Апгрейд для вчителя

2017 року учні 200 перших класів по всій Україні стали вчитися за стандартами Нової української школи (НУШ). Першими в країні. А вже у вересні 2018-го новий стандарт початкової освіти прийде до усіх шкіл.

«Уперше ми звертаємо увагу на початкову школу, якою ніхто ніколи не займався, — акцентує міністр освіти і науки Лілія ГРИНЕВИЧ. — У нас може бути прекрасний оновлений зміст освіти, покращене освітнє середовище, але якщо вчителі не почнуть працювати з тими методиками, які вже сьогодні використовують незалежно від реформи їхні прогресивні та ініціативні колеги, ми не змінимо систему».

«День» разом із експертами розмірковує, якими мають бути «нові» педагоги та що здатне мотивувати «старих» до трансформації.

ВЕРШИТЕЛІ ДОЛЬ

Не всі усвідомлюють, на скільки дитячих доль впливає впродовж своєї кар’єри один педагог. Наприклад, вчителька математики може прищепити вміння розв’язувати складні задачі та отримувати від цього насолоду. А вчитель біології своєю категоричністю та авторитарністю може пробудити в дитині ненависть до природи в цілому.

Варто визнати, що українська педагогіка загалом авторитарна. Малечу радше навчать тому, що є тільки одна правильна відповідь, ніж тому, що кожне почуте твердження слід критично осмислювати. Діти втрачають упевненість у собі і потім усе життя бояться зробити щось не так. Вчителі не кажуть їм, що помилка — це не провал, а шлях до навчання, бо їм самим у дитинстві цього не пояснили. Тому педагоги «старого загартування» дотримують перевірених методик, занадто обережно ставлячись до нового. Ситуація ускладнюється «культом диплому» в Україні. Це означає, що педагогічні виші часто є запасним варіантом, туди вступають заради отримання ступеня бакалавра чи магістра, а не задля «путівки» в професію.

 Не дивно, що тотальна недовіра суспільства поширюється і на школу. Лілія Гриневич стверджує, що, за останніми опитуваннями, 68% дітей стикалися зі цькуванням у школі й лише 4% наважилися розповісти про це вчителеві. Таке саме ставлення простежується і з боку батьків. Міністр наголошує: час відновлювати мости довіри до вчителів. У кожній школі є умовно «хороші» та «погані» педагоги, а зміни здобуваються поступово і тяжкою працею.

Лілія ГРИНЕВИЧ: Повага до вчителя має виявлятися через ЗМІ і в тому, що говорять удома. Якщо батьки ставляться до вчителя без поваги, при дитині говорять про нього у зневажливому тоні, то в неї формується викривлене ставлення до педагога, — продовжує міністр. — Учителі у свою чергу обговорюють дитину з батьками переважно в каральному тоні, акцентуючи увагу на помилках. Ми повинні навчитися давати дитині підтримуючу та мотивуючу, а не принижуючу оцінку. Це зовсім інша філософія, яку ще треба вкласти в голови освітян. Якщо ми її приймемо, то не будемо дітей пригнічувати, відбивати бажання до навчання і йтимемо в ногу з часом

За словами Лілії Гриневич, міністерство розробляє професійний профіль учителя, де нарешті сформулює усі вимоги до наставників маленьких українців. Уже можна виділити кілька ключових. По-перше, вчитель має розуміти вікові особливості покоління, яке сідає за парти, та суспільний контекст, у якому дитина живе сьогодні і в якому житиме через десяток-другий років. По-друге, педагог теж повинен вчитися протягом усього життя та оволодівати усіма навичками, необхідними його учням для успіху. І головне, на думку міністра, — учитель повинен любити свою професію, адже його професійне вигорання може сильно зашкодити вихованцям.

ВЧИТЕЛЬСЬКИЙ «ОСКАР»

Лілія Гриневич переконана: такі високі вимоги мають компенсуватися адекватною оплатою учительської праці. Особливо важливо це для чоловіків, яких сьогодні в педагогічних колективах — меншість. Надто велика різниця між зарплатою молодого вчителя, який тільки-но прийшов до школи, та зрілого фахівця. Звичайно, різниця певною мірою виправдана. Але легка на підйом молодь без грошової мотивації довго в школі не затримається, навіть якщо має бажання змінювати її на краще. Міністр обіцяє опрацювати це питання протягом наступних двох років, оскільки воно є одним із ключових для підняття престижу професії.

Ще один спосіб мотивувати вчителів до розвитку та активності — професійні конкурси та нагороди. Наталія ГЛАДКИХ, тифлопедагог, фіналістка Global Teacher Prize Ukraine 2017 року, розмірковує: «Премії для вчителів — мотивація йти далі, навчатися чомусь новому, а не просто прийти і передати якісь знання дитині. Тільки коли ми покажемо всі можливості розвитку і відкриємо дитині наш світ, вона зможе самостійно обрати, що їй подобається». Знайомство з активними колегами надихнуло вчительку на створення серії уроків про інклюзивне суспільство. «Суперники» Наталії по премії з радістю використали її розробки у своїх школах.

Мета та підходи Global Teacher Prize Ukraine відрізняються від тих, що є на іншому відомому конкурсі — «Вчитель року». Зоя ЛИТВИН, голова громадської спілки «Освіторія» та організаторка Global Teacher Prize Ukraine, каже: «Мета нашої премії — показати яскраву сторону вчительської професії, проактивних педагогів, на яких хочеться орієнтуватися та якими можна пишатися». Тут менше академічних вимог на кшталт відкритих уроків і стосів паперів. У «Вчителя року» більше бюрократії та менше підтримки, немає грошових премій та яскравих церемоній нагородження з червоною доріжкою. Максимум, на що може розраховувати переможець, — статус «Заслужений вчитель України». Долі випускників і думка учнів не мають такого значення, як у Global Teacher Prize Ukraine.

Лілія Гриневич запевняє, що попри все «Вчитель року» прогресує, стає більш прозорим. Можливо, в наступні роки навіть вдасться знайти кошти на грошову підтримку переможців. Міністр переконана, що конкурсів для педагогів як стимулу для розвитку має бути більше. «Якщо ми будемо показувати багато позитивних прикладів наших вчителів, якщо уряд збільшуватиме вчителям зарплату і таким чином підтримає їхній соціальний статус та приведе в професію найкращих — у нас є всі перспективи створити дуже цікаву нову школу, — додає Лілія Гриневич. — Повірте, за цим досвідом ще приїжджатимуть з-за кордону».

ПОВАГА ЯК ФУНДАМЕНТ

Не менш важливою мотивацією для всіх учасників освітнього процесу має стати повага та гармонія, які пануватимуть у трикутнику «педагог — дитина — батьки».

«Учитель має працювати з любов’ю — тільки тоді дитина зрозуміє, яка ти особистість. Так само треба взаємодіяти і з батьками, — вважає Наталія Гладких. — Батьки і діти, з якими я працюю, бачать у мені не просто вчителя, а особистість, яка теж може іноді помилятися або щось змінити на краще, або порадити дещо цікаве».

Лілія Гриневич згодна, що за педагогікою партнерства — майбутнє. «Повага до вчителя має виявлятися через ЗМІ і в тому, що говорять удома. Якщо батьки ставляться до вчителя без поваги, при дитині говорять про нього у зневажливому тоні, то в неї формується викривлене ставлення до педагога, — продовжує міністр. — Учителі у свою чергу обговорюють дитину з батьками переважно в каральному тоні, акцентуючи увагу на помилках. Ми повинні навчитися давати дитині підтримуючу та мотивуючу, а не принижуючу оцінку. Це зовсім інша філософія, яку ще треба вкласти в голови освітян. Якщо ми її приймемо, то не будемо дітей пригнічувати, відбивати бажання до навчання і йтимемо в ногу з часом».