Одружені зі світом
Про архітектуру міждинастичних шлюбів київських князів розповідає екскурсовод Олександр ТІТОЧКА
У рейтингах найзавидніших наречених світу нерідко трапляються представники монарших родів. Наприклад, британська принцеса Беатріс та її двоюрідний брат принц Гаррі, принц Ліхтенштейну Йозеф Венцель, кронпринц Йорданії Хусейн, принц Греції і Данії Філіпос, принц Йоахім Бельгійський. Якби такий перелік складали в ХІ столітті, перші рядки там посіли б київські князі й князівни.
До Дня святого Валентина Національний заповідник «Софія Київська» підготував подарунок для тих, хто цікавиться історією. Напередодні провідний екскурсовод заповідника Олександр Тіточка провів екскурсію «Наречена для короля» — про численні міждинастичні союзи київських правителів. Кілька цікавинок Олександр розповів «Дню».
ОЛЕКСАНДР ТІТОЧКА
ЗАМІСТЬ НОРВЕГІЇ — ДО РУСІ
Ми з Олександром стоїмо біля саркофага Ярослава Мудрого. Торік фахівці медичного університету в Познані в рамках проекту телеканала «1+1» дослідили скелет жінки, виявлений у саркофазі, й зробили її ймовірний портрет. Припускають, що це Інгігерда, дружина Ярослава Мудрого, донька шведського короля Олофа Шетконунга. На зображенні, створеному польськими фахівцями, — блакитноока і золотокоса жінка з грубими рисами обличчя.
Разом з тим, про Інгігерду відомо більше, ніж про багатьох інших київських князівен. Спочатку її просватали за норвезького короля Олафа ІІ Святого, шлюб мав врегулювати суперечки між країнами через прикордонні території. «Правителі домовилися про шлюб восени 1018 року. Вони мали зійтися на березі прикордонної річки і провести цю церемонію. Коли Олаф ІІ вчасно приїхав на місце, він нікого не побачив. Тоді він відправив посланців до столиці Швеції і дізнався, що ще влітку прибули посли «конунга Ярицлейва» з Гардаріки, тобто з Київської Русі, й Інгігерду видали заміж за Ярослава», — каже Олександр Тіточка. Втім, щоб не образити сусіда, Олаф Шетконунг віддав за Олафа свою іншу доньку — Астрід.
Цікаво, що згодом Олаф ІІ з сином Магнусом рятувалися у володіннях Ярослава. 1028 року Олаф програв міжусобну боротьбу за норвезький трон, і вони знайшли прихисток у Новгороді. «У деяких, значно пізніших, кодифікаціях норвезького і шведського епосів згадується, що, можливо, у Інгігерди потім були доволі ліричні стосунки з Олафом», — додає Олександр Тіточка.
ЧИ БУЛА КНЯЗІВНА?
Стосовно доньок Ярослава загал більш-менш знає хіба що про Анну Київську, дружину французького короля Генріха І. «Історія Анни виділяється, якщо казати про невелику роль жінки у тодішній Західній Європи, особливо у політиці, — зазначає Олександр Тіточка. — До нашого часу збереглися документи, підписані королем Генріхом І разом з Анною. Вона могла писати й читати кількома мовами, тоді як Генріх І підписувався хрестиком, бо ні писати, ні читати не вмів».
МАРМУРОВИЙ САРКОФАГ ЯРОСЛАВА МУДРОГО. 2009 РОКУ ВЧЕНІ ВІДКРИЛИ ЙОГО І ЗНАЙШЛИ ТАМ СКЕЛЕТ, ЩО, ПРИПУСКАЮТЬ, НАЛЕЖИТЬ ДРУЖИНІ КНЯЗЯ ІНГІГЕРДІ
Утім, про решту доньок Ярослава відомостей — крихти, підібрані у західних джерелах. У руських літописах якусь інформацію можна знайти лише про чоловіків. Тож досі невідомо достеменно, чи справді у Ярослава Мудрого була донька Агата, яка побралася з англійським королем Едвардом Вигнанцем. «Є згадки про Агату Київську, але її ступінь спорідненості з княжим домом у Києві не з’ясований. Припускають, що вона могла бути донькою Ярослава, але точної кількості його дітей ми не знаємо», — зауважує екскурсовод «Софії Київської». І тільки якісь нові, надзвичайно переконливі джерела допоможуть поставити крапку в цій справі.
СКІЛЬКИ ТРИВАЄ КОХАННЯ КОНУНГА
Більше відомостей про іншу доньку Ярослава Мудрого — Єлизавету. Олександр Тіточка каже, що її слов’янське ім’я могло бути Олісава, скандинави називали її Елісіф.
«У середині ХІ століття вся Європа знала про кохання норвезького конунга Гаральда, майбутнього короля Гаральда ІІІ Суворого, до доньки київського князя, — розповідає Олександр. — У Норвегії постійно відбувалася боротьба за престол. Тоді цю країну захопив данський король Кнуд Великий, і Гаральд вирушив до Київської Русі. Він очолював великий загін найманців, запропонував свою службу Ярославу, і той зголосився. Гаральд служив київському князю близько трьох років, і у цей час попросив руки Єлизавети. Ярослав тактично відмовив, бо той не мав відповідного статусу».
Гаральд покинув Київ, продовжив службу в Константинополі при дворі візантійських імператорів і дістав велику військову здобич і славу. За словами екскурсовода, Гаральд воював на всіх кордонах Візантії, територіях від Сицилії до Сирії. І в той же час складав «Віси радості», таку собі поетичну збірку, з якої до нас дійшло вісім віршів. «Гаральд цікаво описує битви, свої подвиги і перемоги, а в останньому рядку кожного вірша згадує про те, що не має прихильності жінки з Гардаріки», — зауважує Олександр Тіточка.
Близько 1044 року норвезький конунг повернувся до Києва, все-таки одружився на Єлизаветі, й вони поїхали до Норвегії. Незабаром Гаральд став одноосібним правителем країни. А ще за кілька років у короля з’явилась коханка. Тож добивався дружини з Києва він значно довше, ніж зберігав їй вірність.
1066 року Гаральд загинув у битві біля Стамфордського мосту. Нею, до речі, позначився кінець «доби вікінгів». Про кінець життя Єлизавети свідчень мало. За одними з них, вона померла саме у той день і час, коли загинув чоловік. За іншими — закінчила життя пізніше, десь у Норвегії. У відкритих джерелах можна знайти інформацію і про те, що вона вдруге вийшла заміж і стала королевою Данії.
СКАНДАЛ В ІМПЕРАТОРСЬКІЙ РОДИНІ
Своєрідно вплинула на історію Євпраксія Всеволодівна, онука Ярослава Мудрого і сестра Володимира Мономаха. Юною її віддали заміж за маркграфа Північної Саксонії, який незабаром помер. Тоді Євпраксію просватали за імператора Священної Римської імперії — Генріха ІV. Стосунки у родині не задалися.
«Тоді імператори Священної Римської імперії вступили в конфлікт із папським престолом. Євпраксія, яку в Німеччині називали Адельгейдою ( 1086-го вона прийняла католицизм. — Авт.), була як почесний в’язень у Вероні, місті, що перебувало під контролем імператора. Звідти її викрали прихильники Папи Римського і відвезли у безпечне місце. Вона давала свідчення під час кількох церковних соборів, де засуджували імператора, звинувачувала Генріха ІV у сексуальних збоченнях, у яких він змушував її брати участь. Можна сказати, проти імператора збирали компромат, його відлучили від церкви», — констатує Олександр Тіточка. Припускають, що потім Євпраксія повернулася на батьківщину. Попри фактичний розрив з другим чоловіком, тільки після його смерті вона змогла піти в монастир. Вважають, що Євпраксія померла в Києві й була похована в Києво-Печерській лаврі.
ВАЛЬДЕМАР ПРИЙШОВ ІЗ КИЄВА
Зв’язки правлячих домів Північної Європи і Київської Русі впливали на традиції тогочасного суспільства. Ім’я Вальдемар в Україні сприймається як іноземне. Виявляється, в Північній Європі воно з’явилося завдяки правителям родом з Києва.
Князь Мстислав І Великий, син Володимира ІІ Мономаха, у 1090-і роки побрався зі шведською принцесою Христиною. У цьому шлюбі народилися дві доньки, і одна з них, Інгеборга, вийшла заміж за данського правителя Кнуда Лаварда. Коли вона завагітніла, то поїхала народжувати до Києва. Інгеборга народила хлопчика, після чого до неї дійшла звістка, що чоловіка вбили на полюванні, розпочалась громадянська війна. Тож вона залишилась у Києві, сина назвала Володимиром — на честь діда. Згодом Володимир здобув данський трон і став уславленим королем Вальдемаром І Великим. «А ім’я володаря швидко поширюється серед його підданих», — резюмує Олександр Тіточка.
ПОЛІТИКА — ПОНАД УСЕ
Найвизначнішим міждинастичним шлюбом Олександр називає союз Володимира Великого і Анни Порфірогенети, візантійської царівни, адже завдяки йому відбулось хрещення Русі. Співробітник «Софії Київської» додає: «Анна народилася в законному шлюбі імператора Візантії. До цього історія не знала випадків, коли візантійську царівну видавали заміж за іноземця. Але це було продиктовано політикою».
Власне, в численних шлюбах київських властителів з іноземними правлячими родами про кохання не йшлося. Це було таким собі скріпленням політичного союзу різних держав. Олександр Тіточка сміється: «Як казав відомий скандинавіст Федір Успенський, тогочасний шлюб у Європі — це завжди справа двох чоловіків. Обов’язково — батька нареченої та або її майбутнього чоловіка, або батька її майбутнього чоловіка».
А от щоб відкопувати інформацію про такі події, роками вивчаючи старовинні літописи на вимерлих мовах та інші екзотичні джерела, потрібна неабияка любов, навіть пристрасть, до історії.
