Охочих позбавити житла дітей змушена зупиняти прокуратура
Бум навколо нерухомості для частини дітей, які позбавлені батьківського піклування або змушені перебувати в дитбудинках чи інтернатах, обертається втратою прав на житло. На прес-конференції, присвяченій 70-річчю прокуратури Житомирської області, що пройшла минулої середи, голова відомства Микола Франтовський розповів про деякі випадки сумнівних оборудок в цій сфері, розкритих його підлеглими.
...Дівчинка Олена (ім'я змінено) в одинадцять років залишилась сиротою. Проживала разом iз мамою в окремій квартирі приватного будинку. На жаль, її не вдалось влаштувати в прийомну сім'ю або дитячий будинок сімейного типу, тому подальше навчання вона продовжувала в школі-інтернаті. Відповідно до законодавства, за дітьми на весь період перебування в інтернатному закладі зберігається житлове приміщення, а тим більше вказана квартира, що належить дитині як мамина спадщина. Контроль за збереженням майна повинні здійснювати органи опіки та піклування та державний опікун дитини, яким є директор інтернату. Згодом виявилась «добра» сусідка, яка проявила ініціативу та оформила опікунство над житлом дівчинки. А ось до чого призвела «доброта» сусідки, в даний час розбирається суд, оскільки «опікун» без будь-яких дозволів органу опіки та піклування, архітектурно-будівельного контролю, зробила переобладнання квартири дівчинки, перекрила вхід та заселила туди сім'ю своєї дочки, чим позбавила сироти вільно користуватися належною їй житловою площею. Прокурором району за зловживання опікунськими правами порушено кримінальну справу, винні посадові особи органу опіки та піклування та директор дитячого державного закладу притягнуті до дисциплінарної відповідальності.
Прокурорською перевіркою виявлений і такий випадок. Батьки двох дітей начебто з метою покращення житлових умов сім'ї, отримали згоду районного органу державної виконавчої влади на продаж частини однокімнатної приватизованої квартири, частка якої належала дітям, в зв'язку набуттям права власності на житловий будинок на підставі договору дарування. Оскільки працівники органу опіки не проконтролювали подальше виконання рішення, в укладеному договорі дарування право власності оформлено лише на батьків. У цьому ж році батьки, вже без згоди органу опіки та піклування, будинок продали, кошти використали на власний розсуд. А через три роки вони рішенням районного суду за систематичну пиятику були позбавлені батьківських прав стосовно своїх дітей. Тобто і самі не змогли їх виховувати, і житла позбавили. А державний орган, який в першу чергу зобов'язаний захищати наших менших співгромадян, за словами М.Франтовського, не з'ясував, чи є забезпечені ці діти житлом взамін того, дозвіл на продаж якого ними надавався. В даний час в суді розглядається позов прокурора, поданий з метою захисту прав цих дітей.
Чи був у згаданих випадках в діях органів опіки певний і небезкорисливий умисел, зараз довести складно — зазвичай в наших умовах все можна списати на недбалість рядових виконавців. Але фактом залишається те, що прокуратурі, щоб відновити справедливість стосовно і так знедолених дітей, доводиться втручатися, щоб виконати ті завдання, які законом покладені саме на опікунські ради і подібні структури. Проте навряд чи хто може сказати точно, скільки загалом в Україні проводиться оборудок з нерухомістю, внаслідок яких неповнолітні сироти чи діти з інтернатів втрачають право на своє житло. І до яких не доходять руки ні органів опіки, ні прокуратури.
