Борис Возницький

23 травня дорогою до Поморянського замку загинув Борис ВОЗНИЦЬКИЙ (1926 — 2012 рр.) — мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академік Української академії мистецтв, Герой України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM). Багато уваги приділяв збереженню замків і палаців — зокрема Олеського, Золочівського, Підгорецького, П’ятничанської башти, дерев’яних церков. Опікувався збіркою дерев’яних барокових скульптур Іоанна Пінзеля. На жаль, його мрія втілилася вже після смерті Бориса Григоровича — нині у Луврі з великим успіхом триває виставка робіт Пінзеля (див. про це численні публікації «Дня»).

Його знали і шанували музейники не лише України — усього світу. А інакше й бути не могло, бо за плечима патріарха музейної справи академіка Бориса Возницького — понад 60 років самовідданої праці, покладеної на вівтар збереження національної культури. Хтось навіть намагався порахувати, скільки пам’яток він врятував, і цифра вийшла неймовірна — близько сорока тисяч.

Цього року виповнилося п’ятдесят років, як Борис Григорович прийшов на посаду директора Львівської галереї мистецтв. У передостанньому інтерв’ю газеті «День» він сказав: «Я так багато працюю, що навіть у відпустку не ходжу — останнього разу відпочивав 1964-го. Працюю всі суботи і неділі»... В тому ж інтерв’ю прозвучали й такі фрази: «Мене страшно гнітить те, що я хочу щось зробити і не можу...»

Роман ЯЦІВ, професор мистецтвознавства, проректор із наукової роботи Львівської академії мистецтв:

— В особі Бориса Возницького багато чого було зібрано — це й інтелектуал, і ентузіаст музейної справи, й ерудит... Його володіння культурно-мистецькою проблематикою не мало меж. Він постійно був натхненний новими і новими ідеями, постійно шукав можливості вдосконалювати свої знання, у нього весь час були нові розробки, знахідки... Він посилював імідж України у світі. Я не перебільшую — саме в такому контексті можна говорити про таку індивідуальність як Борис Возницький. Він був дуже світлою людиною. Й моральним та етичним авторитетом для всіх нас — тих, що працюють у дотичних з Борисом Григоровичем галузях.

Ігор КОЖАН, директор Львівського національного музею ім. Андрея Шептицького:

— Борис Григорович ще за життя поставив собі пам’ятник, бо не мав регламенту під час роботи: щойно закінчив свій робочий день і вже його розпочинав. Робочим часом було все його життя. Так, у робочому ритмі, серце його й зупинилося... Борис Возницький зробив колосальний внесок не тільки в українську — у світову культуру. Він зробив дуже багато для того, щоб популяризувати українське мистецтво у світі. Загибель Бориса Возницького — велика втрата для всієї України, не тільки для працівників культури, бо Возницький був і громадським діячем, до якого завжди прислухалися. Люди робили певні висновки, спираючись на життєвий досвід Бориса Григоровича...