«Права людини починаються з прав дитини»

Питання захисту прав дітей, питання насильства в Україні та багатьох країнах світу, на жаль, вирішуються не за рік і не за два роки. В державі потрібно змінювати цілі системи, ламати стереотипи і виховувати в громадянах більше людяності, аби не страждали найменші. Україна тільки стала на шлях викорінення насильства над дітьми, оскільки ця проблема дуже багато років замовчувалася. 24 — 25 травня в Києві відбудеться велика Міжнародна конференція, організована ЮНІСЕФ та Радою Європи за участю українського уряду та представників близько 200 країн, покликана привернути увагу проблемі порушення прав дітей. Її назва — «Протидія насильству щодо дітей: від поодиноких дій до комплексних стратегій». У переддень її відкриття «День» поспілкувався з головою Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Юкіє МОКУО.

— Пані Юкіє, судячи з назви конференції, акцент в її роботі буде ставитися на створенні нових підходів у державних стратегіях, покликаних відслідковувати випадки насильства над дітьми та запобігати їм?

— Темою конференції будуть питання, пов’язані з протидією насильству над дітьми. Коли мова йде про насильство, треба знати, що це питання пов’язане не тільки з фізичними покараннями. Звісно, фізичне насильство сюди входить, але є також питання, пов’язані з соціальним та емоційним розвитком дитини. Особливо це стосується аспектів щодо дітей, які зростають у закладах інтернатного типу і не мають можливості виховуватися в середовищі сім’ї. Це питання соціального захисту, яке є гострим не лише в Україні, а й в інших країнах. Мова йде про те, які форми послуг чи догляду надаються дітям. І ми вважаємо, що чим більше діти перебуватимуть у закладах інтернатного типу для виховання, тим вищою буде мобілізація насильства проти них. Але нам не слід забувати про те, що є домашнє побутове насильство по відношенню до дітей, яке має фізичний та психологічний характер. Також наше суспільство уражене такими поганими формами насильства над дітьми, як сексуальна експлуатація, торгівля дітьми, дитяча проституція. Отже, коли мова заходить про нашу конференцію, то ми говоримо, що ми намагатимемося охопити питання, пов’язані із захистом дітей комплексним підходом. Цей захід має надзвичайне значення для українського уряду через те, що Україна перебрала на себе роль головування в комітеті міністрів Ради Європи з травня до листопада цього року. Це перша конференція, яка проводиться в рамках головування України в Раді Європи.

З боку ЮНІСЕФ нас дуже тішить, що український уряд поставив на перший план питання захисту прав дітей. Конференцію відвідають близько 200 експертів із 23 країн Західної та Східної Європи. Представництво буде наполовину експертне, а наполовину її учасниками будуть представники уряду. В нас буде високе представництво від ООН (представник від генерального секретаря, який займається питаннями, пов’язаними з насильством над дітьми) і Ради Європи (заступник генерального секретаря). Також буде присутнім регіональний директор ЮНІСЕФ, який курує 23 країни, що належать до цього регіону ЮНІСЕФ. У своєму зверненні я наголошу, що Україна взяла на себе обов’язок поставити захист прав дітей у вигляді пріоритету під час головування в Раді Європи. Ми хочемо привернути увагу до цих питань, а також — щоб уряд України був готовий до ратифікації міжнародних конвенцій. Є така Європейська конвенція №201, котра забезпечує захист дітей від сексуальної експлуатації. Також є Гаазька конвенція, яку Україна не ратифікувала, — про міждержавне усиновлення. Обидві зараз опрацьовуються відповідними парламентськими комітетами Верховної Ради, й я сподіваюся на те, що вони дійдуть до уряду, який їх ратифікує. Тоді ми можемо констатувати готовність українського уряду до конкретних кроків.

— На вашу думку, чому стільки років не вдається викорінити насилля в сім’ях і соціумі та яка ситуація в Україні в порівнянні з Європою?

— Насильство над дітьми, на жаль, існує в усіх країнах світу. Може скластися враження, що здійснюється ескалація насильства, оскільки медіа все більше про нього говорять. Але наше розуміння — протилежне. Бо традиційно склалося, що насильство в сім’ї весь час приховувалося. Позиція ЮНІСЕФ зосереджується на поінформованості та підвищенні обізнаності суспільства не лише на рівні сім’ї, а й також серед вчителів, лікарів, соціальних працівників. Чим більше про це будуть знати, тим краще ця проблема буде вирішуватися. Дуже важливо, щоб суспільство з відкритими очима ставилося до фактів насилля і повідомляло про це відповідні служби. Тут дуже важливу роль мають вчителі, лікарі, медсестри, соціальні працівники, які працюють з дітьми і можуть побачити проблеми в дітей: розпізнати, що дитина стала жертвою. На мою думку, Україна в цьому питанні має прогресивні зрушення. У нас вже є краще звітування і більша поінформованість. Однак цього ще недостатньо, й я гадаю, що на рівні державних установ, громадянського суспільства потрібно докладати зусиль для його комплексного вирішення. В порівнянні з іншими країнами Європи питання насильства над дітьми не має достатнього освітлення в суспільстві. Отже, в Україні потрібні кращі механізми повідомлення про факти насильства над дітьми.

— Які це можуть бути механізми?

— Це поінформованість людей, які працюють у державних установах. Це не лише соціальний сектор, а й також правоохоронні органи. Що стосується законодавчого забезпечення, то тут є певні проблеми. Нині ми разом із Верховною Радою України працюємо над внесенням поправок до закону. Конкретний приклад — питання сексуального використання дітей і дитяча проституція. Мова йде про дітей віком від 16 до 18 років, які можуть ставати жертвами дитячої проституції. Нині за це їм передбачено штрафи, а клієнти дітей, які користуються цими послугами, не несуть кримінального покарання. Натомість у Конвенції ООН є факультативний протокол щодо насильства, проституції та сексуальної експлуатації. Там чітко прописано, що будь-яка доросла людина, які вступає у статевий акт із дитиною до 18 років, повністю несе відповідальність за це. В Україні цієї норми немає. Це лише приклад. Але закон сам по собі не спрацює. Потрібно посилювати роль соціального супроводу. Якщо, наприклад, дитина перебуває в становищі, коли вона змушена надавати сексуальні послуги, то треба шукати причину — у вихованні, в сім’ї. Таким чином, треба забезпечувати захист дитини не тільки на рівні законодавства, а й соціальний супровід, який не дозволить їй займатися такими речами. Тут ми повертаємося до питання соціального забезпечення сімей в Україні, тому що багато які потерпають від бідності, безробіття, деякі скочуються до прийняття наркотиків, алкоголізації й, звісно, всі проблеми відбиваються на дітях.

— Відомо, що в українських інтернатах дуже поширене насильство. Чи йтиме мова про це на конференції та яка позиція ЮНІСЕФ?

— Що стосується цієї системи, то ми дуже сильно обстоюємо права дітей на зростання в середовищі сім’ї. Проблеми виростання дітей за межами сім’ї притаманні в багатьох країнах в цьому регіоні. Ми бачимо, що на рівні цих закладів фіксується дуже багато випадків жорстокого поводження щодо дітей, але немає точної кількісної інформації. В нас немає чіткої статистики щодо того, скільки дітей стали жертвами того чи іншого виду насильства. Є приклади, але немає чіткої статистики випадків. Мене колись запросили на ток-шоу пана Шустера для того, аби поговорити на тему дітей у притулках і інтернатах. Серед спікерів були люди, які самі виросли в цих закладах, але досягли успіхів у житті. Саме тому ці люди могли сказати щось хороше про ці заклади. Але я була вражена, що ці люди сказали саме про насильство, жертвами якого вони ставали. Ось що мається на увазі: навіть ті люди, які досягли успіху в житті, звертають увагу на насильство в інтернатах, яке вони пережили. Тобто ми чуємо і знаємо про ці випадки, але в нас немає кількісної статистики. Просте пояснення. Візьмемо сім’ю прийомну. Як будуються стосунки між батьками і дітьми? Має буди догляд, любов, захист, але також має бути і середовище, в якому дитина має зростати і опановувати соціальні навички. Тут велика роль відводиться соціальній ланці, яка має надавати підтримку. Але якщо ми візьмемо інтернат, у якому виховуються діти, які дуже відрізняються від інших дітей, то ці діти дуже багато втрачають можливостей для розвитку — не тільки соціальних навичок, а й когнітивних, навичок емоційного розвитку тощо. Потрібен потужний незалежний механізм відстежування і моніторингу — щоб розуміти, до якого рівня здійснюється зловживання і насильство в інтернатах. Колишня радянська дуже потужна система соціального захисту, з точки зору рентабельності та ефективності, а також самоокупності, довела свою неспроможність у сучасному контексті нової України через те, що сама була обтяжена тягарями. Система соціально захисту потребує реформи, аби відреагувати на сучасні виклики. Заклади, в яких утримуються діти, — це спадок від радянської системи, який має бути реформований.

— Чи може пришвидшити вирішення цих та інших питань, пов’язаних із дотриманням прав дітей, запровадження в Україні посади дитячого омбудсмана?

— Ми віддаємо належне пані Ніні Карпачовій, яка дуже добре обстоює питання, пов’язані із захистом прав людини. Звісно, на її роботі є люди, які займаються питаннями, пов’язаними із захистом прав дітей. У данному контексті ми вбачаємо можливості, потенціал для зміцнення посади українського омбудсмана ще потужніше реагувати і захищати права дітей. Мова йде не про те, щоб займатися не лише вирішенням індивідуальних питань. Думаю, що український омбудмсан може ще активніше долучатися до вирішення питань разом з нами, щоб комплексно вирішувати питання захисту дітей від зловживань. Наприклад, щоб реформувати інтернатну систему і замінювати її альтернативними формами сімейного виховання. Вважаємо, що співпрацю з українськм омбудсманом ми можемо ще активізувати. В ідеалі ЮНІСЕФ обстоює ідею виокрмлення прав дитини на рівні дитячого омбудсмана. Але це дуже сильно пов’язано із контекстом конкретної країни. Україна має віднайти своє власне рішення. Наше обговорення не має зводитися до того — потрібен нам дитячий омбудсман чи ні. Питання полягає в тому, щоб на півдні України був потужний механізм відстежування забезпечення прав дитини.

— Як ви оцінюєте розформування Міністерства у справах молоді, сім’ї та спорту в Департамент Міністерства освіти і науки?

— Я висловила свою думку в листі від імені ЮНІСЕФ на ім’я українського Президента та уряду. Також висловилася з приводу цього питання на засіданні Верховної Ради в грудні минулого року. Звісно, ЮНІСЕФ поважає рішення уряду України, тому що уряд представляє суверенну державу. ЮНІСЕФ повністю згодне з тим рішенням, яке спрямоване на передачі функцій цього міністерства Міністерству освіти. Однак у ході цього реформування ми наполегливо рекомендуємо, щоб основні функції, пов’язані із захистом прав дітей, виконувалися ефективно, на рівні дієвого механізму. Однак ми не повинні забувати, що в ході цієї реформи не мають постраждати функції, пов’язані із захистом прав дітей. Ми знаємо про суть президентського указу, виданого місяць тому, в якому він наказав, що функції, пов’язані із захистом дітей, жінок, сім’ї, також — гендерні питання, передаються до відомства Міністерства соціального захисту. Уряд ще працює над визначенням структури цих функцій. Наша організація буде із великим задоволенням працювати з українським урядом для виконання цих функцій під час процесу реформування. Конкретно — є у нас Департамент усиновлення та захисту дітей, також — Департамент сім’ї та гендерної політики. Злиття цих департаментів із Мінсоцполітики може бути непоганою ідеєю через те, що всі функції будуть в руках однієї установи. Це може бути і перевагою.

Тепер — дуже важливе питання. Якщо сім’я опинилась у важкій ситуації, наприклад, є безробіття, бідність чи мати виховує дітей сама, потрібно, щоб такі родини мали і соціальний захист (консультування, допомога юриста тощо) та іншу допомогу — фінансову. Це має надходити у вигляді зведеного «пакета» допомоги сім’ї, яка опинилася в кризовому становищі. Якщо не буде достатнього захисту цих сімей, то підвищиться ризик того, що сім’я може стати асоціальною. Результатом може бути насильство над дітьми.

— Чи не здається вам, що через півроку, коли закінчиться головування України в Раді Європи, весь інтерес українського уряду до прав дітей припиниться?

— Я маю дуже великі сподівання і думаю, що український уряд може взяти на себе конкретні, серйозні зобов’язання перед міжнародною спільнотою, тому що для вас видалася найсприятливіша нагода продемонструвати рівень зрушень у сфері забезпечення прав людей, дитячих прав. Вже другий рік я тут працюю і бачу, що тут є дуже хороші ресурси й дуже освічене суспільство. Я не думаю, що український уряд зробить дурницю і не скористається такою можливістю. Це справді можливість України показати себе з сильного боку. Але вся робота має здійснюватися не лише на рівні уряду. Це має втілитись у конкретні зобов’язання держави щодо проведення тієї чи іншої політики. Це потягне за собою певні бюджетні асигнування, спрямовані на захист дітей. Технічна допомога від ЮНІСЕФ буде в будь-який момент надана. Я сподіваюся, що в нас і надалі буде добра взаємодія.