«Підводні камені» озеленення

Нерідко кияни згадують статус столиці як найзеленішого міста Європи, що, зокрема, було зазначено в міжнародному дослідженні 2017 року. Втім, як показують супутникові знімки, зелений простір на мапі Києва щороку зменшується, і це, на жаль, тенденція, яка притаманна не лише столиці. В чому причина? Як це можна змінити? Про це поговорили на дискусії «Міське озеленення: очікування vs реальність», що організувала ініціатива «Студія Перехрестя».

ЗАСТАРІЛІ ІНСТРУКЦІЇ

Насамперед є питання щодо інвентаризації дерев. Урбаніст, озеленювач Ілгам ГАСАНОВ розповів, що вже тривалий час намагається зібрати статистику, скільки дерев було висаджено в столичних районах за 2019 рік. «Завдяки інструкції з інвентаризації, в тому вигляді, в якому вона існує (розроблена 2001 року й більше не змінювалася), можна оцінити зелені насадження тільки якоїсь обмеженої території. Ботанічний сад може зробити інвентаризацію, переважно вони й роблять, може, якась школа, лікарня. Проте в межах міста інвентаризація, в тому вигляді, який передбачається інструкцією, є абсолютно неможливою», — розповідає Олександра СЛАДКОВА, начальниця управління екології Львівської міської ради. — Водночас, коли я працювала з німецькими колегами, вони казали, що чітко знають кожне дерево, яке є на вулиці, його стан, коли воно було висаджене, коли потребує заміни і як його обслуговують». Щодо парків, то зазвичай на Заході обмежуються їхнім планом і знають територію в гектарах, порідний склад, але точну кількість дерев не рахують.

Питання, як можна змінити ситуацію, лишається відкритим. Той спосіб, який обрала Олександра Сладкова, це інвентаризація дерев, зокрема й під час реконструкції вулиць. Раніше під час реконструкції дерева не мали жодного захисту, їх могли безкарно понищити. За останні роки відбулися зміни, і тепер проєкт реконструкції має містити й дані щодо озеленення. А віднедавна у Львові й видають вихідні дані на реконструкцію вулиці. «ІТ-шники, які зі мною висаджували дерева протягом п’яти років, розробили свою платформу інвентаризації дерев, вона заточена під наші потреби. Я ходжу з планшетом, реєструю кожне дерево, воно з’являється в координатах. Ми брали за аналог передусім німецькі системи інвентаризації, де колір маркера по дереву означає його стан», — зазначає Олександра Сладкова.

У такий спосіб, як передбачає вона, за 30 років можна проаналізувати стан усіх дерев, адже за цей час багато вулиць потребуватимуть ремонту та реконструкції. Втім, такий підхід має кілька зауваг — чи підійде він для інших міст, а дерева в критичному стані потрібно виявити набагато швидше, щоб убезпечити місцевих жителів.

ПОТРЕБА В ЕФЕКТИВНОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ

Проблема з даними про наявні дерева в місті — ключова. Так, кількість висаджених дерев не завжди відповідає кількості, яка реально росте. «Була медійна історія, що зникли декілька десятків дерев і лишилася велика ділянка землі. Активісти почали писати, що її готують для побудови ресторану. На що ми відреагували швидко й висадили в Голосіївському парку на початку зими 2018 року більше ніж 120 дубів. Прикметно, що за рік ми зрізали практично дві третини, навіть більше, тому що саджанці не прижилися», — пояснює Ілгам Гасанов.

Ця історія ілюструє ще дві проблеми, пов’язані з озелененням міста. За деревами, а особливо молодими саджанцями, потрібен догляд. На це ніби виділяються гроші, та зазвичай ідеться про утримання не парків, а працівників озеленювальних комунальних підприємств. Олександра Сладкова вважає, що в цю сферу потрібно запровадити ринкові відносини, а для цього потрібна сильна служба замовника: «Ми з бюджету управління утримуємо більшість парків. Ми розігруємо тендер на догляд за парками, його виграють переважно наші установи, грубо кажучи, «Зеленбуди», які обслуговують ці парки все життя». Саме ці установи висувають пропозиції, що в парку потрібно робити й скільки грошей на це потрібно.

До чого це призводить? По-перше, ці пропозиції стосуються переважно прибирання. А все-таки догляд за парком передбачає і дещо інші завдання. Саме тому, на думку Олександри Сладкової, «в людей, які працюють у «Зеленбудах», потрібно забрати невластиві їм функції. Якщо вони добре прибирають, то місто на ринкових умовах закуповує послуги з прибирання парків. Але має бути хтось, хто ставить завдання».

По-друге, немає того, хто міг би проконтролювати здійснювану роботу. Скільки разів прибирають? Яка саме ситуація з зеленими насадженнями? Наприклад, ландшафтна архітекторка з Харкова Марина КРЯЧКО розповіла, що в їхньому місті облаштовують (газони, однорічні рослини, доріжки з відводом води) парки лише у районах, де найдорожча нерухомість. Тож Олександра Сладкова пропонує запровадити посаду, умовно кажучи, садівника, який би контролював роботу з зеленими насадженнями й розумів потреби, що ж потрібно змінити. І, ясна річ, цій людині потрібно платити зарплату не через «Зеленбуд», а окремо.

(НЕ)ЯКІСНІ САДЖАНЦІ

Друга проблема, чому посаджені дерева не приживаються, — низька якість саджанців. «Є фонд відновлення дерев, і всі забудовники, які роблять якісь роботи, платять за відновлення тих масивів, які вони видалили чи пошкодили. Потім з цього фонду місто напряму закупає і роздає саджанці по районах. Тобто самі райони виключаються з цих процесів, у них немає додаткової можливості контролювати якість цих закупівель, вони мають працювати з тим, що приходить. А приходить переважно неякісний продукт. І відповідальних напряму зазвичай знайти дуже складно», — пояснює Ілгам Гасанов.

Крім того, немає чіткої кореляції між тим, що вирубують і що саджають. Можуть вирубати, наприклад, каштани й тополі, а посадити липи. Навіть якщо взяти приклад Львова, який закуповує не в муніципальних розсадниках, різноманіття саджанців невелике. Як коментує Олександра Сладкова: «Я з великою б радістю саджала ясени, в’язи, граби, буки, білу тополю, клен польовий, явір звичайний, але немає посадкового матеріалу».

А Марина Крячко поділилася іншою проблемою — що закуповують здебільшого декоративні види. А види дерев мають значення не тільки з точки зору алергенності, а й такого напівпаразитичного куща, як омела (через якого дерева нині часто топінгують, тобто обрізають до стовбура). Тому що, як розповіла Олександра Сладкова, омела любить конкретні види — клен гостролистий, місцевий, сріблястий; яблуні; тополю чорну та ін. Щоб уникнути додаткових проблем, можна садити ті види, які менш уразливі. Хоч це, ясна річ, не знімає питання про необхідність урегулювання на законодавчому рівні способу, в який будуть вирішувати ситуацію з омелою, оскільки нищення дерев, яке маємо зараз — це точно не вихід. Ілгам Гасанов озвучив альтернативний спосіб боротьби з нею — можна зняти омелу, трохи зачистивши місце, на якому вона росла. Олександра Сладкова зазначила, що на Заході такі дерева часто взагалі не чіпають.

І таких дрібних, на перший погляд, нюансів дуже багато. Як розповіла Марина Крячко, правильним є косіння трави зовсім не в травні: «Для південних районів країни перший раз треба косити в кінці червня, коли наші аборигени, представники флори, зацвітуть і дадуть насіння».

«ГРА В ІМІТАЦІЮ»

Нерідко в медіа пишуть про те, що з’являються нові парки. Втім, проблема в тому, що вони не завжди «нові». Ілгам Гасанов додає, що насправді відкрити новий парк доволі складно, йдеться про звичайну зміну статусу — з лісу на парк: «Медійно це гарно продається. На обсяг зелених зон це не впливає, але впливає на економіку. Тому що в лісопарку й парку є різні опції й різний тип захисту. В парку можна будувати більше, ніж у лісі. І коли ми з парку зняли певні обмеження, то можемо спокійно втратити певну частину під облаштування доріжок, там з’являться ресторани, МАФи. Тож отримуйте благоустрій — навіть якщо ви його не дуже й хотіли». Як підсумовує урбаніст, це «гра в імітацію». До слова, специфіка нашого благоустрою теж викликає питання. Як розповів, Ілгам Гасанов, для будівництва скляного моста вирубали понад 180 каштанів. Саджанці посадили, однак питання в тому, скільки з них приживеться і що буде зі схилом під цим мостом?

На що ж потрібно орієнтуватися? Марина Крячко пропонує взоруватися на Європейську директиву з розвитку біорізноманіття, в якій можна визначити три основні пункти. По-перше, збільшення кількості зелених насаджень. Ідеться не лише про відкриття нових парків, а й надання природоохоронного статусу тим, які цього заслуговують, так само як і надання статусу пам’яток давнім деревам. «Я вважаю, що наші міста не обстежені. Якщо у Львові на той час, коли я цим почала займатися, було 26 дерев-пам’яток, то я дивувалася. Бо це, беззаперечно, цінні дерева, але я таких же знаю 300. А в Житомирі, наприклад, жодної пам’ятки природи немає, але я знаю, там є давні дерева. Надавати статус потрібно й садам. У нас залишилися досить непогані з них, які є часто навколо парків, і теж не мають жодного статусу, хоч там бувають дерева, яким сто й більше років. Тож є багато природоохоронних об’єктів, які потребують захисту», — зазначила Олександра Сладкова.

По-друге, доступність зелених територій. Як пояснила Марина Крячко, в нас одним із ключових показників є кількість зелених насаджень на одного жителя. Проте в англійських нормах, які використовує ВООЗ, це метри й кілометри. Тобто йдеться про те, що будь-яке житло в будь-якому місті має мати на певній відстані парк до двох гектарів, до десяти гектарів і до 40 гектарів. Берлінські норми говорять, що парк від житла має бути на відстані 500 метрів.

По-третє, проєктування парків на основі розвитку біотопів. І, ясна річ, уже традиційними завданнями лишаються залучення фахівців до справи озеленення і популяризація знань серед громадськості.