«Антикваріат» радянського телеефіру

Леонтій Степанович Грисюк, нині слюсар МГЗ, електронікою захоплювався все життя. Ремонтував техніку сусідам і знайомим, щось конструював для себе, близько двадцяти років пропрацював телемайстром в ательє. Саме звідти й бере початок його колекція. На світанні 70-х з’явилася така послуга для населення — зданий телевізор зараховувався як перший внесок для отримання нового. Тоді серед іншої техніки до ательє принесли «КВН-49» — найперший радянський телевізійний приймач. Відправити його на брухт рука не піднялася. Телемайстер вирішив відновити «ветерана». Тепер «КВН-49» — гордість експозиції.

27 січня 1926 року Джон Лоуги Берд продемонстрував перший у світі телевізор. А в Радянському Союзі телевізори — у звичному їхньому розумінні — стали з’являтися в

40-х: 1946 року в Москві було зібрано кілька примірників телевізора «Москвич Т-1», 1947 року в Ленінграді — «Ленінград Т-1». Серійне ж виробництво почалося 1949-го. Й відразу на трьох заводах — у Ленінграді, Києві та Александровську — збиралися телеприймачі «КВН-49». Він являє собою великий дерев’яний ящик із маленьким екраном (18 сантиметрів по діагоналі) й ручками управління збоку. Щоб дивитися програми, до екрана прилаштовувалася лупа — скляна сфера, наповнена гліцерином. До речі, кожен власник «КВН-49», згідно з прикладеною до нього інструкцією, повинен був у п’ятиденний термін зареєструвати свою купівлю. За задоволення перегляду телепередач щомісяця вносилася абонентська плата. А ті, хто збирався вечорами на «блакитний вогник», називалися «радіоглядачами».

Потім були інші телевізори, багато моделей яких згодом потрапили до колекції Л. С. Грисюка: зібраний 1968 року на київському заводі ім. Козицького «Вечір» — перший вітчизняний лампово-напівпровідниковий телевізор; «Горизонт» мінського заводу з найбільшим у Союзі екраном — діагональ 67 см; всілякі «універсали», що суміщають у собі, крім телевізора, повноцінний радіоприймач (УКВ, СВ і ДВ), а іноді й програвач грамплатівок. І просто телевізори, випущені у 50—70-х, — «Рекорд», «Німан», «Весна», «Старт», угорський «Стар» тощо.

— Старі телевізори приваблюють мене своєю індивідуальністю, — розповідає Л. С. Грисюк. — На відміну від сучасних, кожний із них має своє обличчя. Різні вони й всередині. Раніше ж не було єдиних стандартів. Кожен завод створював і конструював телевізори, використовуючи власні розробки, дослідження, свої схеми.

До колекції Грисюка телевізори потрапляли й потрапляють по-різному: щось приносили й дарували знайомі, сусіди, товариші по службі, щось доводилося купувати або «обмінювати» — за ремонт іншої техніки. Утім, роздобути для колекції черговий раритет — тільки половина справи. Мета — відновити його. Примусити працювати. Вихідними днями Леонтій Степанович пропадає на ринках і товкучках. У рядах, де продають стару техніку, вишукує деталі й детальки для своїх телевізорів. «Вищий пілотаж» — відновити телевізор із деталей точно такої ж моделі, щоб усе — від кінескопа до кнопок і ручок управління — було «рідним». Іноді один працюючий телевізор доводиться збирати з двох-трьох непрацюючих.

Уже давно його колекції було тісно в квартирі й гаражі — телевізори все-таки — не марки. Тому Л. С. Грисюк охоче відгукнувся на пропозицію керівників Центральної лабораторії автоматизації, обчислювальної і вимірювальної техніки МГЗ, де він працює, про відкриття музею. Тепер його колекція — 31 телевізор — зайняла своє місце на стелажах. 20 із них, включаючи «ветерана» «КВН-49», — працюють. Як і годиться «допотопним» телеприймачам, вони приймають програми, що транслюються в метровому діапазоні — «Інтер», УТ-1, один із місцевих каналів. При цьому вони залишаються свідками «нової історії СРСР», що транслювало свого час ЦТ-1 із Шаболовки та Останкіно... Ще 11 телевізорів перебувають зараз на «реставрації».

Коли ми вже прощалися, Леонтій Степанович Грисюк поділився своєю заповітною мрією: «Хочеться зібрати 100 телевізорів — приблизно стільки моделей випускали радянські заводи у 50—60-х».