А чи є нафта в Азербайджані?
Скажімо, вже не перший рік ходить слава про невичерпні запаси різних родовищ в азербайджанській частині Каспійського моря. Саме на них спрямувало погляди чимало західних ділових структур. Сюди останніми роками «спрямували свою ходу» й українські прихильники диверсифікації поставок вуглеводнів зі Сходу (незалежних від Росії). І раптом, як душ на гарячу голову, по каналах Прайс — ТАКС з Лондона прозвучала заява високопосадового чиновника компанії АМОК про намір відстрочити інвестиції на розробку азербайджанської нафти. «Ми почекаємо, — твердо сказав президент компанії Девід Відворт, — коли буде точно відомий обсяг нафтових покладів в азербайджанській частині Каспійського шельфу».
Фахівці АМОК слів на вітер не кидають. Своєрідним підтвердженням цього стало ще одне прозріння головного аналітика британського Центру глобальних енергетичних досліджень Джуліан Лі. Її повідомлення («…будуть ще тривалі дослідження, чи є взагалі «велика нафта» в Азербайджані») насторожило журналістів. Західних, звичайно ж, але ніяк не українських. Воно й зрозуміло: байдужих спостерігачів у реалізації проектів, які можуть вплинути на світові ціни на нафту, на Заході просто не існує. Почалися ворожіння на кавовій (а ще точніше, нафтовій) гущі: дезінформація це чи все ж таки правда? «Дезінформація!» — запевняли центральноазіатські оглядачі. «Великої нафти» в Азербайджані немає», — старанно наполягали промосковські ЗМІ. Серед останніх були, звичайно, й винятки. Приміром, нинішній керівник солідного аналітичного центру в Москві Вагіф Гусейнов (між іншим, останній голова КДБ Азербайджану) наполягав на одному: «Перебільшень немає! У третьому тисячолітті Каспій може вийти на третє місце у світі щодо видобутку енергоресурсів — після Близького Сходу та Сибіру».
Вагіф Гусейнов на всі сто впевнений, що «найбільші запаси вуглеводнів зосереджені не лише в Азербайджані, а й у Казахстані». Взагалі, він оцінює нафтові ресурси регіону в понад 15 мільярдів тонн! Газу теж хоч греблю гати — понад 6 трильйонів кубічних метрів.
Для порівняння: всі розвідані нафтові запаси Росії, скажімо, на початок 1997 року становили 6,7 мільярда тонн.
Замислитись, мабуть, є над чим. В Україні це, зокрема, зробили фахівці Центру близькосхідних досліджень. В одному з нещодавніх випусків свого бюлетеня вони заявили: нафта й газ в регіоні є! Але в умовах, коли наміри постачальників надійно приховані, їм довелося оперувати усередненими цифрами.
За даними центру, в пострадянському регіоні (Казахстан, Туркменістан, Азербайджан) є мінімум 11,6 мільярда тонн нафти і 5,5 трильйона кубічних метрів газу. Ці цифри, схоже, не дуже відрізняються від даних колишнього «останнього кадебешника Азербайджану». Тому вважатимемо, що йому можна вірити й надалі. Зокрема, Вагіф Гусейнов запевняє, що розвідані запаси нафти Казахстану становлять майже 2,6 мільярда тонн. У той же час в Азербайджані є від 2,6 до 5 мільярдів тонн запасів вуглеводнів. Це заслуговує порівняння з Клондайком. І зовсім не дивно, що Каспійський шельф Азербайджану переживає справжню експансію з боку західних нафтогазових гігантів, яких активно підтримують уряди США, Англії, Італії, Франції, Туреччини. До них останнім часом прилучилася Японія. Десять японських компаній запропонували реалізувати в Азербайджані свої проекти в найрізноманітніших сферах.
А що ж Україна? Вона, за великим рахунком, втратила в Азербайджані все, що тільки могла. Бо всього лише декілька років тому відкрила в Баку своє посольство. Ще пізніше підписала основний двосторонній політичний договір, де слова про стратегічне партнерство стоять на чільному місці. Але все це — політика. Вона не має відповідної фінансової підтримки. Тому немає й серйозної участі України в розробці хоча б одного родовища в районі Каспія.
Так вже вийшло, що майже єдиною надією для Києва дістати каспійську нафту стала співпраця в рамках неформального об’єднання ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан і Молдова). Саме тут може остаточно визріти транзитний шлях лінією Баку — Супса (Грузія) — Одеса — Броди й далі в Західну Європу. Може, якщо не буде форсовано зовсім інший напрямок — з Баку на Джейхан (Туреччина). А тим часом на позаторішньому нафтовому саміті в Анкарі, за активною участю американців, Туреччина, Азербайджан, Грузія, Казахстан і Узбекистан підписали декларацію на підтримку маршруту Баку — Джейхан для транспортування азербайджанської нафти.
От і виходить, що дружба дружбою, а три найважливіші ГУУАМівські країни не особливо піклуються про Україну. Таким чином, доводиться констатувати: нафта в Азербайджані є, але Україні її, може, й не припасти.
