Ключ до ефективної онкології

Світило нашої медицини М.І. Пирогов якось сказав: «Однобічний фахівець є або грубий емпірик, або вуличний шарлатан». Ця формула має, на жаль, якнайпряміший стосунок і до онкології. Досить часті невдачі спеціалізованих клінік у боротьбі зі злоякісними новоутвореннями, розчарування багатьох пацієнтів у дієвості лікування обертаються тим, що естафету перехоплюють усілякі цілителі, а кажучи простіше — «вуличні шарлатани»  і спекулянти псевдонаукою. Насправді це великий промисел з великими витратами людей і відсутністю реального успіху. З другого боку, професіонали-онкологи, що ґрунтуються на, здавалося б, безпрограшному арсеналі своєї галузі — хірургічному втручанні, променевій дії і хіміотерапії, видаються часом бунтівними емпіриками, навіть за наявності офіційного протоколу лікування, бо потужні технології не гарантують перемоги і відсутності рецидивів хвороби.

Тим часом, наявність ракової поразки — нова смуга взаємин між пухлиною та організмом. Онкологічний процес каталізує з двох причин: система захисту тканин і органів не реагує належним чином на таке переродження через слабку імуногенність пухлинного вогнища, із властивостями, якщо можна так висловитися, «троянського коня» онкології. Водночас і сама пухлина, у низці ситуацій, викликає імунодепресію чи навіть імунокапітуляцію. Інакше кажучи, початкова ракова атака ніби вислизає з-під імунологічного природного нагляду. Клінічно й енергетично прийнятний механізм формування необхідної опірності організму пацієнта — застосування протипухлинних вакцин індивідуального призначення, із включенням до її складу пухлинних елементів самого хворого. Цей напрям, як було наголошено на Всесвітньому конгресі онкологів у Ріо-де-Жанейро, на історичному перетині ХХ і ХХI, належить до магістральних у протираковій стратегії.

У нашій країні розробкою протипухлинних вакцин займаються вже багато років. Одна з таких великих наукових шкіл виникла і розвивається в Інституті експериментальної патології, онкології та радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України (ІЕПОР). Річ у тім, що основоположник цього інституту, академік Р.Є. Кавецький, був одним з фундаторів онкоімунології у світовому масштабі. Саме у рамках цієї наукової школи член-кореспондент НАН України Д.Г. Затула отримав такі оригінальні аутовакцини і під час їх клінічного випробування у випадках III-IV стадій раку шлунку було досягнуто достовірних позитивних результатів. Учені цієї комплексної установи, одного зі світових лідерів в експериментальній онкології, з колегами з Національного інституту раку піонерський життєствердний напрям вельми інтенсивно розвивають. За цикл робіт «Конструювання, дослідження механізму дії і впровадження в онкологічну практику протипухлинних вакцин» колектив учених двох інститутів — Р. Потебня, Р. Лісовенко, Р. Діденко, Н. Черемшенко, С. Базась, С. Абабков, Л. Воробйова, І. Крячок, Н. Храновська, В. Ганул — висунуто на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки 2014 р.

В основу створення вакцини покладено ідею посилення імуногенності пухлини, забезпечення активації власних сил організму для боротьби із захворюванням. Було отримано нові ад’юванти (підсилювачі імуногенності), які у складі вакцини істотно підвищують рівень такої відповіді. Одними з таких ад’ювантів є дендритні клітки (ДК) — популяція антигенпрезентуючих клітин кістковомозкового походження. На сьогодні протипухлинні вакцини на основі ДК зарекомендували себе як дуже ефективні. У світі провели більш як 100 клінічних випробувань вакцин на основі ДК. Зроблено висновок, що метод має бути зосереджений не переважно на лікуванні раку як такого, а на запобіганні рецидивам і метастазам — чинників прогресу захворювання. На базі розробки протипухлинних вакцин отримано вражаючі результати під час клінічних випробувань: рандомізована перевірка використання ДК-вакцини у хворих з II—III стадією недрібноклітинного раку легенів засвідчила, що 5-річна виживаність у них збільшувалася на 25%, а за наявності раку яєчників III—IV стадії аналогічний показник виживаності збільшувався на 35%. Під час проведення досліджень суворо дотримувалися принципу доказової медицини, у них брали участь Національний інститут раку та Київський міський онкологічний центр. Слід наголосити, що застосування вакцин на основі ДК — лише частина комплексного лікування. Вакцини виробляють після хірургічного втручання з використанням отриманого під час операції пухлинного матеріалу, а також певних клітин із крові пацієнта.

У ІЕПОР нагромаджено великий досвід створення протипухлинних вакцин. Їх ефективність пов’язана з правильним вибором ад’ювантів, зокрема й мікробіологічних культур. Такі вакцини у складі комплексної терапії, що її здійснюють два інститути, дають змогу значно подовжити життя хворих за багатьох локалізацій і форм раку, а також нормалізують імунологічні показники і покращують якість життя пацієнтів. Робота заслуговує на високу державну і громадську оцінку. Надання Державної премії колективу ентузіастів-онкологів надасть цінній розробці нових необхідних лікувальних обширів.