«Мрію зіграти з Юдіт Полгар»

Я і раніше спілкувалася з шахістами. Але вперше розмовляю з міжнародним гросмейстером такого високого рівня, чемпіоном світу. Тобто чемпіонкою. Можливо, тому мене дивує, як Ганна відповідає на запитання: просто, щиро і водночас — ухильно, ніби уникаючи прямої атаки. «Ви — відверта людина? — Шахісти не завжди приховують емоції». «Ви б хотіли, аби ваш обранець поділяв ваші інтереси? — «Усім приємно, коли їх підтримують!» Худорлява, усміхнена блакитноока блондинка, яка легко перемагає титулованих фаворитів і руйнує стереотипи. З двадцяти семи років життя двадцять — у шахах. Якщо все геніальне просто, то перед нами — підтвердження цього правила.

«ТРЕНУЮСЯ ПО П’ЯТЬ, ШІСТЬ, СІМ, ВІСІМ ГОДИН НА ДЕНЬ»

— Ганно, сьогодні багатьох дивує ваша перемога. У вас було відчуття дива?

— Жодного дива я не відчувала, хоча без того, що пощастило, не обійшлося. Звичайно, ніхто не чекав, що я стану першою. І я теж. Хоча в мене багато досягнень, та ставки на мене ніхто не робив.

— Тепер щось змінилося у вашому житті?

— Поки що нічого не змінилося. Так, я досягла самої вершини. Але найважче — це на ній втриматися, зберегти титул. Тому що тепер до мене ставляться суперсерьезно, усі суперники вивчають мій стиль гри, розбирають мої партії.

— Ви руйнуєте всі стереотипи про блондинок! Вони якось впливають на ставлення до вас?

— Це добре — руйнувати стереотипи. Але зазвичай навколишні до мене ставляться шанобливо. Принаймні я так ставлюся до людей, і вони відповідають тим самим.

— Як розпочинався шаховий шлях?

— Я навчилася ставити фігури на дошку в 7 років. Батьки не ставили жодних далеких цілей, просто вважали, що шахи корисні для розвитку, і віддали мене до секції. Відтоді я ніколи не припиняла грати.

— Які предмети в школі ви любили? Можливо, вам допомагала в шахах математика?

— Математика мало стосується шахів. Це точна наука. А шахи — це творчість. Найбільше я любила історію, особливо стародавню. Мене завжди захоплювали міфи й легенди.

— А чи був у вас тренер, який вплинув на вибір шляху?

— У мене було багато різних тренерів, але постійного, який займався б зі мною особисто щодня, — не було. Першим тренером я вважаю свою маму. Нинішній тренер — Антон Коробов, харків’янин, міжнародний гросмейстер. До речі, ось він вірив, що я виграю чемпіонат. Під час цих змагань Антон допомагав мені, давав поради по інтернету в кожній партії. Ми вибудовували тактику залежно від суперника. Удома я здебільшого працюю самостійно, вивчаю шаховий матеріал, тренуюся по п’ять, шість, сім, вісім годин на день. Це великий трудомісткий процес — аналіз партій, робота на комп’ютері. Якщо говорити про стилі гри, то мені подобається екс-чемпіон світу Анатолій Карпов, імпонує його манера.

— Можна сказати, що ви самоук?

— Авжеж, так і є! Переважно я тренуюся сама. Я не можу оплачувати тренера. І спаринг-партнерів у мене немає, тому що це задоволення не з дешевих. Я просто беру участь у змаганнях. Треба багато й наполегливо працювати, і врешті-решт перемога прийде.

— Робота роботою, та все ж ви кажете — поталанило. У вас є якийсь секрет успіху?

— Я гадаю, треба вірити в краще. Я завжди сподіваюся на краще, а там — як вийде. І ще, не треба концентруватися на минулих поразках. Є люди, які тяжко переживають програш, завжди хочуть відігратися, ставлять за мету «лише виграти». Я ніколи не задумуюся — виграю чи програю, просто граю в шахи.

КИТАЙСЬКИЙ ХАРАКТЕР І ШАХОВИЙ БУМ

— Ганно, як ви відпочиваєте? Що захоплює, окрім турнірів?

— У мене все життя проходить у тренуваннях чи поїздках. У людей, які займаються серйозною роботою, не залишається часу на щось грандіозне — підкорювати гори чи ліси. Можу подивитися якийсь серіал, аби розвантажитися. Навіть у поїздках рідко вдається погуляти містом, хоча й кортить.

— У яких країнах ви побували?

— Простіше сказати, де я не була! В Австралії, Африці, Америці. А так майже скрізь — в Індії, Франції. Одна з моїх улюблених країн — Китай. Там все цікаво й незвично, дуже відрізняється від нашого звичного життя. Навіть китайський календар. Наприклад, я народилася в рік бика, і особливості знаку мені підходять. Хоча я вважаю гороскопи розвагою.

— А вам подобається змагатися з китайцями?

— З ними грати дуже непросто. Характер у китайців дуже стійкий! Вони грають до кінця і в найгіршій позиції не занепадають духом. Прагнуть знайти щонайменший шанс, аби вибратися з програшу. Зараз у Китаї шаховий бум, особливо в жіночих шахах. Це підтримується на рівні держави, шахісткам виплачують дуже високі стипендії, особливо тим, які вже чогось досягли. Відбирають талановитих дітей по всій країні, надають їм тренера, підтримують матеріально. Тому китаянки дуже сильні.

— В Україні підтримки немає?

— Нам в олімпійській збірній платять маленьку стипендію, як у шкільного вчителя. А щоб виступати на турнірах, треба оплачувати не лише свою поїздку, а й зарплату тренера, його харчування, проживання — все за наш кошт. Щоправда, зараз намітився прогрес. 2010 року президентом федерації став Віктор Капустін, він сам любитель шахів і прагне їх розвивати й просувати, що дуже непросто, — звернути увагу держави на проблему, переконати, що потрібно вкладати кошти в шахи, запроваджувати їх у школах, аби діти краще розвивалися. Необов’язково, аби діти стали відомими чемпіонами, — але ж шахи корисні для вироблення посидючості, витривалості, концентрації, розвитку інтелекту! Один російський тренер розповів мені, що одного дня до нього в шаховий гурток привели хлопчика років п’ятнадцяти з відставанням в розумовому розвитку. Він був на інвалідності, не навчався у школі, не міг скласти два плюс два, не вмів писати. Мати просто привела його, аби він побув серед дітей. І він почав грати, навчився записувати свої ходи. І через короткий час, через півроку чи, можливо, рік він почав нормально писати й рахувати. І на черговій комісії лікарі були здивовані, не повірили своїм очам.

— А ви вже отримали грошовий приз за свою перемогу? 60 тисяч доларів — непогані гроші.

— Ще не отримала, не знаю, коли отримаю. Але з цієї суми треба буде сплатити величезні податки, і ще в мене були великі витрати на участь, тож від призу залишиться дуже мало грошей. Добре, якщо половина.

— Ганна, як заведено, хочу запитати про ваші плани на майбутнє.

— Особливих планів ще немає. Поки що хочу відпочити і вже після Нового року брати участь у змаганнях. Маю намір вчитися водіння. Хочу колись зіграти з Юдіт Полгар. З нею грають, як із сильним чоловічим гросмейстером, не сприймають як слабку жінку.