Казка про Перемогу «добра» над «злом»

Кажуть, що військову перемогу прийнято святкувати один раз, а в усі наступні річниці віддавати належне ветеранам, вшановувати пам’ять загиблих, допомагати пораненим і дбати про вдів і сиріт. А ще налагоджувати мирне життя і шукати примирення навіть з непримиренним ворогом. Адже поганий мир, як мовиться в старій приказці, кращий за добру сварку.

Що святкує понад 70 років поспіль позбавлена здорового глузду совдепія, створивши дикий культ «9 мая день пабєди», зрозуміти важко. Перемогу у Другій світовій? Так вона скінчилася дещо пізніше… Перемогу над Німеччиною? Але вона аж ніяк не виглядає переможеною… Принаймні є на сьогодні найпотужнішою країною Євросоюзу, вже давно ставши локомотивом усієї Європи, у той час як «переможці» є її гальмом, безнадійно відставши за всіма параметрами економічного, соціального, культурного і будь-якого іншого цивілізаційно-притомного розвитку.

Гаразд, дехто зауважує, що святкують перемогу добра над злом… Тобто над «німецько-фашистськими загарбниками», «коричневою чумою», «людиноненависницькою ідеологією» і таке інше… І таке собі радянське «добро», яке нібито перемогло «німецько-фашистське зло», бо жорстоко знищувало не лише чужих, тобто солдатів «зла», а й своїх, тобто солдатів «добра», «мирно» і «гуманно» стало насаджувати свої порядки в Європі. А на звільнених від німецького «зла» радянських територіях взагалі влаштувало жахливо «добру» внутрішню бійню і велике переселення не зовсім «добрих» народів – кримських татар, чеченців, інгушів, українців – так би мовити, на перевиховання у віддалених районах Півночі та Сходу «нєоб’ятной страни совєтов». Мільйони «звільнених» в’язнів нацистських концтаборів радянське «добро» надто «гуманними» методами «великодушно» стало переселяти до таборів ГУЛАГу. Звільнених з німецького рабства «замордованих» українських колгоспників радянське «добро» милостиво повернуло у «вільні» колгоспи і стало «щедро» «лікувати» голодом…

Отже сила радянського «добра» так розповсюдилась по еСеСеСеРії й по всьому світу, що й було зрештою оголошено про його повну перемогу. І стало «добро» жити-поживати і нового добра наживати. Тож тепер абсолютно «добрі» начальники усіх рангів і калібрів радянського штибу, прокурори, судді, міністри, керівники районів, регіонів і країни незмінно святкують перемогу «добра» над «злом». Для цього вони так «по-доброму» запрошують на «день перемоги» все населення країни, щоби й воно ставало дедалі «добрішим».

Тож «добро» вже давно б остаточно перемогло і в країні, і в усьому світі, коли б воно не стало миритися зі «злом». А тому світ став біполярним або гібридним і залишається таким і донині. Отже, сповідуючи гібридний спосіб життя, впроваджуючи гібридні закони та порядки і навіть ведучи наразі гібридну війну, домовляючись про гібридний мир, він створює таким чином свою гібридну історію. І навіть «9 мая день пабєди» і «8 травня день примирення» так само гібридно співіснують, утримуючи певний баланс між «добром» і «злом». І все ж таки прибічники «дня пабєди», який так безнадійно «порохом пропах», все ще сподіваються на перемогу.

І щоби про неї не забути, вони знову вийшли 9 травня до гранітних монументів з незмінною піснею на вустах: «Етот день пабєди порохам пропах! Ето празднік з сєдіною на вісках…» Вийдуть, щоби не забути про перемогу радянського «добра» над німецьким «злом». Хоча насправді «добро» і «зло» між собою вже давно примирилися… І тільки в пам’яті радянських солдатів і їхніх нащадків ще лунають слова незабутньої пісні, яка все ще нагадує їм про перемогу, культ якої ревно оберігається жерцями, начальниками, очільниками, командирами і керівниками від радянського «добра», яке мріє знову перемогти «зло».