Чи оволодіють знаннями «діти народу»?

Шановна редакціє!

До вас звертаються вчителі звичайнісінької загальноосвітньої школи Києва. Ми обурені тим, що засоби масової інформації розгорнули організовану й цілеспрямовану кампанію проти школи й педагогів. Нам хотілося б знати, кому це вигідно й які сили за цим стоять?! Статті в газетах про вчителів-вампірів, хабарників-здирників, просто ідіотів, та ще з іронічними коментарями чиновників «від освіти», планомірно формують в очах обивателя образливий образ педагога: ось де криються наші біди, ось яким монстрам ми віддаємо в руки своїх дітей, ось хто «загрібає гроші лопатою»!

Ми зовсім не маємо наміру стверджувати, що у вчительському середовищі немає хабарників. Але їх — одиниці! У жодній статті не згадується, що середня вчительська зарплата становить 132 гривні на місяць, що за перевірку зошитів учителі-філологи й математики отримують менше 1 коп. на місяць на одного учня, а за класне керівництво лишень 1,63 (початкова школа) й 2,40 (середня й старша).

А перелік того, що зобов'язаний зробити класний керівник за дві гривні на місяць, не вміститься на шпальтах газети.

Чи варто обговорювати таку «малість»: наші керівники в пошуках економії бюджету не скорочують свій управлінський апарат, а доводять кількість учнів у класах із 30 до 40 чоловік. І що за біда, якщо за 45 хвилин уроку на кожного учня припадає трохи більше хвилини часу. Адже діти наших керівників різних рівнів навчаються в престижних ліцеях і гімназіях або за кордоном. Яке їм діло до того, чи оволодіють знаннями «діти народу», про яких вони так люблять дбати перед телекамерами й про яких незмінно згадують, коли йде призов до армії. Чи можна чекати патріотичних почуттів від молодi, у якої вiдiбрали все!

У жодній статті не сказано, в якому важкому фінансово-економічному становищі перебуває масова школа. Місцеві органи, які повинні фінансувати школу (згідно зі статтею 61 Закону про освіту), свій обов'язок не виконують. Кого й коли було за це покарано?!

Згідно з Законом України про освіту, ще з 1 січня 1997 року вчителі повинні отримувати доплату за стаж, а з 1 січня 1998 року — доплату на оздоровлення й премії. Кого покарано за невиконання цих статей закону?! Кого покарано за те, що вчителі в багатьох регіонах України взагалі не отримують зарплату?! А ось директора й вчителя легко перевірити й звинуватити в усіх гріхах.

Візьмемо, наприклад, обвинувачення, пред'явлені вчителям за збори грошей на ремонт. Коли стало зрозуміло, що від держави допомоги не дочекатися, батьки вирішили надати добровільну допомогу школі для підтримки найелементарніших санітарно-гігієнічних умов для своїх дітей. Адже віник, лампочка в туалеті, замок, фарба тощо — все це коштує грошей, яких немає. Та ще їм захотілося, щоб їхніх дітей також охороняли й захищали, як це давно заведено в «елітних» школах! Та де там! Держава на варті! Не дасть вона, щоб «оббирали» його рідний народ!

Незаконно! Ось якщо кожен батько візьме ті ж 3—5 гривень, з яких уже утримано податок при нарахуванні зарплати, віднесе їх до ощадкаси, де ще раз утримають податок за послуги, й перерахує на рахунок школи, — цей подвійний податок абсолютно законний! І неважливо, що в результаті до школи дійдуть копійки (якщо взагалі дійдуть, як не доходить, наприклад, плата за оренду шкільних приміщень), зате виконуватиметься закон про безкоштовну(?!) освіту! А за які кошти ремонтувати школу, натирати підлоги, лагодити стільці й парти? Чи, може, нехай сидять учні за розбитими шкільними меблями, ходять по брудних коридорах, дихають порохом? Але ні: перед початком занять комісія з РВНО об'їде всі школи, загляне до кожного класу. Й не позаздриш тому директорові, котрий насмілиться не підготувати школу до нового навчального року.

Наближаються президентські вибори, й наші вчительські голоси — не остання справа для політика. Тому ми твердо переконані, що незабаром нам пообіцяють всі земні блага. Адже вчителі — непогані агітатори. Ось тоді й пригадають кандидати й свою школу, й першу вчительку, й тих педагогів, котрі вкладали в них свою душу. Й схлипнуть, й пустять скупу чоловічу сльозу, й побідкаються, й пообіцяють...

У країні почався планомірний наступ диктатури. А ми хочемо вчити й виховувати гідних людей у вільній демократичній країні, в якій не буде принижених і загнаних у глухий кут, й у якій учителі посідатимуть таке ж високе положення в суспільстві, яке посідають наші колеги в розвинених європейських країнах.

А поки що ми навіть не наважуємося поставити свої підписи під цим листом, тому що знаємо напевно, що завтра в школі буде десяток комісій, покликаних «поставити на місце». А ми, незважаючи ні на що, надто любимо свою роботу.