«Давній Київ і Київська Русь вплинули на уми всього людства»

Сьогодні історію Київської Русі фактично намагаються вкрасти в українців. Та ж Росія переписує підручники, де величає себе єдиною спадкоємицею історії і культури Давньої Русі, обіграє деяку співзвучність між Росією і Руссю. Час від часу українські інтелектуали роблять спроби повернути нам цю історію, очистити її від нав’язаних Радянським союзом і тепер уже Росією стереотипів і міфів, позначити історичну роль України як головної спадкоємиці багатющої культури і традицій Русі. «День» також зробив свій внесок до пожвавлення дискусії довкола цієї теми, презентувавши свою нову книгу «Сила м’якого знака». Але особливо важливо, що дискусія виходить за межі інтелектуального простору, охоплюючи й інші сфери життя, наприклад бізнес. Чудовий приклад — «Парк Київська Русь» — бізнес-проект, який має всі шанси стати соціокультурним явищем.

Усього за 34 кілометри від столиці в селі Копачів Обухівського району в «Парку Київська Русь» підноситься кремль-дитинець Давнього Києва. Це — центр культури й історії Київської Русі, де можна познайомитися з її культурною спадщиною, традиціями і героями в захоплюючій формі — через фестивалі історичної реконструкції, фільми, театралізовані постановки. Автор ідеї парку і його директор Володимир Янченко розповів «Дню», що на відтворення Давнього Києва в історичному масштабі його підштовхнуло бажання відродити «точку відліку» нашої культури, а також бажання сформувати престиж України як країни з тисячолітньою спадщиною, а значить і «з тисячолітнім правом жити матеріально і духовно благополучно».

— За освітою ви — радіоінженер, займалися наукою, потім пішли в бізнес. Коли і яким чином виник інтерес до історичного минулого і, відповідно, ідея проекту «Парк Київська Русь»? Чим вас зацікавила саме ця епоха?

— Я народився у Києві і завжди захоплювався його історією й історією України. Я багато їздив світом і вже в зрілому віці звернув увагу, що будь-яка держава, яка поважає себе, показує туристам так звану «точку відліку» своєї культури. Й у мене виникло питання, а з чого починається наша Батьківщина? Відповідь знайшов у бібліотеці — наша Батьківщина, Україна, а також вся Східна Європа починаються з міста Києва, який був заснований у V—VI стст., а в X ст. досяг розквіту, ставши столицею великої держави Київська Русь. Без перебільшення, і Давній Київ, і Київська Русь вплинули на уми всього людства.

Київський дитинець — це 10-гектарне місто, точка зародження нашої культури, це унікальне утворення і за архітектурним, і за географічним, і за духовним вмістом. На думку вчених, у 10-гектарному Дитинці проживало близько двох тисяч жителів. Уявіть, це невелике місто феноменально управляло величезною державою — від Балтійського до Чорного морів, від Карпат до Волги! Я особисто для себе до цього часу не знайшов відповіді, якими знаннями володіли жителі Давнього Києва, аби настільки мудро й ефективно керувати настільки могутньою державою. І в цьому я бачу наше завдання: почати розгадувати цю таємницю, залучити кращі уми людства, аби разом знайти відповідь. Ми повинні розуміти, що ми спадкоємці унікальної культури, яку зобов’язані знати.

— Якось ви сказали, що початок будь-якої справи передбачає, в першу чергу, отримання теоретичних знань. Як ви готувалися до проекту, з ким консультувалися? Чи досить сьогодні ми маємо інформації про ту епоху?

— Безумовно, теорія — це початок будь-якої дії. Для мене вона почалася з походу до бібліотеки, з тих книг, які я купив і зібрав з цієї теми. Цікаво, що з історії Київської Русі досить багато книг, але, якщо скомпілювати всі знання про Київ V—XIII століття, інформації отримаємо набагато менше, ніж самих книг. Я для себе чітко вичленував найавторитетніших авторів — Вікентія Хвойку, Юрія Асєєва, Бориса Рибакова, Петра Толочка та інших. Після цього проаналізував отриману інформацію, збудував чіткий ланцюжок фактів і зрозумів — проект «Парк Київська Русь» цілком можливо реалізувати.

Ми консультуємося і працюємо з нашою Академією наук, Інститутом археології, з його директором Петром Толочком, із заступником директора Глібом Івакіним, з іншими видатними українськими вченими, такими як: Михайло Сагайдак, Володимир Зоценко, Костянтин Гупало і багато-багато інших. Також ми залучили й російських учених. Затверджуючи генплан дитинця Києва, ми залучили абсолютно всіх вищезгаданих учених, а також метра російської археології Анатолія Кірпічнікова і директора Державного Ермітажу в Санкт-Петербурзі Михайла Піотровського. Крім того, ми залучали учених із Польщі, Прибалтики, спілкувалися з ученими зі скандинавських країн, залучали культурні комісії Парламентської Асамблеї Ради Європи, країн СНД. Було проведено колосальну роботу!

Також ми об’їздили всі без винятку скандинавські країни, оскільки історія Скандинавії і Давньої Русі дуже співзвучні в межах IX—XIII століть. Цікаво, що святий Олаф — перший святий Скандинавії — проходив службу в Давньому Києві, а вже після цього виїхав додому і став у результаті святим. Нам були цікаві країни, які мали безпосереднє відношення до Давньої Русі в V—XIII століттях, — це Греція, Туреччина, Грузія, Вірменія тощо.

— Історія Давньої Русі сповнена міфів і легенд, і деколи складно зрозуміти, що відбувалося насправді, а що народжене народною творчістю. Беручись за проект, чи відкрили ви для себе щось абсолютно нове в історії Київської Русі?

— Історія Давньої Русі повна міфів і легенд не менш цікавих, ніж у грецькій міфології. Античну міфологію знають усі — ті ж подвиги Геракла відомі навіть у дитячому садку. Але ж не менш цікаві і подвиги наших витязів, волхвів та інших міфологічних героїв Давньої Русі. Також цікаві староруські казки й оповіді. Наприклад, староруська казка про курочку Рябу, що несе щодня золоті яєчка. У казці говориться, що знесла яєчко курка Ряба, Раба, Ра, яєчко — золоте, значить, йдеться про сонце, яке вранці сходить й увечері заходить. Можна передбачити, що староєгипетська цивілізація також пов’язана з давньокиївською.

Роль Давнього Києва у впливі на уми людства була не меншою, ніж вплив Вавилона, Єрусалима, Давнього Рима та інших важливих для цивілізації міст. Київ дав нам спадщину, і нею потрібно користуватися. Римляни активно користуються своєю спадщиною, завдяки якій до цього міста щороку спрямовується потужний туристичний потік. Ми теж повинні формувати імідж України як туристично привабливої країни. Єдина перешкода — наша лінь. Ми самі повинні вивести себе на належний духовний і матеріальний рівень життя. І дитинець-кремль Давнього Києва у цьому нам величезна підмога.

— Сьогодні це досить сміливий проект і у фінансовому плані, і в плані вкладених в нього сил, творчості, часу — відтворення повномасштабного образу історичного ядра Києва — дитинця. Оскільки це не просто бізнес-проект, розкажіть більше про світоглядну концепцію, мету, ідею «Парку Київська Русь»...

— Глобальна мета проекту — підняти імідж нашої країни на рівень з кращими країнами, сформувати її престиж як країни з тисячолітньою спадщиною, історією, а отже, з тисячолітнім правом жити матеріально і духовно благополучно. Ми керуємося тим принципом, що духовно багата людина бідною бути за визначенням не може. Це стосується і всієї нації. Від цього залежить і економічне процвітання держави. Але спочатку потрібно дати людині духовність, яка виростає з базового кореня. Тоді у неї ніколи не виникатиме питань, чому вона народилася і живе саме тут, чому вкладає зароблені гроші сюди, хто вона за своєю суттю. Такі закони всесвіту. Якщо від них відходиш — живеш погано, а якщо дотримуєшся — добре.

— Як ви вважає, чому ваш проект особливо затребуваний в нинішньому політичному і соціокультурному просторі України?

— Я думаю, що люди і сто років назад мріяли про щось подібне. Сьогодні ми просто більше про це знаємо — розвинулися засоби комунікації. У нас є Інтернет, ми про все дізнаємося швидше і якісніше. Зараз ми маємо більше свобод і можливостей, більше знаємо про героїв того часу. Люди цікавляться історією свого народу і краю, тому що це закладено в нас генетично, це закон всесвіту: якщо я знаю, хто я — я знайшов свою дорогу. Ці знання накопичуються народом століттями і тисячоліттями, передаються з молоком матері, з літературою, культурою, традиціями. Кожне покоління хоче по-новому переосмислити історію і додати щось сучасне, але на базі вже накопиченого досвіду.

— В одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що в усіх країнах і в усі часи людей цікавили «точки відліку» тієї або іншої культури. Що ви мали на увазі? Як відшукати таку «точку відліку» і чи можливо її створити сьогодні?

— Немає нічого неможливого. Питання лише в тому, як це зробити і чи доцільно це робити. У будь-якої держави завжди є одна точка відліку — об’єднуюча. Тільки-но держава нав’язує тобі десять «точок відліку» своєї культури, вона переходить у розряд федерації або конфедерації.

Сьогодні ми повинні боротися за своє місце існування. Потрібно розуміти, що ми знаходимося в конкуренції з іншими країнами, чиє місце існування може перемогти. У кого цей простір буде кращий, той володітиме і користуватиметься великими благами, які дає природа і Господь Бог. Базовою основою для цього служить не народ без роду і племені, а той народ, який має свою базову точку, чіткий історичний корінь. Якщо створити в нашій країні краще місце існування, то сюди потягнуться кращі людські уми, духовні й матеріальні блага. Збереження своєї культурної спадщини і свого базового кореня як символу нації — це умова виживання нашого народу і історичне право їхати не в останньому вагоні потяга, а бути локомотивом.

Ми з гордістю можемо сказати, що Київ стоїть біля основ цивілізації, і це дає Україні переважно конкурентне право щодо інших країн, ну а базовою точкою відліку нашої держави, безперечно, виступає Дитинець Києва. Це та точка, з якої починається наша держава і держави всієї Східної Європи. Більш того, це один зі стовпів людської цивілізації в цілому. Тому і стає Давній Київ у ряд цивілізаційно утворюючих міст і місць. І тому дитинець Києва сміливо прирівнюється до чудес світу, оскільки зберігає в собі масу нерозгаданих таємниць людського всесвіту.

— Як ви вважаєте, чому сьогодні серед української бізнес-еліти не так багато людей піклуються про те культурне середовище, у якому творять бізнес?

— Відповідь, мабуть, закладена в розконцентрації уваги бізнес-еліти з головних людських цінностей на другорядні. І це відбувається з об’єктивних і суб’єктивних причин. Епоха змін, за якої ми живемо, вже зараз показує неспроможність і неможливість матеріального благополуччя без благополуччя духовного. Причому не однієї людини окремо, а всього українського народу. Я впевнений, що все ж душа — первинна, а матеріальне — вторинне. Сьогодні цей принцип зруйновано, і знадобиться час і копітка робота всієї інтелігенції країни, аби повернутися до правильних законів всесвіту, адже лише тоді у країні пануватиме гармонія духовного й матеріального.

Нашій країні потрібні проповідники одного із засадничих законів людства: що духовно багата людина матеріально бідною не буває. Це аксіома. Потрібно створити умови, які б максимально сприяли розвитку інтелекту. Причому інтелекту, що базується на кращих знаннях людства за весь період його існування. Не можна розвивати інтелект лише на основі мультфільмів про дядечка Скруджа і т. ін.

Нам потрібна хороша мотивація і стимул-реакція бути кращими у світі математиками, фізиками, філософами тощо, чого немає в нашій країні сьогодні. Тому ми і спостерігаємо перекіс у цінностях. Відзначу також, що всі вважали, що Європа процвітає — і вона розслабилася. Як результат — масові протести, безлади. Все тому, що матеріальні блага почали перевищувати духовні. В Україні коефіцієнт духовності також нестримно йде вниз. Можливо, саме цей проект покликаний показати нашому народові його дійсну суть і роль у формуванні могутньої держави.

— А що потрібно зробити, щоб заохотити українських та іноземних бізнесменів робити свідомий і соціально відповідальний бізнес в Україні, вкладати в неї гроші? Чому бізнес сьогодні неохоче йде в культурний простір?

— Сьогодні упор треба зробити на людей, які займаються законотворчістю. Вони мають бути найголовнішими проповідниками. Мудреці говорили, що держава процвітатиме лише тоді, коли її законодавцями будуть філософи. Але філософ зазвичай не хоче бути законодавцем. Йому це нудно, тому що він творець і не любить обмежень. Але саме цих творців нам якраз і не вистачає в законодавчій системі. Потрібно створити умови для самоорганізації інтелекту. Наприклад, одним з можливих покращень нашого життя може стати відміна деяких податків. Створити пільгові умови, років на 25, для працівників всіх освітніх закладів і структур, які займаються «плеканням» інтелекту, аби це робити було не лише престижно, але й матеріально вигідно. Матеріальне — це вдячність за інтелектуальну роботу. Нам потрібен законодавчий інтелектуальний інструмент.

— Але ж справа не лише в тому, аби створити й ухвалити хороший закон, але й у тому, аби люди його дотримувалися.

— Закону дотримуються тоді, коли він відображає дійсні сподівання людей на сьогоднішній день. Тому дійсний сенс законодавчої бази повинен лежати у площині створення духовно-матеріального місця існування нашого народу краще (мінімум — не гірше), ніж у інших. А це знову-таки можливо за панування інтелекту в цій галузі.

Ми просто не хочемо думати над тим, щоб створювати закони, яких дотримуватиметься більша частина населення. Потрібно спробувати створювати їх за допомогою концентрації в одному потужному мозковому центрі кращих знань всього людства, але з урахуванням особливостей нашої країни.

Будівництво київського дитинця-кремля робить свій внесок до концентрації такого інтелекту, примушує замислитися про «точку відліку» держави. Дитинець Києва дає точку опори і допомагає знайти свою дорогу нашому народові, як вершина дерева в лісі, здійнявшись на яку, ти чітко бачиш дорогу додому.

— Як залучити відвідувачів до освітньо-культурного проекту, не перетворивши його при цьому виключно у розважальний? Як ви розв’язуєте це завдання у «Парку Київська Русь»?

— Тут також діють правила всесвіту. Все, що не відповідає історичній дійсності — ми не робимо. Так всі архітектурні споруди Парку створюються з максимальною історичною достовірністю і в масштабі 1:1. Питання достовірності стосується і духовності — якщо ти відтворюєш минулі традиції, вони не повинні суперечити знанням тієї епохи, які існують на сьогоднішній день. Нам ставлять питання: а може, простіше було б Діснейленд побудувати? Теоретично, напевно, простіше. Але ми маємо іншу мету — створити «точку відліку» нашої держави.

Дісней створив цікаві мультфільми, їх полюбив народ у всьому світі. Але мультфільми теж помирають, на заміну старим приходять нові і як у такому разі зберегти базову історію студії? І Уолт Дісней створює Діснейленд — він оживляє героїв, дає людям видовище, і таким чином стає вічним у сьогоднішньому світі. Наша мета — інша. Давній Київ — це не мультфільм, це базова культурна спадщина, і тому ми орієнтуємося на реальних героїв і події. Що краще, бути схожим на Міккі-Мауса чи на Іллю Муромця? Ілля Муромець — це не фантазія працівників продакшн-студії, це герой, породжений мільйонним населенням, це віддзеркалення сподівань і всіх якостей народу. Коли ми робимо театралізовані вистави, то показуємо реальних героїв, ѓрунтуючись на тих знаннях, які існували й існують у народній пам’яті. А в усьому іншому люди, звичайно ж, хочуть поїсти, подихати свіжим повітрям, поспівати, потанцювати, відчути адреналін. У цьому Діснейленд і «Парк Київська Русь» схожі.

— Одним із основних правил вашого проекту є автентичність у всьому: навіть дерева в «Парку Київська Русь» будуть аналогічними тим, що росли за часів Давнього Києва. Як вам вдається дотримуватися автентичності в сучасних реаліях?

— У нас є міжнародний історичний клуб, до якого увійшли імениті історики, етнографи й археологи, які спеціалізуються саме на епосі Київської Русі. Що стосується дерев, ми провели велику наукову роботу, присвячену флорі Давнього Києва, яка вже опублікована в наукових виданнях. Можу з гордістю сказати, що така робота була вперше виконана за всю історію України. Я сподіваюся, що вже цієї осені ми почнемо закладку саду Давнього Києва. Ми посадимо дуби, ялини, яблуні, вишні, ліщину, волоський горіх, малину, липу.

Проте, як би ми не хотіли стати древніми, ми ними не станемо. Багато технологій давніх киян пішли в історію, але сучасна наука дозволяє проводити паралелі, дослідження, правильні наукові пошуки. Зараз досить непогано розроблена методологія будівництва розмірно-просторової структури, наприклад, з фундаменту кам’яного або дерев’яного спорудження середньовіччя. Ми повинні вірити вченим і користуватися цими знаннями.

— До ваших планів входить відтворення Десятинної церкви, але сьогодні існує близько десятка її архітектурних версій. Як ви вирішуватимете це питання? І як ви ставитеся до спірної ідеї відтворення оригінальної Десятинної церкви на Старокиївській горі?

— Навіть якщо один архітектурний образ Десятинної церкви буде відтворений — це буде прорив. Сьогодні є спеціальна методологія, що дозволяє відтворити наближений до оригіналу образ споруди, спираючись на його фундамент, що зберігся. І цей образ Десятинної церкви за своїм впливом на уми людей, на християн всього світу буде колосальним. Це не просто відтворення архітектурного об’єкта, це відтворення душі, тієї атмосфери, у якій знаходилася людина, приймаючи християнство в Давній Русі. Я вважаю, що реконструкція церкви саме в «Парку Київська Русь» є вирішенням тих протиріч, які панують сьогодні на Старокиївській горі. Річ у тім, що в світі існують конвенції, які забороняють що-небудь будувати на архітектурних пам’ятках (а фундамент Десятинної церкви — це архітектурна пам’ятка). Тому відтворювати Десятинну церкву на її фундаменті не можна, а ось відтворити її поруч, у «Парку Київська Русь», — це хороша ідея. Тут ми можемо сміливо відтворити Десятинну церкву у всій її красі й величі, максимально наблизивши до тієї, яка була в ті далекі часи.