Охота на «золотые гектары»

Останні 15 років деякі експерти вважають періодом деіндустріалізації України: нових промислових підприємств держава не побудувала, а от багатьох із тих, що були раніше, вже немає. Наприклад, у столиці давно вже стали торговими площами магазинів цехи таких знаменитих заводів, як «Арсенал», «Дарницький шовковий комбінат», «Верстатозавод імені Горького» і багатьох інших. Тепер, схоже, дійшла черга і до легендарного «Більшовика». «Зі столиці виселити! Назавжди!» — такий вирок місцева влада винесли цьому заводу. Як збитковому, «екологічно шкідливому» і такому, що не впроваджує інновації. До речі, з такою самою аргументацією разом з ним за околицю міста хочуть «перенести» ще майже півдесятка київських підприємств. Область вже готова для цієї мети виділити ділянки в Броварській, Вишгородської промзонах і за Обуховом. З цією метою восени минулого року навіть були проведені громадські слухання. На них представники столичної мерії намагалися переконати киян, що, мовляв, промисловість від такого «переміщення» не постраждає, оскільки той самий «Більшовик» зараз перебуває на межі банкрутства. Але самі заводчани з цим не згодні, більше того — вони навіть розповідають про свої успіхи. А головною версією «переселення» на підприємстві вважають земельну сваволю: просто комусь приглянулася територія підприємства, що стала нині «золотою». Адже вартість землі, на яку тут йде полювання, відома: до ста тисяч доларів за сотку! А от приватизувати підприємство, щоб таким способом заполучити дорогоцінні гектари, не можна, оскільки воно входить у перелік об’єктів, які приватизації не підлягають. Тому зараз тут фактично йде боротьба не за завод, а за землю. Хто переможе в цій боротьбі поки прогнозувати важко. Тим часом завод продовжує готуватися до свого 125-річчя, яке відзначатиме наприкінці липня цього року.

«ОХОЧИХ ДОПОМОГТИ ПІДПРИЄМСТВУ ЩЕ НЕ БУЛО, БУЛИ ТІ, ХТО ХОТІЛИ ЙОГО КУПИТИ»

Про нелегкі будні Київського заводу «Більшовик» розповів його керівник Віктор Шило.

— Вікторе Івановичу, це правда, що зараз підприємство намагаються довести до банкрутства?

— Те, що завод «Більшовик» нібито перебуває на грані банкрутства — це всього лише чутки, поширювані людьми, яким вони вигідні. Особливо абсурдні подібні запевнення зараз, коли вже можна говорити про успіхи підприємства. Всі останні 15 років «Більшовик» працював збитково. Коли в березні 2006-го я прийшов на посаду генерального директора, то на підприємстві існувала дворічна заборгованість із заробітної плати, 23 млн. гривень (а разом з усіма штрафами та санкціями — 39 млн. гривень) складав борг до бюджету і майже 3 млн. гривень — до пенсійного фонду. А от узяти кредит, щоб розрахуватися з боргами, завод не може, оскільки він перебуває в державній власності. Тому вирішили виходити з кризи тільки за рахунок своєї господарської діяльності. Завдяки зусиллям працівників «Більшовика» не тільки вдалося зберегти трудовий потенціал підприємства, а й повністю позбутися боргів із зарплатні. Зараз ми вийшли на такий рівень, що розраховуємо в найближчому майбутньому отримати прибуток. Якщо подивитися з іншого боку, то підприємство має щомісячний фонд заробітної плати 1 млн. 900 тисяч гривень, з цієї суми платимо 52% різних відрахувань і податків. Крім того, щомісяця ще відраховується 500— 600 тисяч гривень податку з сукупного прибутку. Якщо 2006-го такий прибуток складав понад 24 млн. гривень за рік, то 2007 го запланували його отримати37 млн. гривень. Це при тому, що ми, хоч і належимо державі, але не маємо від неї ніякої допомоги — ні фінансової, ні навіть із замовленнями. Після більш ніж десятка років занепаду, самі намагаємося стати на ноги. Єдине від чого нас рятує державна приналежність — від приватизації. Якби не Фонд Держмайна, то заводу давно вже б не було. Ми і так втратили частину цехів, коли «Більшовик» передали в Мінпромполітики.

— Але, незважаючи на існуючі успіхи, завод все ж планують «виселити» з міста.

— Прагнення «переселити» «Більшовик» зовсім не пов’язані з його фінансовими результатами. Існує думка чиновників про те, що промислових підприємств не повинно бути у Києві. Але де ви бачили місто (особливо мегаполіс) без промисловості? Це і податки, і соціальна інфраструктура. Наприклад, ми і зараз видаємо матеріальну допомогу пенсіонерам. Багато які люди вже не працюють на заводі понад десять років, але коли у них нужда, вони йдуть не в мерію, не у відділ соціального забезпечення, а до нас. І ми їм не відмовляємо.

— Як відомо, головний аргумент перенесення підприємства той, що воно нібито «екологічно шкідливе». Що можете сказати з цього приводу?

— Перед громадськими слуханнями, які проходили минулого року, я запросив незалежних експертів, які зробили вимірювання на території підприємства і, для порівняння, біля станції метро «Шулявська». У результаті виявилося, що біля метро шкідливих речовин удвічі більше, ніж тут. Це тому, що головними забруднювачами повітря є автомобілі. Припустімо, на цих 35 гектарах, які зараз займає завод, побудують 70 «висоток» і в кожній з них буде десь по 200 квартир. Природно, це житло куплять далеко не бідні люди, сім’ї яких матимуть в середньому по два автомобілі. Таким чином тут зосередяться понад 10 тисяч машин і можна тільки уявити, як після цього погіршиться екологічний стан в цьому районі. А ще завод неможливо перенести з технічної боку і з матеріальних міркувань. Адже, як підрахували фахівці, сам процес переїзду для великих київських підприємств може вилитись у сотні мільйонів, а то й мільярди гривень.

— Чи збираєтеся ви у найближчому майбутньому впроваджувати у виробництво інноваційні технології?

— Звинувачувати нас у тому, що ми не використовуємо сучасних технологій, це як радити немолодому селянинові, який прийшов в сільраду з проханням допомогти зорати город, взяти в банку кредит і купити собі сучасного плуга. Зараз я відчуваю себе в образі саме такого діда. Тільки трохи розрахувалися з боргами і вчасно почали виплачувати заробітну плату, як вже питають: коли будете модернізуватися? Я не проти інновацій, але де відшукати на це гроші, якщо навіть не можемо взяти банківський кредит? Ще не так давно у деяких цехах були діряві стелі, через які йшов дощ і ми ледве знайшли кошти, щоб їх відремонтувати. Вважаю, що спочатку необхідно повністю погасити давню заборгованість до бюджету (ще залишилося 10 млн. гривень), а потім вже думати про модернізацію. Якщо на заводі справи підуть і далі як зараз, то, думаю, що в найближчому майбутньому ми зможемо закупити деяку частину сучасного обладнання. А поки вирішуємо куди перенести сталеварний цех, щоб звільнити територію для розширення Шулявського мосту, де збираються побудувати транспортну розв’язку до Євро-2012. На жаль, охочих допомогти нам вирішити проблеми ще не було, є тільки ті, хто не проти купити завод.

— Як збираєтеся відзначати 125-річчя підприємства?

— З цього приводу ми ні від кого не чекаємо ніяких «пряників». Більше того, коли звернулися в Мінпромполітики з проханням присвоїти двом нашим шановним працівникам — Михайлу Шедову і Анатолію Губському звання Заслужених машинобудівників України, то дістали відмову. Мотивація така: за останні роки, мовляв, у підприємства немає особливих успіхів. А те, що завод почав відроджуватися і ці люди тут чесно пропрацювали довгі роки — не рахується. І все ж таки ми будемо відмічати свій ювілей, хоч би тому, щоб показати людям, що «Більшовик» не тільки живе, а й підіймається. Вже замовили до цієї дати спеціальну атрибутику, робимо ремонти. Розраховуємо, що це свято спрацює як психологічний чинник. Знаючи, що завод відроджується, до нього потягнеться молодь, робочих рук якої нам так зараз не вистачає. Зараз середня заробітна плата у нас становить 1041 гривну. Це, звісно, нижче середнього рівня в промисловості Києва, але якщо за рік вдалося ліквідувати борги, то не за горами і підвищення заробітків наших співробітників.

КОМЕНТАРІ

Як повідомили у прес-службі Фонду Державного майна України, ініціатива майбутнього «переселення» заводу «Більшовик» (як і решти промислових підприємств Києва) належить Київській держміськадміністрації. З пропозицією переговорів з цього приводу представники столичної мерії до керівництва Фонду Держмайна (якому належать 100 % акцій підприємства) не зверталися.

Натомість заступник голови Київської держміськадміністрації Сергій Зімін, який курирує столичну промисловість, від коментарів відмовився.