий час він листувався з українським лісовим господарством і, зрештою, ті запропонували йому посаду, спершу в Браїлові на Поділлі, а потім на Донбасі, де його й заарештували.

— Коли і як це трапилося?

— Це був 1934 рік. На той час Тарасу було вже 43 роки. Він мав дружину, дітей і працював спеціалістом лісових культур Свердловського лісокомбінату. Керівництво направило його на нараду до Слов’янська, повертаючись звідти, він вийшов на станції Дебальцеве, щоб пересісти на інший вид транспорту, де його й арештували.

— Тобто за ним стежили?

— Якщо спиратися на записи у слідчій справі, то затримання було випадковим. Тарас Король підходив під опис людини, яка на той час перебувала у розшуку. У справі є доповідь міліціонера, який пише, що «при перевірці особистих документів затриманий намагався знищити конверти з листами, чим привернув увагу. При відкритті конвертів були виявлені листи контрреволюційного змісту». Тобто причиною його затримання послужила зовсім нерядова обставина. А можливо, його затримали й спеціально, зараз про це дізнатися вже неможливо.

«УНІКАЛЬНІ ІСТОРИЧНІ ДОКУМЕНТИ»

— Що ж такого «контрреволюційного» було у листах?

— Листи Тараса Короля — це унікальні історичні документи. Один з цих листів був адресований на ім’я німецького посла у Москві, інший — класикові радянської літератури Максиму Горькому. Коли ж слідчі ознайомилися із ними, то зрозуміли, що «оставление его /автора/ на свободе может принести вред существующему строю».

У листі до Максима Горького Тарас Король детально описує ситуацію, яка виникла через штучний голод, у двох селах: Журавці (Старобільської округи), де з 8 тисяч не залишилося жодного жителя, і селі Тарасівці (що на Київщині), де від голодної смерті за рік померло майже дві тисячі людей. Кожен лист складається з кількох сторінок. Процитую кілька рядків: «Якби ви приїхали, то побачили б, як зруйновані села України, які первісні злидні царюють серед тих, що залишилися живими, як всі залякані і тероризовані, як глибоко впав народний дух і всі безнадійно дивляться на майбутнє, покірно очікуючи майбутньої, неминучої смерті; як сталінські сатрапи під розмови про революційну законність жорстоко розправляються з бідним населенням, користуючись не лише найповнішою безкарністю, але й прямим підбурюванням вищестоящих органів, аж — до Сталіна.

Монгольське іго, що тривало 200 років, тиранія Нерона, католицька інквізиція — це дитяча забава порівняно з більшовицькою витонченою деспотією, тому що колись підкорювали тіло, не торкаючись духу, а зараз і це й інше, ніколи ще навіть в найкращі епохи феодалізму та інквізицій людське життя не було до такого ступеня знецінене, як тепер при соціалізм.

Тут доречно згадати Ваш вислів «людина — це звучить гордо».

Якщо б чорна завіса терору піднялася хоча б на день і дала свободу пресі — імовірно, не вистачило б паперу для опису всіх жахів комуністичного володарювання.

Злидні, голод, масове вимирання і всі сім кар єгипетських міцно оволоділи Росією.

Злочинці, дегенерати, бузувіри, з’єднавшись у спільне коло, танцюють свій кривавий танок над трупом великої країни, аплодуючи один одному, змагаючись в катуваннях та знущаннях над жертвами.

Нехай. Продовжуйте в тому ж дусі. Такий, очевидно, присуд історії. Проте, не забувайте, що всьому приходить кінець.

У житті великих націй 15—20 років нічого не значать і Baшій єресі невдовзі прийде кінець. Росія підніметься з оков з допомогою інших націй; нинішнім поколінням, розкладеним і деморалізованим, прийдуть на зміну нові, їм судилося прилучитися знову до сім’ї європейських народів, їх культури.

Ваша ж диявольська секта назавжди буде зметена з обличчя землі з тим, щоби ніколи і ніде більше не виникати.

Тих більшовиків, що залишаться в живих, спіткає жорстока і небачена кара, померлих же кістки будуть витягнуті із землі для наруги і задоволення жадоби помсти народу і віддадуться псам.

Один із мільйонів стражденних.

Травень 1933 року».

— Чому він їх не відіслав?

— Це залишається загадкою. Даючи у листах глибоку й точну оцінку пануючого в СРСР ладу, Тарас Король чомусь не наважився відправити їх адресатам, а постійно носив при собі кілька місяців (листи датовані 1933 роком, а затримали його у лютому 1934 року). Пояснюючи слідчим обставини їх написання, він зазначав: «Написані вони були у стані хворобливого екстазу, роздратування через наші побутові труднощі. Це — хвороблива маячня неврастеніка — не більше. Повинен пояснити, що дружина моя — істеричка (це можуть підтвердити всі сусіди, що знають її)... Написані листи я дальше своєї кишені нікуди не дівав, цей факт вказує на те, що за 10 місяців я міг би 10 разів вкинути їх до почтової скриньки, але не зробив цього, бо у мене завжди переважав здоровий глузд». Усе ж, знайомлячись із змістом листів, розумієш, що не побутова обставина була причиною для їхнього написання...

— То були й інші листи?

— Очевидно. У справі вказується, що слідство встановило факт листування Тараса Короля із закордонною еміграцією, зокрема й своїм племінником, який перебував у Франції. Якого змісту були ті листи, ніхто не знає. Але те, що справа Тараса Короля доводить, що в Україні було багато таких невідомих героїв, які чинили масовий опір злочинному режиму.

— Якою була подальша доля нашого невідомого героя?

— 20 років позбавлення волі. Спершу «порушника спокою» заслали на три роки у «Північний край», а потім — у табори Краснодарського краю. Із «зони» Тарас Король вийшов 1955 року. На той час він був вже глибоким старцем, із сивиною на скронях і любов’ю до правди.