Кліматичне майбутнє вже настало

Пилові бурі в Києві, нещадні пожежі в лісах Житомирщини та в зоні відчуження, а ще пересохлі криниці, обмілілі річки, тліючі торфовища, безсніжна зима та смерчі — це кліматичне сьогодення, з яким треба не просто змиритися, а й скласти план дій, щоб не стало ще гірше. Одна знайома екологиня описала останні погодні перипетії так: кліматичне майбутнє вже настало. Те, про що нам роками розповідали природоохоронці та метеорологи, тепер наш порядок денний.

Вода, ґрунти, ліси та повітря мають стати так само цінними, як збереження здоров’я кожного з нас. Утім, природні багатства України з роками стають біднішими. Екосистеми не працюють, як раніше. В комплексі з глобальним потеплінням на планеті отримуємо нові кліматичні виклики.

До того, що відбувається зараз у державі, доклало руку не одне покоління українців. Візьмімо ліси. Офіційно площа лісового фонду України — це 10,8 мільйона гектарів. Утім, за даними міжнародних та вітчизняних екологічних організацій, за останні роки в Україні знищено лісів розміром із Чернівецьку область.

Два роки тому Всесвітня лісова варта (Global Forest Watch) готувала звіт про стан лісів у всьому світі. В дослідженні йшлося, що в Україні протягом 2011 — 2018 років найбільше лісів зникло на Поліссі, зокрема на Житомирщині та Рівненщині. Таким чином експерти розвінчали міф, що найбільше рубають лісу в Карпатах, хоча й там проблем вистачає. Але сьогодні під загрозою опинилися найбільш заліснені регіони — крім згаданих областей, це ще й Київщина та Волинь.

ПИЛОВІ БУРІ З РОЗОРАНИХ ПОЛІВ

Якщо про необхідність збереження лісів говорять досить давно, то інший природний ресурс — ґрунти — дещо недооцінюють. Україна належить до найбільш розораних територій Європи. 54% наших земель — це поля, створені на місці степів та лук. «День» нещодавно розповідав про ініціативу «Української природоохоронної групи» зберегти степові території та надати їм статус заповідних об’єктів, щоб таким чином уберегти їх від розорювання. Адже розорані поля — це зміни клімату, зокрема й зафіксована в Києві пилова буря.

«Відсутність природної трав’янистої рослинності та щорічне переорювання ґрунту призводять до того, що ґрунт втрачає свою природну структуру й уже не може протистояти дії вітру, — пояснюють в УПГ. — Розорювання природних територій стає причиною пилових бур поза кліматичними зонами пустель та напівпустель. Масштаби пилової бурі вражають не лише тим, що таке природне явище є не типовим для України. По-перше, пилова буря переміщувалась із заходу на схід, тобто рухається вона не з типово посушливих регіонів. По-друге, все відбувалося в межах природних зон Полісся і Лісостепу. По-третє, пилова буря відбулася в потенційно найбільш вологий період року, коли північ і центр України мають переживати пік весняних повеней».

Тільки-но експерти пояснили зв’язки між розоренням земель та появою пилових бур, як з’явилися невтішні новини про нові оранки на луках. У заповіднику «Зачарована Десна» кілька днів тому вирувала пожежа, а згодом активісти зафіксували, що не знищені вогнем луки розорали фермери. Чому ніхто не контролює проникнення підприємців на заповідну територію, питання відкрите. Хоч які були хороші природоохоронні закони (а законодавство забороняє знищення в будь-якій формі об’єктів природно-заповідного фонду), доки за їх виконанням не стежать екоінспектори чи давно очікувана екополіція, доки винних не притягають до адміністративної чи кримінальної відповідальності, і доки в кожного українця не прокинеться екологічна свідомість, ми приречені.

Чого чекати далі в Україні через знищення природних систем та зміни клімату і як можна пом’якшити їхні наслідки, «День» розпитав Оксану АЛІЄВУ, координаторку програми «Зміна клімату і енергетична політика», Фонд ім.Гайнріха Бьолля, бюро Київ-Україна.

«Варто окремо розглядати підхід до використання природних ресурсів, забруднення довкілля і кліматичні зміни. Візьмемо, наприклад, показники за викидами парникових газів за секторами. Єдиний сектор, від якого викиди зростають найшвидше порівняно з іншими, це сільське господарство. Сектор розвивається, обсяги роботи збільшуються, але використовується експансивний підхід до ведення господарства, тобто використовуються дуже великі площі земель, вони розорюються, гребуючи всіма екологічними нормами. Взяти от пойми річок, де є визначена законодавством природозахисна зона, ближче до якої не можна підходити суб’єктам сільського господарства, але всі цим нехтують. Це призводить до того, що порушується екосистема, яка існувала навколо, — розповідає Оксана Алієва. — В Україні навіть після пожеж є ризик, що землі, які вигоріли, будуть тепер використовувати під сільське господарство, бо лісу ж нема. І це характеризує взагалі наш підхід до природних екосистем. Але ліси треба відновлювати, а не просто переорати чи думати, що само все відновиться. З часом справді все відновиться, якщо людина не буде втручатися. Але ж як довго відновлювалася зона відчуження, яка чудова була там екосистема, і за один місяць ми її втратили».

Експертка наголошує, що сьогодні надзвичайно збільшилося навантаження на природні екосистеми. «Мої дідусь та бабуся жили в Коростенському районі на Житомирщині. Моє дитинство пройшло там. Через занепад колгоспів постійно зростала територія лісів, тобто ліси наступали на сільськогосподарські території. Впродовж останніх п’яти років прийшли нові господарники, взяли в оренду землі і зараз розорали все, що тільки можна було,  впритул до старого лісу, винищивши молодняк», — додає екологиня.

«КЛІМАТИЧНА КРИЗА ТАКА Ж ГОСТРА, ЯК ВІЙНА ТА ЕПІДЕМІЯ»

За її словами, друга частина нинішніх екологічних проблем — це саме зміни клімату. Викиди парникових газів потроху зменшуються в Україні, але триває вирубування лісу, зокрема молодого, який найбільше поглинає СО2, осушуються болота та торфовища, які теж утримують вуглець, тому дисбаланс неподоланий.

«Крім цього, зменшується кількість опадів. Ми бачимо посушливу осінь, безсніжну зиму. В поверхневому шарі ґрунту зараз найнижча кількість води за останніх 10 років. Це посилює ту проблему, яка вже є, і ми опиняємося в замкненому колі — води нема, утримувати вологу можуть рослини, але їм теж потрібна волога для росту, — пояснює Оксана Алієва. — Землі розорані, рослинності природної нема. Степових природних екосистем, які здатні утримувати багато вуглецю, лишилося дуже мало. А розорані поля не утримують нічого, вони тільки вивільняють СО2».

Чого ж чекати далі? Метеорологи пояснюють, що зараз змінюються зони високого та низького атмосферного тиску. Це помітно в короткому проміжку часу «день-ніч». Приміром, через відсутність вітру найбільше відчуваємо запахи горіння лісу та чад уранці та увечері, а вдень вітер трохи розвіює його.

«Кілька років тому ми вперше спостерігали явище смогу в Києві, тоді він був зумовлений накопиченням газів від автомобілів. Через відсутність вітру та вертикального руху повітряних мас ми опинилися в смозі. Після вітру стало трохи легше, і ми далі живемо, як раніше. Але метеорологи кажуть, що таких ситуацій ставатиме дедалі більше. Тобто частіше буде безвітряна погода, і це буде компенсуватись тим, що кількість ураганів і днів зі штормовими попередженнями та шквальними поривами вітру буде зростати. Нам треба адаптуватись до таких ситуацій, тому що за такого сильного вітру будь-яка пожежа буде рознесена всюди», — резюмує Оксана Алієва.

«Ми маємо зрозуміти, що кліматична криза не менш гостра, ніж війна чи економічний занепад, — коментує екологиня. — Після гострого піку пандемії ми маємо прийняти такий план виходу з економічної кризи, який має передбачати саме зелені заходи, спрямовані на протидію змінам клімату. Відкладати вже нема далі куди. Міжурядова група експертів з питань зміни клімату зазначає, що до 2030 року нам слід докласти рішучих дій і скоротити викиди вуглецю в атмосферу. Тобто в нас є 9 років на прийняття рішучих дій, годинник, як то кажуть, тікає».

ЩО МОЖЕ ЗРОБИТИ УКРАЇНА БЕЗ ГРОШЕЙ НА ДОВКІЛЛЯ?

Сьогодні всі системи, які працюють на захист довкілля, мусять стати єдиним механізмом. Як описує пані Оксана, в ідеалі уряд має розробляти їхнє виконання між центральними органами влади, а парламент приймати.

«Треба хоча б дотримуватися існуючого екологічного законодавства, наприклад, щодо розорюваних земель, щодо внесення хімікатів та вирубки лісів. Треба зберегти саме природні екосистеми, переходити на відновлювальні джерела енергії, зменшити норми щодо внесення хімікатів у виробництво сільськогосподарської продукції, поширювати органічне землеробство, не збільшувати площі розорюваних земель, а планувати сівозміни, вирощувати культури, більш стійкі до посухи. Але це все потребує знань та ресурсів», — вважає співрозмовниця.

А от ресурсів якраз Україні і забракне. По-перше, Міністерство захисту довкілля та енергетики очолила Ольга Буславець, із публічних заяв якої зрозуміло, що пріоритетом відомства стає саме розвиток енергетики. По-друге, після секвестру бюджету видатки на природоохоронні заходи урізані на 96%, або на 433 мільйони гривень.

«Аграрії сьогодні скаржаться на нестачу води. Ближче до літа її нестачу відчує і промисловість. А після них — і міське населення, коли рівень води у водозаборах впаде нижче критичного рівня. Сільське населення це вже відчуло. Пересохлі криниці — це реальність багатьох років. Ці всі проблеми не розв’язати одним законом про високі штрафи за спалювання стерні чи викидання сміття. Чи закупівлею протипожежної техніки ДСНС. Треба проводити комплексну системну реформу екологічного контролю і забезпечити екологічній інспекції законодавчу та матеріально-технічну базу, — додає в Фейсбуці аналітик МБО «Екологія-Право-Людина» Петро Тєстов. — Необхідно реформувати лісове господарство, щоб у лісгоспів були гроші не лише на маєтки для директорів, а й на протипожежну техніку. І підходи до протипожежного менеджменту на всіх рівнях треба міняти кардинально. Потрібно нарешті зайнятись консервацією земель та зберегти від розорювання малопродуктивні землі та самосійні ліси на пісках Полісся. Не обійтись і без системних змін в управлінні водними ресурсами. Але все це повинен робити міністр захисту довкілля».

Його в нас нема. Та є громадський сектор, який готовий підставити владі плече і давно вже пропонує чиновникам свій план дій, як будувати систему екологічної безпеки. Але, здається, реагувати почнуть лише тоді, коли запалає під власними вікнами.