«Маємо бути єдиними не лише тоді, коли разом співаємо гімн, а й у часи випробувань»

Постійним читачам, партнерам та експертам нашої газети цього року ми запропонували відповісти на три запитання:

1. 2014-й рік на тлі історії (думка, деталь, штрих, фото).

2. «День» на тлі року.

3. Ваш світ цього року — з чого він складався (основні події, люди, враження).

Сергій ДМИТРІЄВ, священик, заступник керівника відділу соціального служіння УПЦ КП:

1. 2014 рік став роком становлення нової України. Це дуже важкий період, який рано чи пізно переживала кожна держава, яка доводила свою незалежність. І ми так само — можемо пережити цей період або ж зламатися. Революція Гідності на Майдані стала лише початком. Ми маємо шанс показати всім і собі також, що ми — народ, який прагне змін. Разом із тим запровадження серйозних змін тягне за собою і серйозні наслідки та випробування. Якщо ми готові відстоювати свою землю, тоді цього ніхто вже не змінить. Для нас усі ці глобальні події — змога об’єднатись і показати, на що здатні українці. Ми маємо бути єдиними не лише тоді, коли разом співаємо Гімн, а й у часи випробувань. Нас багато що відрізняє насправді, але поєднує значно більше. Колись у Варшаві я зустрів російського військового аташе, який переконував мене, що українці не здатні самоорганізовуватися. Майдан частково спростував ці слова. Але наше суспільство все ще не зібране. Для мене Майдан починався у грудні минулого року. Пройшов рік. Але я майже не відчув змін. Я бачу, що працівники ДАІ продовжують поводитися по-хамськи з людьми, процвітає корупція, зрадництво, не покарано багато людей за явні злочини. У мене з’являється дежавю, тому що часом виникає бажання вийти на площу. Чому? Тому що ті, хто тоді виходив на майдани, а потім прийшов до влади, повторюють багато помилок попередників. Це боляче спостерігати.

2. Раніше я читав газету «День» у кафе та вдома, проглядав сайт. Тепер я з нею просто не розстаюся, маю її завжди із собою в машині, читаю в аеропорту у Франкуфурті, у Вашингтоні та разом із нашими бійцями на Чонгарі. Я возив «День» у Єльський університет, щоб подарувати українській діаспорі. Я хочу, щоб ваша газета була одним із яскравих представників України на міжнародній арені. І ви багато для цього вже зробили. Час суспільству оцінити зусилля команди «Дня». Для мене ваша газета стала одним із небагатьох українських видань, яке висвітлює об’єктивну інформацію та публікує цікаві статті, які дозволяють ще раз задуматися над усіма подіями.

Також цього року здійснилася одна з моїх мрій — я побував у редакції «Дня». Пройшовся тими коридорами, в яких твориться таке світле видання. Там познайомився з вашими журналістами, була цікава розмова. Відзначу, що такий легкий, вільний настрій я відчував лише в редакціях німецьких і польських видань. А ще головний редактор «Дня» Лариса Івшина подарувала мені фотоальбом «Люди Майдану. Хроніка» з власним автографом. Як зазначила тоді Лариса Олексіївна, я став другою людиною після Президента, якій вона вручила цю книжку. І я надзвичайно вдячний за такий подарунок. До речі, альбом дуже вразив польських іконописців, які приїхали писати ікони на тему Майдану. Для тих, хто не брав участі у тих подіях, хто був далеко, фотоальбом «Дня» розкриває багато речей, причому за хронологією. Емоції, люди, очі, почуття — все це передано на фото.

А наразі «День» продовжує важливу справу — писати про героїв, які захищають Україну на сході. Рубрика «Вони загинули за нас» не залишає байдужими. І якщо з початком анексії Криму солдати мало знали про «День», то тепер, коли я приїжджаю на фронт, бійці впізнають вашу газету і запитують про свіжі номери.

Окремо дякую «Дню» за підтримку наших соціальних проектів: благодійного футбольного матчу із дітьми переселенців, Автопоїзду миру і єднання та інших.

3. Рік був дуже яскравим та важким і для мене особисто. Почався з подій на Майдані у Херсоні, потім — моє служіння капеланом у 30-й окремій механізованій бригаді. Тоді, взимку, для мене не було свят: ні Нового року, ні Різдва, ні Водохреща. Вся увага була прикута до Майдану, до героїв, які протистоять встановленню диктатури і пануванню беззаконня.

Згодом я прийняв доленосне для себе рішення — приєднався до справжньої Церкви в Україні, Київського патріархату. І в цей непростий період «День» також мене підтримав. Завдяки інтерв’ю на цю тему я звернувся зі своїми думками до всіх українців. Зараз саме в цій церкві я займаюся соціальним служінням у новоствореному відділі, де допомагаю всім нужденним разом зі своїми однодумцями. Для мене пройдешній рік теж став тим етапом, який спонукав до змін, рвучко міняв течію життя та давав чималі дарунки й уроки долі, за що я йому щиро вдячний. Я побачив життя патріарха. Він — свята, але проста і скромна людина. Він розширює українську церкву для всіх людей, іде на діалог із представниками всіх віросповідань. Я побачив, що патріарх Філарет, як ніхто інший, може представляти Україну в релігійному світі.