Освіті потрібна «дружня конкуренція»

Сучасні глобалізаційні процеси ставлять нові виклики перед суспільством, коли перевага надається високоосвіченим людям, добре обізнаним із новітніми технологіями та конкурентним на ринку праці. Щоб мати таких фахівців, кожній із країн треба реформувати систему освіти, наближаючи її до новітніх стандартів. Однак, якщо спочатку Україна тримала курс на Болонську систему, то після скасування 12-річного терміну навчання, зменшення ролі зовнішнього незалежного оцінювання при вступі старшокласників до ВНЗ, написання українсько-російських підручників, говорити про те, що ми й далі тримаємо курс на Європу, трохи складніше.

Найближчим часом освітню систему України чекають чергові зміни. Президент України видав указ, що 2011 рік буде Роком освіти та інформаційного суспільства. Як зазначається в указі, основні завдання цього року — розробити державні програми щодо розвитку дошкільної та професійно-технічної освіти, покращити стан інноваційної освіти, а також інтегрувати нашу систему в європейський простір. Яким чином ми будемо наближати середню освіту до європейських стандартів — поки що невідомо. Натомість вітчизняні та іноземні експерти радять робити ставку на приватні школи, які роблять всю освітню систему країни конкурентнішою. Наразі, згідно з даними Агенції розвитку освітньої політики, із 21 тисячі шкіл, які функціонують у нашій державі, приватних — понад 200. У Москві, для порівняння, є 625 приватних шкіл, а в Санкт-Петербурзі — 245.

Що ще треба змінювати в українській системі освіти, щоб дійсно наблизити її до європейських стандартів, до яких викликів має пристосовуватися Україна — про це «День» запитав голову Європейської асоціації незалежних шкіл (Нідерланди) Сімона СТЕНА, який нещодавно відвідав Україну та взяв учать у І Міжнародному і ІV Всеукраїнському форумі «Освіта й сучасні глобалізаційні процеси: український вимір».

— Пане Сімоне, як би ви охарактеризували сучасні виклики та тенденції освітньої системи Європи?

Сучасні глобалізаційні процеси ставлять нові виклики перед суспільством, коли перевага надається високоосвіченим людям, добре обізнаним із новітніми технологіями та конкурентним на ринку праці. Щоб мати таких фахівців, кожній із країн треба реформувати систему освіти, наближаючи її до новітніх стандартів. Однак, якщо спочатку Україна тримала курс на Болонську систему, то після скасування 12-річного терміну навчання, зменшення ролі зовнішнього незалежного оцінювання при вступі старшокласників до ВНЗ, написання українсько-російських підручників, говорити про те, що ми й далі тримаємо курс на Європу, трохи складніше.

Найближчим часом освітню систему України чекають чергові зміни. Президент України видав указ, що 2011 рік буде Роком освіти та інформаційного суспільства. Як зазначається в указі, основні завдання цього року — розробити державні програми щодо розвитку дошкільної та професійно-технічної освіти, покращити стан інноваційної освіти, а також інтегрувати нашу систему в європейський простір. Яким чином ми будемо наближати середню освіту до європейських стандартів — поки що невідомо. Натомість вітчизняні та іноземні експерти радять робити ставку на приватні школи, які роблять всю освітню систему країни конкурентнішою. Наразі, згідно з даними Агенції розвитку освітньої політики, із 21 тисячі шкіл, які функціонують у нашій державі, приватних — понад 200. У Москві, для порівняння, є 625 приватних шкіл, а в Санкт-Петербурзі — 245.

Що ще треба змінювати в українській системі освіти, щоб дійсно наблизити її до європейських стандартів, до яких викликів має пристосовуватися Україна — про це «День» запитав голову Європейської асоціації незалежних шкіл (Нідерланди) Сімона СТЕНА, який нещодавно відвідав Україну та взяв учать у І Міжнародному і ІV Всеукраїнському форумі «Освіта й сучасні глобалізаційні процеси: український вимір».

— Пане Сімоне, як би ви охарактеризували сучасні виклики та тенденції освітньої системи Європи?

— Зараз перед школами стоїть завдання, коли вони повинні досягти більшого успіху та бути успішнішими в процесі розвитку учнями своїх талантів. Навчальні заклади повинні знаходити нові дидактичні підходи, щоб кожна дитина відчувала, наскільки серйозно її сприймають у школі. Це сприятиме розвиту його чи її талантів. Друга позиція — ми повинні покращити становище вчителів. Ми знаємо, що вчителі — це висококваліфіковані та високоосвічені професіонали. Тому повинні надавати їм більше свободи у використанні дидактичних підходів до учнів. Дуже важливо, щоб вони мали змогу вдосконалювати свою компетентність протягом усього життя, займаючись навчальним процесом. Третє, на чому я хочу наголосити, — чим більше місця в суспільстві для приватних шкіл, тим більша ймовірність того, що суспільство процвітатиме. Це дуже хороший крок для демократизації суспільства. Звичайно, все це повинно базуватися на повазі, плюралізмі та різноманітності. Наприклад, дві третини шкіл у Нідерландах належать до приватної форми власності, але їх фінансування здійснюється державою. Держава забезпечує підтримку приватних навчальних закладів через те, що це значно підвищує загальний рівень освіти. Треба розуміти, щоб виховувати національно свідомих та конкурентоспроможних громадян, необхідно піднімати загальний рівень свободи в освіті, коли вчитель може вибирати із безлічі методик якусь одну, а учень так само може вибирати навчальний заклад, методи навчання якого йому найбільш прийнятні.

— Якщо ви трохи знайомі з системою української освіти, то які прогалини назвали б, над чим нам треба працювати активніше. Наприклад, одна з наших проблем — непрестижність учительської професії...

— Я не достатньо обізнаний в аспектах української освіти. А з приводу престижності цієї професії зазначу, що це проблема не лише України, а й багатьох європейських держав. Соціальний статус вчителя, на жаль, знижується. Декілька років тому одна консалтингова компанія проводила дослідження, результати були такі: чим більше ви вимагаєте від учителя знань, які він має передати учням, чим більше ви йому платите, тим швидше його соціальний статус підніметься. Якщо говорити про реформування української системи освіти, то треба починати з відкриття приватних шкіл. Особливу увагу варто приділяти рівним умовам функціонування приватних та державних закладів освіти, тому що це дослідження довело, що в країнах, де поряд з державними створенні умови для існування приватних шкіл, загальні результати отриманої освіти, здобутої в школах обох форм власності, набагато вищі. Є дві передумови для успішної роботи школи — зробити рівним доступ до освіти, це, в свою чергу, передбачає фінансування з боку держави приватних шкіл, і надавати більше автономії та свободи школам у їхній повсякденній діяльності. Не бійтеся свободи в навчанні й свободи батьківського вибору. Тому що батьки завжди намагаються знайти кращу школу для своїх дітей. Якщо поряд з державними існуватимуть приватні школи, то це створить так звану дружню конкуренцію, і в результаті призведе до покращення освітніх стандартів. Це піде на користь суспільству. І це не просто моя думка, а результати міжнародного дослідження.

— А за якими принципами зараз працюють нідерландські школи, які освітні стандарти в них діють?

— Завдяки тому факту, що приватні школи в нас фінансуються в такому самому обсязі, як і державні, то вони повинні відповідати однаковим стандартам, які закріплені в законодавстві. Але перевага приватних шкіл у тому, що вони можуть використовувати різні педагогічні, релігійні чи культурні підходи для удосконалення навчального процесу. Вони додають якоїсь цінності до державної програми. Навчальні заклади відрізняються способом навчання, навчальною програмою, додатковими предметами чи методикою. Це дозволяє вчителеві вибирати школу, яка близька йому за ідеями та принципами, і де він зможе розкритися як особистість. Загалом, наша система навчання виглядає так: початкові школи, де термін навчання вісім років (діти приходять сюди в чотирирічному віці), середня школа, яка починається з 12 і триває до 18 років. Крім середньої школи, є гімназії і школи технічного спрямування. Є учні, які потребують більше часу для навчання, але уряд не дуже підтримує це, оскільки йому треба сплачувати додаткові роки навчання. Однією з тенденцій є те, що ми зараз намагаємося дітей з вадами розвитку чи здоров’я влаштувати на навчання в звичайні школи, а не спеціалізовані (це так звана інклюзивна освіта, яка в Україні теж поступово впроваджується. — Авт.). Звичайно, для таких дітей треба більше часу для навчання.

— У Європі зараз пропагується збільшення терміну навчання в середній школі. Натомість Україна цього року скасувала 12-річний термін навчання, повернувшись до 11-річки. Як ви оцінюєте такий крок нашого уряду?

— Взагалі-то це не дуже хороший підхід, якщо інвестується менше грошей у освіту дитини. Звичайно, я не можу засуджувати це рішення, тому що я не знаю фінансової ситуації України. Але треба зважати на те, що соціальне завдання школи набагато складніше, ніж у попередні роки. Вони повинні не тільки навчати учнів якимось предметам, а й брати на себе відповідальність за загальну освіту дитини, за рівень її знань. І нарешті, школа має підготувати дитину до того, щоб вона мала бажання навчатися упродовж свого подальшого життя. І саме через те, що завдання, які стоять перед школою, ускладнюються, ситуація, коли кількість років, проведених у школі, зменшується, є певною мірою небезпечною для дитини.

— Зважаючи на нові тенденції та практики, які поширюються в Європі, як би ви змалювали образ сучасної європейської школи?

— Школа має функціонувати як співтовариство учнів, батьків та вчителів. Для учителів найголовнішим орієнтиром повинно бути не дотримання програм, а вдосконалення своєї майстерності та кваліфікації, щоб вони могли використовувати різні підходи до навчання дітей. Якщо буде індивідуальний підхід до кожної дитини, то в цьому випадку він краще зможе розкрити свій потенціал, і в кінцевому результаті це призведе до покращення якості освіти. Сучасна школа не повинна бути замкнутим простором. У ній повинна бути своя культура, але яким чином її створити, немає готових відповідей. Вона складається з кількох елементів: розумні керівники, які аналізують ситуацію в суспільстві й готові бути лідерами, ефективні вчителі, які розуміють мету школи і втілюють її в життя, і поважний діалог між батьками та вчителями. Основне завдання школи — не відбити в дітей бажання пізнавати світ, а надати впевненості в своїх силах та почуття власної гідності.