На позавчора чи на післязавтра: до питання мови

«Гетьман Павло Скоропадський, реалізувавши багато позитивних перетворень і українізувавши середню освіту, був російськомовний і вивчив мову тільки в еміграції… - Але ж вивчив!», «Якщо ви християнка, православна, то маєте знати головну заповідь Ісуса Христа – любов до ближнього свого і терпіння.. – Так, але, прийшовши до Храму, Ісус вигнав торгашів», - це пасажі з гарячої дискусії про мову з Ларисою Ніцой, українською дитячою письменницею і вчителем, і журналістом Наталі Влащенко у програмі «Люди. Hard Talk». Неважко здогадатися, хто зі сторін яку позицію зайняв –  нещодавно у медіа розійшовся прецедент, де, згідно з заголовками, Лариса Ніцой кинула решту у касиру за обслуговування її російською мовою, натомість Наталія Влащенко рідко веде ефіри українською. І хоч на тлі загострення на фронті це не є першочерговим питанням, але на розгляді профільного парламентського комітету вже лежать три законопроекти про мову, один з яких - №5670 "Про державну мову" викликав шквал обговорення у суспільстві.

Так відбувається завжди, коли пропозиції є сміливими, а не напівпотугами і компромісами. Законопроектом №5670 пропонується зробити українську мову обов'язковою для сфери культури, освіти, медіа та сфери обслуговування. За невиконання закону, народні депутати пропонують штрафувати, а за спробу "впровадження офіційної двомовності" і публічну неповагу до мови — ув’язнювати. Парламентарії у відповідь на критику заявляють, що після розгляду в профільному комітеті, документ може істотно змінитися.  Отже, приведення мовної політики до спільного знаменника ще попереду, і робити якісь висновки завчасно.

На мою думку, закон, який регулював би статус української мови як державної мови, конче потрібний. Як кажуть, на позавчора. Впевнена, що наслідки відсутності «м'якої» українізації та подолання тривалого періоду нехтування української мови стали результатом і окупації Криму та агресії Кремля на Сході країни.

Водночас бажання – це добре, але воно має підкріплюватись усвідомленим проектуванням і можливостями на реалізацію. Чи готова держава, і чи на часі зараз такі кроки?

ДЕРЖАВНИХ ПРОГРАМ ПО ВИВЧЕННЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ДЛЯ ДОРОСЛИХ НЕМАЄ

Народний депутат, голова профільного комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Микола КНЯЖИЦЬКИЙ в коментарі «Дню» дає зважену оцінку: «Як голова комітету можу сказати, що у нас є три законопроекти про мову, можливо будуть і інші, ще не минув термін подачі альтернативних законопроектів. Коли ми будемо знати, які законопроекти у нас є, ми абсолютно прозоро зберемо всіх авторів і порадимося, чого хочемо досягти, які наслідки можуть бути. У мене немає жодних сумнівів, що закон Ківалова-Колесніченка має бути скасований і те, що потрібна єдина державна мова, яка би використовувалась в усіх державних установах, медіа, масових заходах. Так само і права споживачів не повинні порушуватись. Але водночас я переконаний, що мова національних меншин, маю на увазі мови угорців, румунів, поляків, кримських татар, мають бути точно захищені, щоб до нас не було жодних претензій зі сторони європейців. Звісно, було б дивно обмежувати людину в правах і не допомогами у вивченні української мови. В таких країнах як Ізраїль, куди люди приїжджали з цього світу, є ціла мережа курсів з івриту. І коли вони влаштовувалися на роботу, держава їм допомагала мову вчити. Те саме відбувається у Польщі. Тому приділяти увагу розвитку української мови і створенню мережі курсів по її вивченню необхідно. Я знаю про такі волонтерські ініціативи і не знаю про такі державні програми».

«ХОЧУ МЕНШЕ ПРИМУСУ, БІЛЬШЕ ЗАХОДІВ ЗАОХОЧЕННЯ»

Та є й протилежна думка. Так Олексій Панич, філософ, культуролог, перекладач, член Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України, жорстко розкритикував запропоновані зміни, зокрема, у проекті № 5670. Каже, це – «совок» і «хуторянська поліцейщина». З його гнівного посту власне й почалася суперечка навколо законопроектів.

«Шановні, ми що будуємо «Соборну Україну» як тоталітарну поліцейську державу?», – звернувся через Facebook він до авторів законопроекту, і припустив, що не всі вони читали текст, який підписали. Вчений вважає: нові мовні норми завадять реінтеграції Донбасу та Криму і будуть подарунком Кремлю.

В коментарі «Дню» Олексій ПАНИЧ зазначив: «Після того, як Микола Княжицький сказав, що з трьох законопроектів його комітет буде робити один четвертий, я утримуюсь від коментарів до власне законопроектів, допоки не побачу результат роботи комітету. Є лише загальне побажання: мені б хотілося бачити там якомога менше примусу, і якомога більше заходів заохочення, чого в тих проектах, які я бачив, взагалі практично немає. Хочете посприяти поширенню пропозиції культурних продуктів українською мовою – зробіть державну програму підтримки українських перекладів. Якщо вимагаєте переходу на українську мову "за умовчанням" від продавців, від сфери обслуговування – допоможіть людям, проведіть курси, щоб люди комфортно почувалися, бо може бути елементарно психологічний бар’єр. Людина, яка знає мову в пасиві, але ніколи нею не розмовляла, просто побоїться активно говорити з тією, хто вільно спілкується цією мовою, щоб не виставити себе недолугою. Я сам це колись пережив із англійською мовою, досі переживаю з французькою. Якщо замість заохочення і допомоги будуть лише вимоги та примус, є ризик, що це рішення викличе несприйняття у частині суспільства, породить озлоблення на державу.

Я розумію, що людям хочеться і вирішити це питання, і жодної копійки зайвої на те не витратити. Але це шлях «поліцейської держави», а все інше потребує більше грошей. Як в старому анекдоті: «не маєте грошей – не будуйте комунізму». Немає ресурсів - почекайте, поки будуть, і тоді вимагайте з людей. Від державних службовців можна і треба вимагати знання української мови просто зараз, бо це входить до їхніх посадових обов'язків – тут однозначно, а щодо інших – можна сприяти, заохочувати, робити промо-компанії, але не треба змушувати людей просто тому, що комусь захотілося розв'язати це питання просто наказом і не витративши жодної копійки, крім як на "мовних інспекторів".

Салтиков-Щедрін сказав про Росію, що там «Суворість законів пом'якшується необов’язковістю їхнього виконання». Не хочеться, щоб так вийшло і у нас – ухвалили ще один закон з драконівськими нормами, але який суперечить реаліям і нічого, крім озлоблення, не принесе. Зараз є тенденція до поширення української мови – повільна, але стійка. Люди свідомо з патріотичних міркувань переходять на українську, цей процес би не призупинити і не зірвати, а найкращий спосіб його зірвати – це копняком підштовнути людей у тому ж напрямі, в якому вони хай не всі однаково швидко, але рухаються самі, з власної доброї волі».

«НЕ ЗМОГЛА ЗНАЙТИ ДЛЯ ДОНЬКИ ЖОДНОГО УКРАЇНОМОВНОГО ПІДЛІТКОВОГО ЖУРНАЛУ. ПРОЦЕС РУСИФІКАЦІЇ ТРИВАЄ»

Людмила ЗІНЕВИЧ – доцент Технологічного університету, волонтерка, координаторка «Безкоштовних курсів української мови в Чернігові». Я очікувала почути від неї критику законодавчої ініціативи, адже кому як не їй усвідомлювати ступінь незабезпеченості державою вивчення української. Натомість – вона категорично «за».

«Вважаю, що закон зараз на часі, як ніколи. Як не сумно, але через військову агресію Росії мова стала не тільки питанням культури, національної ідентифікації, а й питанням якраз безпеки держави, і воно має вирішуватись на державному рівні. Запит у суспільстві є – я бачу це на прикладі наших мовних курсів. Першими, хто прийшов до нас навчатися, були переселенці – з Горлівки, Луганська, Криму. Люди, які самі пережили окупацію, розуміють, що питання мови є дуже важливим. Також займаються родини-учасників АТО, багато тих, хто від народження розмовляв російською або навіть є етнічними росіянами, але усвідомили, що мова є тим маркером і кордоном, який може нас захистити від постійних зазіхань і спокус сусідньої держави захищати російськомовних, - зауважує Людмила Зіневич.

- Зусиль волонтерів, звісно, недостатньо. Має бути державна програма, системна політика. Ми не в силі охопити всіх бажаючих, проблеми з приміщенням, навчальним обладнанням, немає навіть проектора, бракує викладачів, які на волонтерських засадах готові самовіддано працювати. Багато батьків хотіли б записати своїх дітей, адже школа не завжди забезпечує високий рівень володіння українською, тому й змушені шукати репетиторів. Для педагогів, держслужбовців варто створювати окремі курси, адже їхня мова має бути зразковою. Проблеми є і у вищій школі, натомість йде тенденція до скорочення мовних курсів, хоча мова, окрім іншого, є потужним засобом виховання національної свідомості.

Я підтримую законодавчий припис вживання української у всіх сферах життя. Зараз україномовці у зросійщених містах знаходяться у своєрідному «гетто». Я запровадила проект «лагідна українізація» - це виїзні лекції-тренінги на підприємства. Для тих людей, яким складно подолати мовний бар’єр і перейти на українську. Перший раз прочитала лекцію у тролейбусному депо для кондукторів, адже вони своєрідне обличчя міста, працюють з населенням. Спочатку сприйняли мене з недовірою, поставились як до мовного жандарма. Але, апелюючи до їхньої пам’яті, до споминів дитинства, в якому, напевне, були бабусі-дідусі із українськими народними казками, піснями, я змогла зачепити за живе й довести, що на нашій землі споконвіку була й має бути саме українська мова, тому проводжали вже з оплесками і з запрошенням продовжити наші заняття. Проте ідею такого проекту ніхто не підтримав – ні мерія, ні транспортне управління, а на волонтерських засадах всього не охопиш. Престиж російської мови створювався сотнями років, соціальні ліфти працювали тільки за його участі, таким чином українську витіснили на маргінес. Тепер потрібно вмикати зворотній процес, підносячи соціальний престиж української. З власного досвіду кажу – хотіла для доньки знайти підлітковий журнал українською – і не вдалося, та й так званих глянцевих елітних журналів українською мовою у нас не видають. На телебаченні різні популярні шоу – «Х-фактор», «Голос країни», «Україна має таланти», культивують російську, адже зіркові судді здебільшого послуговуються нею. Якщо дитина приїжджає і говорить тільки українською, то почувається некомфортно, вона змушена, орієнтуючись на зіркових авторитетів, перейти на російську. Процес русифікації триває, і комплекс меншовартості не подоланий, постгеноцидні синдроми ще не вилікувані. Україномовці в зросійщених південних, східних регіонах, особливо містах, більше дивовижа, ніж норма, їм навіть на роботу влаштуватися складніше. Ці вивихи, спричинені тривалою імперською та совєтською політикою русифікації і злиття народів, пора виправляти. Й особливу відповідальність у цьому покладаю на українську еліту – інтелектуальну, політичну, бізнесову, коли ця частина суспільства стане українськомовною, інші самі підтягнуться. Зараз потребуємо рішучих кроків, необхідно зобов’язати законом вживати українську в усіх підконтрольних державі сферах, але водночас розробити й запровадити систему навчальних програм, доступних усім охочим. А навчатися мови завжди цікаво».

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

Подібні законопроекти — тест на ефективність комунікації влади та суспільства. Переконана, що загальна фабула – правильна, але про шляхи виконання потрібно думати наперед.

Важливо не так якою мовою, а які сенси доносяться. Газета «День» довгий час виходила у паперовому форматі у трьох версіях – українській, російській і англійській, двадцять років працюючи як «think-tank» для української політики. Зараз необхідність у російській версії пропала – дійсно, українська мова вже набула великого поширення. Важливішим для себе ми вважаємо англомовний дайджест два рази на тиждень – доносити свої меседжі іноземній аудиторії. Але, як і раніше, функціонують версії сайту і на українській, і на російській, і на англійській мовах, на які перекладаються всі матеріали – ми не упускаємо можливість поширювати свої думки і позицію на якомога ширшу аудиторію. Вивчайте українську і любіть свою державу разом з «Днем».