Де взяти нових політиків?
Iз великим задоволенням прочитав думку голови комітету захисту прав виборців України пана Миколи Гапочки «Де взяти нові партії?» («День» №106 від 19.06 2008 р.). Повністю розділяючи занепокоєність автора ситуацією в державі, яку він дуже влучно назвав «безлад», хочу висловити свою точку зору з приводу причин, що призвели до такої ситуації, оскільки вона дещо відрізняється від позиції пана Гапочки. Причому я не стверджую, що моя позиція єдино вірна, а висловлюю її як одну з можливих точок зору, яка має право на існування поряд з іншими.
Я не можу погодитись з паном Миколою, що причина нашої політичної нестабільності «криється в глибинних вадах вітчизняної політичної системи, зокрема, в існуванні пропорційної виборчої системи», яка фактично перетворила народних депутатів у «хлопчаків на побігеньках» у лідерів фракцій. Я згоден, що пропорційна система загострила ситуацію, але головна причина не в системі, а у виконавцях.
От пан Гапочка пише: «...я зовсім не вважаю, що до сьогоднішнього складу парламенту не ввійшли люди яскраві, з характером. Багатьох я знаю особисто. Тому й маю право говорити: сумно дивитися, як цим людям, які мають солідні заслуги перед суспільством, які довели своє право на прийняття рішень, які мають безліч ідей, доводиться підлаштовуватися, прислуховуватися, враховувати чужу думку й... в кінцевому підсумку перетворюватися в отаку машину для синхронного голосування». Я не можу погодитись з такою оцінкою. Яскрава людина з характером нізащо не погодиться на роль «хлопчика на побігеньках» у будь-кого. А ті, хто погоджується на роль «хлопчика на побігеньках», — звичайнісінькі безхребетні політичні пристосуванці, готові на будь-що, тільки б залишити відповідну частину свого тіла в недоторканному депутатському кріслі. Пристосуванці залишаться пристосуванцями за будь-якої виборчої системи. Я дуже уважно слідкую за ходом політичних процесів у нашій державі і хотів би навести як приклад одного дуже відомого депутата, я свідомо не називаю його прізвища, тому що для мене важлива не конкретна особа, а принципи, які укорінилися у вітчизняній політиці. При Леоніді Кучмі цей нардеп жодного дня не залишався без найвищих державних посад, самовіддано служив режиму. Як тільки вітер повіяв з іншого боку, він миттєво стрибнув на революційну трибуну на Майдані й почав попереджати своїх бувших колег, що їм не буде місця в новій владі, а сам знову отримав високу державну посаду. Зовсім скоро напрямок політичного вітру змінився, і він черговий раз перебіг в інший табір, отримавши високу державну посаду, а згодом — і місце у прохідній частині виборчого списку. Я не засуджую пристосуванців, вони такі, як є, зрадять будь-кого заради власної вигоди. Мене дивують ті політичні лідери, що приймають зрадників, дають їм високі державні посади.
Основна причина безладу в державі криється в системі добору і розстановки кадрів, що сформувалася за роки незалежності. Якщо політик погодився на роль «хлопчика на побігеньках», облизуючи спинку лідеру фракції, то місце такому політику не в парламенті, а в будинку з іншою назвою.
Українській державі потрібні не нові партії, а нові лідери і нові політики, ті, хто не став на коліна за гроші, посади або інші блага. Нові партії, яких у нас понад сотню, навпаки, використовуються для того, щоб політики, які себе скомпрометували, продовжували своє політичне життя, з’явившись на політичній сцені знову «білими і пухнастими» у складі новостворених партій.
Відповідальні політики будуть служити власному народу при будь-якій виборчій системі, а пристосуванці й зрадники при будь-якій системі залишаться самі собою, бо, як твердить народна мудрість, «сідло осла конем не зробить».
Тому, на мій погляд, основне завдання сьогодні — вивести на політичну сцену нових політиків, тих, хто не скорився обставинам і продовжував відстоювати власну думку, тих, хто здатен мислити державними категоріями, здатних об’єднати різні політичні сили держави, твердих і непохитних, здатних вишикувати запаморочених від любові до себе політиків у напрямі вектора служіння Українській державі та українському народовi.
