Михайло РЄЗНИКОВИЧ: «Я легітимний...»

Майже півроку триває конфлікт між Міністерством культури і туризму та Театром російської драми ім. Лесі Українки, про що «День» неодноразово писав. Проводяться перевірки фінансової діяльності театру, протести чергуються з гучними заявами, листами, телеграмами до різних інстанцій і зустрічними судовими позовами конфліктуючих сторін. Чергове засідання суду має відбутися 11 серпня. У №136 «Дня» була надрукована стаття «Печатка розбрату», у якій йшлося про те, що через розпорядження міністерства частина співробітників театру залишилася без зарплат. У свою чергу в коментарі міністерства відповідальність за те, що сталось, покладалася на художнього керівника та генерального директора театру Михайла Рєзниковича. Михайло Юрійович зараз перебуває в лікарні. Проте звернувся до редакції з проханням познайомити читачів із його думкою.

— Я хочу внести ясність у питання протистояння між міністерством культури і туризму та Театром ім. Лесі Українки, — наголосив М. Рєзникович. — З середини березня в нашому театрі працювала Генеральна прокуратура. У середині квітня вона висловила свою думку міністерству. На його підставі міністр культури і туризму Оксана Білозір видала наказ про моє звільнення, оскільки нібито були порушення в договорі про оренду частини гуртожитку театру...

Я хочу насамперед сказати про процедуру. Будь-який керівник, який отримав сигнал про те, що хтось із підлеглих провинився або порушив правила внутрішнього розпорядку, передусім вимагає написати пояснювальну записку. Трудовий кодекс однозначно визначає: лише на основі цієї записки керівник віддає наказ. У квітні Міністерство культури і туризму навіть не повідомило театр про висновки Генпрокуратури. Воно не викликало мене й не ознайомило з цими фактами. Воно не зажадало від мене жодних пояснень. А наказ (№225-к) про моє звільнення був зачитаний 20 квітня (що взагалі невiрно і навіть неетично) на слуханні з питання культури у Верховній Раді. Саме тоді міністр Оксана Білозір заявила, що в театрі є колосальні мільйонні збитки, зловживання в господарській діяльності і що я злочинець. Через два дні після тих викриттів Подільський суд м. Києва видав постанову про припинення дії цього наказу Міністерства культури і туризму, і про те, що я повинен виконувати свої обов’язки генерального директора та художнього керівника Театру ім. Лесі Українки до розгляду питання в суді.

4 травня представники Міністерства культури і туризму не з’явилися до суду, і засідання було перенесене на 25 травня. Але і цього дня представники міністерства знову не з’явилися до суду. Зате виявилося, що Апеляційний суд (без нас, наших адвокатів, що незаконно за правовою і юридичною процедурою) справу перевів у Голосіївський суд. Він засідав 22 червня, але оскільки жодних документів на підтвердження позиції міністерства не було надано, слухання перенесли на 11 серпня.

Наш театр уже п’ять місяців трусить. Нині в Російській драмі продовжує працювати Шевченківська прокуратура. Крім Генпрокуратури, нас перевіряли представники Управління боротьби з економічною злочинністю МВС, Головне контрольно-ревізійне управління України, Головна податкова інспекція... До моменту суду (22 червня) висновки КРУ та податкової були практично однозначними: жодних порушень у театрі немає. У нас є рішення Голосіївського суду про те, що в Театрі ім. Лесі Українки не виявлено порушень у господарській діяльності.

Здавалося б, вивчивши всі ці документи — рішення судів, акти перевірок — міністр Оксана Володимирівна Білозір мала щонайменше заспокоїтися, а щонайбільше дочекатися остаточного рішення суду або просто відмінити свій наказ №225 к. Однак Міністерствокультури і туризму 21 квітня своїм наказом №231-к незаконно призначило виконувачем обов’язків генерального директора Театру ім. Лесі Українки Миколу Олександровича Юдова. Хоча за всі ці місяці постанови чотирьох судів зобов’язали мене виконувати в повному обсязі обов’язки гендиректора. До речі, жодного дня, з моменту виниклого конфлікту з Мінкультури, я не діяв поза правовим полем. Утім, 13 липня міністерство заблокувало рахунки театру і таким чином поставило під загрозу виплату зарплати й відпускних співробітникам Російської драми. На основі постанови суду нам вдалося розблокувати частину рахунків театру, і половина співробітників отримала зарплату. Але після цього (через шість днів) Міністерство культури і туризму написало нового листа в Казначейство й Укрсоцбанк, у якому заявило, що позбавило мене, директора-розпорядника та головного бухгалтера театру права підпису на документах. А наділило цим правом виконувача обов’язків гендиректора М. Юдова. Цей лист поставив під загрозу виплату зарплати другій частині співробітників театру, а це понад 300 осіб. Дії Мінкультури нагадують мені театр абсурду. Адже на основі ще одного рішення суду, що знову зобов’язало мене до остаточного судового вердикту виконувати обов’язки гендиректора, Казначейство все ж виплатило зарплату нашим співробітникам. І тут 19 липня я отримую телеграму. У ній Міністерство культури і туризму повідомляє, що я незаконно виконую свої обов’язки та повинен віддати печатку театру. Адже я маю чотири постанови суду, в яких йдеться, що я легітимний. Тому я відправив до міністерства телеграму, що не можу цього зробити у зв’язку з тим, що наказ, на який Міністерство культури і туризму посилається, є предметом судового розгляду. Сьогодні я є гендиректором і художнім керівником Театру ім. Лесі Українки.

Я ставлю собі запитання: кому треба п’ять місяців третирувати Театр ім. Лесі Українки? Тим паче, що на всіх зборах колективу приймали рішення, що керувати театром повинен я і мені довіряють співробітники. До речі, довіру колективу я вважаю найголовнішою оцінкою своєї праці. Скажу чесно: я цього не чекав...

За п’ять місяців міністр культури і туризму жодного разу так і не побувала в Театрі ім. Лесі Українки. Я особисто запрошував Оксану Білозір на «Камінного господаря». За п’ять місяців міністр не знайшла часу зустрітися з групою народних артистів нашого театру, які добивалися зустрічі з нею... Мені все це незрозуміле! Є відчуття, що хтось (може, за спиною О. Білозір, а може, і сама пані міністр) просто хоче зруйнувати або знищити Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки... Навіщо і кому це потрібно? Відповіді я не маю...

І останнє: митець і влада. Під час президентської кампанії 1994 року один мій земляк- львів’янин, талановитий композитор дуже активно підтримував Леоніда Макаровича Кравчука, виступав на концертах, на зборах, агітував. Тоді переміг Леонід Данилович Кучма. Через рік цьому композитору присвоїли звання народного артиста України. Це був Ігор Йосипович Білозір...