Повернути великі імена в малі міста

«У часи невігластва і невдячності варто нагадувати українцям про сильних земляків, які жили і творили заради майбутнього України», — сказала голова ВОО Суспільна Служба України Ганна Чайковська, відкриваючи інформаційно-просвітницький семінар «Українка в світі. Аріядна Стебельська. «Вони боролися і гинули, щоб Україна жила вічно». На подію зібралися працівники закладів культури й освіти, краєзнавці, історики, громадські діячі та студенти. Направду сказати, мало кому з них доводилося чути про Аріядну Стебельську, яка сто років тому народилася у містечку Гнівань, що під Вінницею. Але в колах україністів, особливо діаспорних, це ім’я досить знане і шановане. Адже більшу частину свого життя вінничанка провела в еміграції — у Канаді, де створила майже пів сотні скульптур за українськими мотивами, написала понад 400 наукових статей на літературні та мистецькі теми, а паралельно очолювала Торонтський відділ Асоціації діячів української культури і всіляко підтримувала та пропагувала українські ідеї за кордоном.

«Наша землячка Аріядна Шум, таким є її творчий псевдонім, була незвичайною жінкою, обдарованою в багатьох мистецьких галузях, з енциклопедичними знаннями і цікавою долею. Скульпторка, літературознавець, критик, поетеса, журналістка та педагог — з Богом і Україною в серці вона прожила все своє життя. Надзвичайно цікавими і зворушливими є її спогади: «Світили мені тоді дві зорі, на які я була задивлена: український націоналізм, який мав привести до незалежної держави, і українська культура, яка в тій державі мала б розвиватися», — цитує мисткиню Ганна Чайковська. — Свою діяльність в еміграції вона пояснювала так: «Ми приїхали на чужину, щоб працювати для України. Ми там того робити не могли, бо нас би відразу вбили. Ми працювали тут. Всі наші гроші йшли на книжки. Ми могли б мати кілька «кадилаків», але не купили їх за життя». Наразі книжкова колекція родини Стебельських зберігається у Києво-Могилянській академії. За своїм видовим і якісним складом вона вважається однією з найкращих та найзапитаніших колекцій фонду».

«РОДИННЕ ТЕПЛО ДАЛО НАМ СИЛУ ВИЖИТИ В ДУЖЕ ТЯЖКІ ЧАСИ ВІЙНИ»

Аріядна походить із відомого роду Шумовських з Волині. Це була непересічна українська родина, де панували національні традиції, патріотизм, меценатство, віра у самобутність свого народу та своєї держави. Її батько — Арсен Шумовський — був інженером за фахом, будував локомотиви на залізниці. Але коли почалася Українська революція, став активним її учасником. Як розповів заступник директора Центру історії Вінниці Сергій Гула, саме Арсен Шумовський у 1917 році взяв участь в українізації 10-го армійського корпусу царської армії. Він служив у Генеральному секретаріаті військових справ УНР у Києві, у ранзі поручника, а потім був урядовцем при Головному комісаріаті уряду УНР у Житомирі. Власне, щоб уникнути репресій, родина змушена була емігрувати до Кракова.

«Батько мій був мрійник, музика та філософ, а мама — маляр. Бабуся була піаністкою, людиною з ХІХ століття, родом із Ляховець, її називали Ляховецька — матушка. Дідуня — священик. Тато з мамою створили нам, дітям, Україну в хаті, хоч ми жили в корінній Польщі. Мама вчила нас читати, писати, знайомила нас від малку з найкращими творами української літератури. Тато сідав за фортепіано, грав нам і співав з нами українських пісень. Це родинне тепло, яке я мала дитиною у своїх батьків, дало нам силу вижити в дуже тяжкі часи війни та повоєнні злидні», — так коротко охарактеризувала у спогадах свою родину Аріядна.

«ТОДІ Я ПІЗНАЛА, ЩО ЦЕ Є — ТРЕМТІТИ ЗА ЖИТТЯ ЧОЛОВІКА»

У Кракові вона закінчила гімназію, вчилася в Ягеллонському університеті, там же зустріла свого чоловіка — Богдана Стебельського — також мрійника, який боровся за вільну Україну, був провідником ОУН. У своїх спогадах мисткиня згадує, що ще ву 19 років «вкусила горя»: Богдана як активного студента Академії мистецтв у Кракові арештували поляки, а потім, у 1941 році, — гестапо. «Тоді я пізнала, що це є — тремтіти за життя чоловіка», — писала вона, згадуючи про чоловіка і його брата — Степана Стебельського, який потім став сотником УПА на псевдо «Хрін». І, як відзначив під час заходу керівник Центрального територіального відділу Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук Богдан ГАЛАЙКО, саме спогади Степана Стебельського, які побачили світ завдяки Аріядні Шум, дозволяють нам сьогодні проливати світло на ті неоднозначні часи.

«Степан Стебельський став членом ОУН ще у 1934 році. За свою діяльність переслідувався і не раз був заарештований — то польською поліцією, то гестапо, — розповідає Богдан Галайко. — Коли втік звідти, то вступив до УПА. Спершу і очолив сотню «Ударників», командував тактичним відтином групи УПА-Захід, був керівником операції з ліквідації заступника міністра оборони Польщі — Кароля Свєрчевського. Він володів унікальними здібностями організації бою, боровся за вільну Україну до останнього. Та у 1949 році керівництво ОУН(б) вирішило відрядити його за кордон, де була можливість підлікуватися і розповісти українській еміграції про збройну боротьбу ОУН(б) і УПА проти совєтського режиму. Власне, на території Чехословаччини він потрапив у засідку і загинув. Його місце поховання досі невідоме. Пам’ятник у Канаді спорудили брат Богдан та Аріядна Стебельська. Окрім цього, вона увіковічнила сотника у погрудді, яке стоїть біля школи у селі Голинь на Франківщині, а також підготувала до друку його спогади — 30-й том літопису УПА, який дозволяє «зафарбувати» білі плями того періоду».

У 1949 році родина Стебельських емігрувала до Канади, у Європі залишатися було небезпечно, але й за океаном на них чекав не рай. Про перші емігрантські роки в Канаді Аріядна згадувала так: «Мій чоловік фарбував вікна сусідові, а щоб заробити на молоко, то копав сусідові рови, хоч на той час він уже робив докторат з мистецтва. Я з ним ходила на сезонні роботи, а пізніше дістала місце — мити підлогу в шпиталі. Шпиталь був у місті, і до нього йти пішки було дві-три години...»

«НАША ЗАМОВЧУВАНА ЗЕМЛЯЧКА БУЛА АВТОРКОЮ ПЕРЕДМОВИ ТА ІЛЮСТРАЦІЙ ДО ПЕРШОЇ ЗБІРКИ ВАСИЛЯ СТУСА»

Поряд із важкою працею Аріядна Шум знаходила час і сили на творчість та науку. Перелік закладів, де вона навчалася, насправді дивовижний: Ягеллонський університет у Польщі, Оттавський університет (магістеріум зі славістики), бакалаврат університету в Торонто, Український вільний університет у Мюнхені (докторантура на тему творчості Шевченка), університет в Урбіно (спеціальність — італійська мова). За своє життя вона видала понад 400 наукових статей, публікацій та художніх творів.

У своїх скульптурах вона вміло поєднувала основи українського народного мистецтва, зокрема елементи трипільської культури, з сучасністю. Вона присвятила майже пів сотні скульптур визвольній боротьбі ОУН-УПА, Тарасові Шевченку, жертвам Голодомору, українському жіноцтву тощо. Найбільш відомі роботи — «Нескорені», яка представляє піднесену вгору голову жінки як символ нескореної українки-націоналістки в Україні, «Алла Горська — Руки, що дають добро», монументальне погруддя «Літописець Нестор» як символ-джерело нашої історії та символічна скульптура у бронзі «Материнство», де зображено сидячу постать жінки-селянки, яка пригортає дитятко на руках. Завжди головним її сюжетом була людина, людина у часі та подіях.

«Її подвижницька праця обіймає сотні статей у журналах і газетах. Вона виступала з доповідями на наукових конференціях в Європі та Америці, підготувала кілька вступних статей до різних книжкових видань. Саме наша замовчувана землячка була авторкою передмови та ілюстрацій до першої збірки Василя Стуса «Зимові дерева», яку зусиллями діаспори надрукували в Бельгії у 1970 році. Видавці повідомляли, що цю збірку світ побачив без згоди її автора — так хотіли вберегти Стуса від кадебістського переслідування», — продовжує Ганна Чайковська.

«МИ ПОВИННІ СЛІДКУВАТИ ЗА ТИМ, ЩО ДІЄТЬСЯ У СВІТІ, Й РЯТУВАТИ УКРАЇНСЬКЕ, ДЕ МОЖЕМО»

Не слід забувати і про чоловіка Аріядни — Богдана Стебельського, який був творцем і співробітником багатьох наукових і культурно-творчих установ. Виступав у колі засновників Української спілки образотворчих мистецтв, був головою Асоціації діячів української культури, очільником ради справ культури при Світовому конґресі вільних українців та Наукового товариства ім. Т. Шевченка в Канаді. Працював редактором місячного додатку в «Гомоні України», «Літературі і Мистецтві», в журналі «Естафета», як випускник Краківської академії мистецтв, знаходив час і можливість виявляти свої почування в мистецьких картинах.

У своїх спогадах Аріядна наголошувала, що усе своє життя вони намагалися ширити правду про українську культуру і завжди були незадоволені результатом, ніби мало робили: «Скажімо, існує Асоціація діячів української культури, і дехто вважає, що основне її завдання — робити спектаклі. Але ми повинні слідкувати за тим, що діється у світі, й рятувати українське, де можемо. Скажімо, у французькій енциклопедії ви бачите масу перекручень про Україну. Видатні майстри, народжені на Україні, часто трактуються як російські, бо світ звик до російської імперії. Печерська Лавра — російська святиня, бо там Московський патріархат, Почаївська лавра — також. Ми повинні все це змінити, якщо українці в Україні це не роблять», — розповідала вона одному із видань діаспори.

«УКРАЇНА БУДЕ ТАМ, ДЕ Є УКРАЇНЦІ»

Ім’я Аріядни Стебельської з Шумовських повернув на батьківщину професор-літературознавець Анатолій Подолинний. Тридцять років тому він дізнався адресу пані Аріядни в Канаді. На його перший лист надійшла зворушена до сліз відповідь: «...Я собі ніяк не уявляла, що на Вінниччині, на якій я побачила світ, xтось знає про моє існування. Як же ви довідалися про мою таку далеку істоту і про мою працю?..»

У 2009 році ВОО Суспільна Служба України вперше провела на Вінниччині конференцію з нагоди 90-річчя Аріядни Стебельської, на якій представили духовний спадок талановитої гніванчанки. Запросили до Вінниці родину Аріядни. Із Канади прилетіла молодша донька — Раїна. Вона привезла теплі спогади про маму, а сама розчулено приймала подарунки — книжки про Вінниччину, народні сувеніри, запрошення до Гнівані...

На пошану Аріядни Стебельської у 90-річчя від її народження за ініціативи ВОО Суспільна Служба України була видана збірка «Родина і Україна» — перше окреме видання в Україні, яке складає лише частину її значного за обсягом творчого набутку. На презентації видання були присутні гості з Канади — Божена та Олег Іванусів, які приятелювали з родиною Стебельських. Цього разу на семінарі зібралися люди, яких об’єднала постать Аріядни Стебельської. Вони обговорювали її книжки, скульптури, вплив на українську культуру загалом та згадували історії, ті чи інші історичні події, які вплинули на її життя.

Підсумовуючи зустріч, Ганна Чайковська зауважила: «Можна багато говорити про те, що життєвим девізом цієї відомої українки, яка захищала українську ментальність та назавжди залишиться у національній історії, було: «Україна буде там, де є українці». Але вже очевидно, що літературознавчий комплекс творчості Аріядни Стебельської потребує широкого діапазону, що вимагає не тільки окремого обговорення, але й уваги до видавничого аспекту, бо імена видатних земляків треба повертати на батьківщину, треба, щоб їх знали і про них говорили ті українці, хто залишаться після нас».