Напівавтомат

Останнім часом мене все частіше навідує думка, що все наше життя — це суцільний напівавтомат. Ціни європейські — зарплати африканські; автомобілі американські — шляхи часів Гоголя; торгівля вільна «їхня» — шахрайство вільне «наше»; законів наробили як у «них» — виконують їх, як у нас було споконвіку. При цьому Захід ставить умови щодо різних пільг і траншів, які цілком вписуються в цю схему. Наприклад, вимога про повну оплату житла та інших послуг і повна відсутність навіть інтересу щодо наших зарплат. Iз їхньої точки зору, це цілком нормально, бо про зарплату піклуються самі працівники на чолі з профспілками. Якщо не подобається зарплата — не йдіть на цю роботу або страйкуйте. Західному обивателю ніяк не зрозуміти, що в більшості випадків керівники підприємств саме і бажають, щоб робітники розбіглись, а підприємства позакривались. Як за радянських часів казав один американець: «Подивіться, як ми добре живемо, оберіть собі новий уряд, поставте перед ним відповідальне завдання — і будете жити, як ми». І в цьому наша країна — той же напівавтомат. Вимоги до неї європейські, але Захід абсолютно не розуміє наших можливостей, і не стільки матеріальних, скільки психолого-соціальних.

От і наші парламентарії їздять різними країнами не гірше за їхніх, але будь-який представник із «простих» не дозволить собі і десятої частини того, що може «їхній». Оце взаємне нерозуміння умов, можливостей напрямку розвитку, способів вживання в соціум і виживання у ньому є головною перешкодою на шляху до Європи.

Нас будуть довго «лікувати», аж поки не оголосять, що процес завершився, оздоровлення суттєве, хоча і часткове, «напівавтоматичне». Чи потрібне таке лікування?