Підтримати Сергія Калитюка

Адже й 21-річний Сергій не роздумував, коли пішов захищати свою батьківщину. Навіть на аматорському знімку помітно, що Сергія Калитюка недарма взяли у десантники. Він міцної статури, яка виглядає особливо переконливо на тлі тендітної Ірини Петрівни Божик. Їхнє знайомство відбулося у Львівському військовому госпіталі, де Сергій лікується після дуже тяжкого поранення, яке дістав у боях під Красним Лиманом. Він витягав з поля бою товариша, коли самого пронизала кулеметна черга. Ще й нині хлопець не відчуває свого тіла нижче грудей. Концерт клубу спортивного бального танцю «Грейс» з містечка Володимира-Волинського мав бути останнім перед його випискою. Тому й погодився, щоби спустили разом з візком на подвір’я, де й відбувався концерт: хотілося і таких позитивних вражень.

— А ми у госпіталь приїхали після нашого місцевого фестивалю «Коровай-сузір’я», де за виступ вручили такий же гарний коровай. Його поділили між усіма хлопцями, які були на нашому концерті, а Сергій ще й зібрав крихти і годував голубів. Я підійшла допомогти йому — відтоді ми від нього, образно кажучи, і не відходимо, — розказує Ірина Петрівна, яка є одним із тренерів «Грейсу».

Цей дитячий танцювальний колектив відомий на Волині. Йому вже 15 років. Лише за останній час здобули гран-прі на фестивалі в Болгарії, у Чехії забрали чотири перші призи серед 15 колективів. Виступали й на фольклорному фестивалі в Іспанії, де нагороди не присуджували, але було щире захоплення глядачів.

Проте який час — такі і концерти. Навесні «грейсівці» організували акцію «Ми з вами», яку підтримали й інші мистецькі колективи міста. За зібрані під час благодійного концерту кошти доправили у зону АТО дві величезні посилки з речами, які замовили їм волонтери. Восени ж виступили з концертом у Луцькому військовому госпіталі, а згодом — і у Львівському. А останній концерт, уже у Володимирі-Волинському, дали заради Сергія. Сам він родом з Дніпропетровська, але лікується у Львові, бо тут прекрасні військові нейрохірурги, і сам він служив у 51-й окремій механізованій бригаді, що базується у Володимирі. Має лише маму. На концерт запросили і бійців, які за три дні мали знову повертатися на схід України.

— Ми їх посадили у перших рядах, — каже Ірина Петрівна. — Під час якогось із номерів я з-за куліс глянула у зал: хлопці... утирали сльози. Те, що наші діти зворушили їхні серця, для нас — найвища нагорода. Як казали нам у Луцькому госпіталі: після вашого виступу хочеться жити, одружуватися і народжувати дітей...

На концерті зібрали 5 тисяч гривень, які Сергієві у госпіталь завезла хореограф-постановник клубу «Грейс» Аня Пасічник. Вона та дочка Ірини Петрівни Яна (теж майбутній дипломований хореограф) тепер найближчі його друзі. Ірина Петрівна каже, що цей хлопець став для усіх них рідним. Разом вони вірять, що він зможе стати на ноги, проте реабілітація потребує не лише часу, а й чималих коштів.

— Заради того, щоби допомогти цій дитині, ми готові провести стільки концертів, скільки буде потрібно. Та як би хотілося, щоби більше людей молилося за здоров’я раба Божого Сергія, — каже Ірина Петрівна. — Бо йому потрібна і моральна підтримка.

Сергій і досі не може, образно кажучи, вийти з тієї неоголошеної війни, на яку відправили їх, таких зовсім юних. Він майже постійно дивиться хроніку бойових дій, згадує побратимів... І Яна, і Аня навідують його, спілкуються по телефону. І всі разом шукають варіанти полегшення стану здоров’я. Напевне, на те була Божа воля, щоби «грейсівці» приїхали з концертом у госпіталь, а Сергій вирішив на ньому побувати. Бо в Ірини Петрівни виявився учень, який має ім’я в медицині. Це Ростислав Валіхновський, який свого часу був особистим лікарем Віктора Ющенка, нині має у Києві свою клініку. А народився у містечку Турійськ, що неподалік Володимира, тут і досі живуть його батьки-медики, а Ірина Петрівна та її чоловік Олександр — також турійчани.

— До Ростика (тренер і досі називає свого учня на ім’я) я зверталася лише два рази у житті, — каже Ірина Петрівна. — Не тому, що соромлюся, чи він загордився — це абсолютно не так. Просто, на щастя, не було потреби.

Перший раз вона попросила його про допомогу, коли Аня Пасічник зазнала складної професійної травми руки. До Валіхновського звернулися і коли постало питання про подальше лікування Сергія Калитюка. Він не лише проконсультував за медичними документами, які привезли у Київ Аня і Яна, а й організував консультації у ще кількох київських клініках. Наразі Сергій сам має вирішити, що далі робити. Чи погоджуватися на операцію, чи ще чекати, сподіваючись на ефективну реабілітацію?.. Проте допомогу він отримає як з Володимира-Волинського, так і з Києва. Аня Пасічник каже, що завдяки роботі на круїзному кораблі танцівницею побачила півсвіту: від Аляски до Ямайки. Ніколи не вважала себе суперпатріоткою України. Боліла душа, що у світі знають про її рідну землю лише за тим, що в Україні був Чорнобиль. Не раз думала, чому наш такий наче розумний і працьовитий народ нічого не змінює у своєму житті?.. А після Майдану в неї, каже, виросли крила. І вже забуте бажання кудись поїхати з України, як про це думалося раніше. І їй, і Ірині Петрівні, і всім «грейсівцям» усе одно, що Сергій — не з Волині, не із Західної України, а з Дніпропетровська. Це, як казали раніше, — «поєдналися схід і захід». А тепер кажуть, що такі, як Сергій, захищали рідну нам і йому Україну. І те, що нині можуть зробити для нього, зігріває й їхні душі.

Гроші для лікування Сергія можна перераховувати на картку матері — Тамари Грантівни Калитюк у Приватбанку — 4149497816204129.