Битва за пільги ветеранів АТО

Безплатні ліки, знижка на квартплату та комунальні послуги, пільгові проїзд у громадському транспорті і вступ до вишів, першочергове отримання квартири чи землі під будівництво житла – ці та інші соціальні послуги гарантує учасникам АТО закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Та як запевняють бійці, закон працює погано, більшість пільг доводиться вибивати самотужки, з великими труднощами. Об’єднання атовців з усіх районів Київщини підготувало спільне звернення до влади, щоб та врешті виконала наобіцяне та гарантоване законом.

У зверненні військові просять розробити механізм здійснення усіх їхніх прав та соціальних гарантій, передбачених законом, оприлюднити дані осіб, винних у їхньому невиконанні, налагодити діалог між Київською обласною адміністрацією та учасниками АТО і створити сприятливий клімат для роботи ветеранських організацій. На відповідь чиновникам дають п’ять днів – час спливає якраз наприкінці цього тижня. Якщо бійців знову не почують, вони обіцяють влаштовувати пікети та перекривати дороги довкола Києва. Пробну акцію провели днями у Вишгороді.

ВОЮВАЛИ ЗА НАРОД, А ВДОМА – ЗА ЗЕМЛЮ

За останні два роки у бійців назбиралась маса фактів та зауважень, передусім до чиновників місцевих органів влади, стосовно того, як нівелюється закон про соціальний захист атовців. Так, Денис Париж, голова громадської спілки «Федерація громадських організацій учасників АТО Київщини», зазначає: питання безкоштовних перевезень досі не врегульовано, земельні ділянки влада виділяє у непривабливих або спірних місцях, лікування у місцевих поліклініках іде за рахунок бійців.

«Я йшов воювати не за земельну ділянку, а за український народ, але ситуація з пільгами переходить всяку межу, - додає Денис Париж. –  В існуючому законі прописані навіть пільгові права для громадських організацій ветеранів війни: виявляється, вони мають право на безкоштовне приміщення і фінансування з місцевого бюджету, але у більшості районів Київщини хлопці цього не знають».

«У нашому районі мобілізовано близько 500 осіб, - підтримує розмову Олена Редюк, голова ГО «Спілка учасників АТО Сквирщини». – Найбільш ганебно проходять похорони учасників АТО. Це лягає на плечі сіл та сільських голів, влада рівнем вище це замовчує та не звертає уваги. Є навіть звернення до голови Київської обласної державної адміністрації Максима Мельничука, щоб вплинув на роботу місцевих депутатів у забезпеченні прав атовців, та це нічого не змінило. У березні 2015 року був наказ президента про створення реєстру військовослужбовців, що перебувають у зоні  АТО. У нашому районі такого реєстру не існує».

ПОБРАТИМСЬКА ДОПОМОГА

Багато проблем виникає через відсутність комунікації між чиновниками на місцях, на обласному рівні та об’єднаннями бійців АТО. Цей розірваний ланцюжок позначається безпосередньо на родинах військових. За словами Олени Редюк, 17 родин учасників АТО зі Сквирщини нещодавно отримали нове житло у Білій Церкві. Місцева влада допомогла їм з ремонтом. А от профінансувати облаштування оселі для неповнолітнього сина загиблого бійця (хлопчик – сирота, мама померла ще раніше) не має повноважень, бо хлопчина прописаний в іншому населеному пункті. Опікується ним 89-річна прабабуся. На думку Олени Редюк, це питання мала б узяти під контроль Київська облдержадміністрація. Але там цією родиною взагалі не цікавляться.

Власними силами бійці формують списки тих, кому потрібна соціальна допомога. Роблять це, об’єднуючись у спілки чи товариства ветеранів АТО. Приміром, у Спілку учасників АТО Миронівщини входить 100 осіб. Її голова Володимир Мусієнко зазначає, що зараз допомагає побратимам отримати статус учасника бойових дій, а потім – земельну ділянку. Із 300 мобілізованих у районі чоловіків на землю очікують ще 200 осіб.  

Богдан Лозицький, голова правління ГО «Захисники України Баришівського району», розповідає, що міська рада взагалі прийняла рішення про мораторій на виділення землі. Справедливо запитує: то навіщо очільники держави стільки всього наобіцяли? «Передусім ми розраховуємо на діалог з місцевими чиновниками, щоб почали вирішувати питання з лікуванням. Адже безкоштовно ліків нам не дають, контузію за поранення не вважають. Гостро стоїть питання реабілітації, бо мені дзвонять дружини, щоб врятував чоловіка від пияцтва. А де соціальні чи реабілітаційні служби? Зараз ми – і психологи, і реабілітологи, і побратими, а що від влади? На День Баришівки навіть жодного атовця не згадали на міському святі».

Проблем накопилось достатньо. Схоже, чаша терпіння бійців от-от перехилиться. Однак свої радикальні настрої поки стримують –  дають чиновникам ще один шанс на діалог.