Беззахисні пам’ятки

Скасування виставки за умови готовності на 100% — справжній форс-мажор. Таке трапляється рідко, причини мають бути дуже поважні. Чому Національна музична академія імені Петра Чайковського в останній момент відмовилася відкрити у своєму приміщенні виставку «Київ, який ми втрачаємо», досі не зрозуміло. Виставку організувала Фундація спадщини Терещенків. Спершу локацією мала стати Верховна Рада. 18 квітня тут проводилися парламентські слухання з питань охорони культурної спадщини, саме у День пам’яток історії та культури. Ініціатори виставки хотіли наочно показати народним депутатам, до чого призводить бездіяльність влади та порушення охоронного законодавства. Виставка містила світлини зруйнованих чи втрачених пам’яток з короткою інформацією, хто винен у доведенні їх до такого стану. Парламент вирішив, що розміщення такої виставки у його стінах неможливе. Як виявилося, музична академія теж проти.

ПРОБЛЕМНА ЕКСПОЗИЦІЯ

«Експонати виставки були зняті та відправлені у сховище за рішенням керівника академії без повідомлення Фундації. Про це ми довідалися лише о 18.00, коли разом із запрошеними на захід прибули на його відкриття, — коментувала ситуацію організаторка виставки, член координаційної ради об’єднання громадських організацій «Київське віче» Олена Терещенко (Єскіна). — Ми навіть здогадатися не могли, що у дружньому до нас середовищі діячів культури та мистецтв, яких ми вважали нашими стовідсотковими союзниками у питанні порятунку об’єктів культурної спадщини, може виникнути подібний інцидент. Як з’ясувалося пізніше, проблемою виявився текст, розміщений під кожною світлиною виставки, де зазначався недобросовісний власник об’єкта культурної спадщини та короткий опис схеми заволодіння останнім».

Основний посил виставки, за словами організаторів, — показати поточний стан об’єктів культурної спадщини серед якомога ширшої аудиторії (планувалося, що експозиція мандруватиме вищими навчальними закладами) та розкрити існуючі корупційні схеми. Це мало б викликати суспільний резонанс і допомогти захищати пам’ятки.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Ще одна причина підготовки виставки — проведення в Україні та Європі загалом Року охорони культурної спадщини. Це час, коли треба не тільки говорити, як важливо оберігати наші надбання, а й конкретно діяти. На жаль, картинка виглядає інакше. Проведення парламентських слухань нічого не змінює. Натомість десятки гарячих точок у великих містах країни через незаконні знищення об’єктів культурної спадщини і вседозволеність забудовників, якій сприяють закони, свідчать, що Україна швидше ігнорує рік охорони пам’яток, ніж займається реальними справами.

ДОСЯГНЕННЯ — ЛИШЕ НА ПАПЕРІ

Утім, на парламентські слухання покладалося багато надій. Серед учасників були пам’яткознавці, керівники провідних музеїв, громадські експерти, які стежать за збереженням культурних пам’яток, звісно, чиновники. Позиція державних представників зводилася до того, що коштів на охорону культурного надбання держава виділяє трохи більше, ніж раніше, але цього замало, законодавче поле у сфері охорони пам’яток має низку лазівок, щоб оминути його норми, але держава робить усе, щоб тримати ситуацію під контролем.

Так, на території України налічується близько 130 тисяч пам’яток культурної спадщини, проте до Державного реєстру нерухомих пам’яток України занесено лише 7% від цієї кількості. Інший приклад: до списку історичних населених місць України включено 401 — ті, що зберегли об’єкти культурної спадщини. Однак лише п’ята частина історичних населених місць затвердила свої історико-архітектурні опорні плани.

Міністр культури Євген Нищук під час виступу розповів про здобутки України у сфері охорони пам’яток. 2017 року Мінкультури розширило буферні зони об’єктів ЮНЕСКО, Софії Київської та Києво-Печерської лаври, розробило порядок інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО про заплановані містобудівні перетворення у буферних зонах. Це те, на чому давно наполягали експерти. А ще Україна приєдналась як спостерігач до розширеної часткової угоди про культурні маршрути Ради Європи, наприкінці 2017 року заявила про долучення у 2018 році до Європейського року культурної спадщини. Крім цього, Мінкульт підготував концепцію впровадження електронного обліку і презентації об’єктів культурної спадщини та культурних цінностей на 2017 — 2020 роки.

Підсумком слухань стали рекомендації Верховної Ради для уряду, парламенту, Президента, Мінкульту та органів місцевої влади. Зокрема, пропонується внести зміни до законів про охорону культурної спадщини, щоб посилити відповідальність за знищення пам’яток, заборонити розміщення на пам’ятках зовнішньої реклами, вирішити проблему «чорної» археології, створити електронну базу даних усіх об’єктів культурної спадщини тощо.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«НАС ПОЗБАВИЛИ ГРОМАДСЬКИХ СЛУХАНЬ, ТОМУ ЛАМАЄМО ПАРКАНИ»

Роботи багато, якщо працювати сумлінно. По гарячих слідах, через два дні після слухань, у парламенті зареєстрували законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії нелегальному вилученню об’єктів археологічної спадщини». Решта питань поки зависли. Як зауважила експерт Реанімаційного пакету реформ Оксана Величко, для впровадження усіх цих ініціатив бракує експертів, які готові спільно з міністерством і громадськістю працювати над змінами до законодавства.

«Як на мене, дуже важливо внести зміни до законодавства щодо охорони культурної спадщини у частині, де буде підсилено відповідальність за знищення пам’яток, за порушення законодавства у галузі охорони культурної спадщини, — акцентує Марина Соловйова, голова громадської організації «Андріївсько-Пейзажна ініціатива». — Наприклад, у нашому законодавстві немає згадки про буферну зону, чиновники ставлять свій підпис, дозволяючи тут будівництво чи земельні роботи. Я вважаю, що міжнародні договори, хартії, конвенції мають більшу силу, ніж національне законодавство, тому що країна-учасниця ратифікувала їх. Коли у Верховній Раді обговорювали питання Андріївського узвозу, 14—6 (на цій ділянці у буферній зоні Софії Київської планували звести з порушеннями багатоповерховий готель, що спричинило протести. — Ред.), дуже дивно було чути слова представника Мінкультури, що резолюція ЮНЕСКО носить рекомендаційний характер. Але якщо Україна ратифікувала конвенцію, то вона має дотримуватися саме рекомендацій. Що — виконавчі служби мають змусити Україну виконувати настанови конвенції? Я була здивована такою тезою. Вважаю, що у законодавстві має бути прописана і буферна зона, і режими використання буферних зон пам’яток ЮНЕСКО, тобто маємо отримати таке законодавство, щоб уберегти нашу культурну спадщину».

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Лишається єдиний реально дієвий механізм, який захищає культурне надбання, — громада. Суди, на жаль, їй не союзники. Забудовнику нічого не вартує отримати рішення на свою користь. Марина Соловйова згадала, як десять років тому з однодумцями відстоювала від знищення Пейзажну алею, а тепер кожну гарячу точку міста захищає своя ініціативна група. І так по всій країні.

«Активісти ходять до Верховної Ради, до місцевих рад, висловлюють свою точку зору, — зазначає Марина. — Раніше були громадські слухання, але громаду позбавили цього права, тому ми ламаємо паркани, ліземо на крани. Мені здається, цю норму було б непогано повернути щодо історичних і зелених зон, тому що люди мають жити у комфортному та безпечному місті».