Не хочу бути жертвою...

Ставити й обговорювати мовну тему в нашому суспільстві — значить (вибачте за категоричність) множити абсурд. Ті, хто намагається створити проблему на цьому грунті, — а це люди, котрі вважають себе патріотами, — не хочуть помітити, що вони керуються логікою радянського чиновника — тотального контролера людських душ. Дискусія на цю тему відразу втратить найменший сенс, якщо ми визнаємо, що право розмовляти рідною мовою — невід'ємне (природне) право людини.

Туристи ж від української мови, які спираються на гласну й негласну підтримку держави, будуть м'якшими й по-українськи привітнішими, якщо для них мова взаємної поваги та терпимості стане найпріоритетнішим; а охоронцям чистоти українського менталітету має бути відомо не гірше, ніж будь-кому, що «українська душа» як в історії, так і сьогодні, говорить російською не менш переконливо, ніж українською.

Однак не будемо про очевидні речі. Суперечка про мови в нас може бути лише суперечкою між божевільним і тим, хто несповна розуму. І я не взявся б за перо, якби мене не непокоїла одна похідна цієї теми, її соціально-психологічний бік. Не в усьому обсязі, але, на мій погляд, найбільш гостро вона виглядає так: якщо провести «мовну політику» (вслухайтеся в блюзнірство цих слів), то вона неминуче призведе до того, що в суспільстві утвориться соціальний прошарок жертв цієї політики. Не буду будувати політичні прогнози, хочу загострити увагу от на чому: жертви потребують ката. На жаль, ця логіка абсурду може себе виявити на нашій землі знову. Звичка жити під наглядом, схоже, укорінилася глибше, ніж нам здається. Прагнення мовного нівелювання — ностальгії внутрішньо поневоленої, само-піднаглядної людини. Може, спробуємо бути вільними, і для початку звільнимо себе (і близьких) з-під гніту нагляду?

Нагодою для цієї замітки послужили дві статті у «Фактах» (№ 173 від 18.09.99 р.), зовні неначе дискусійні, з приводу мов. Але насправді вони приховано на одній хвилі: Президент, взагалі- то, нічого проти рівноправності мов не має, але от Верховна Рада мовчить з приводу того, що Президент нічого проти не має... Це не було б так смішно, якщо не було б так сумно... Ще раз шкодую, що довелося писати на цю тему.

В.В.,
Київ