Про що забувають розповісти екскурсоводи

Багато хто погодиться, що місце від Золотих воріт у Києві, далі по Володимирській до Софії, а звідти до Михайлівського Золотоверхого — особливе. Ще б пак! Тут під ногами — історія, тут ми ходимо по фундаментах тисячолітніх церков і мурів. Історики кажуть, що в Києві залишилося небагато маловідомих місць, але саме тут, у серці столиці є такі, про які ми чули мало. Розповісти про них ми попросили завідувача відділу Музею історії Києва Віталія Ковалинського.

— Біля великої будівлі СБУ є дуже маленька Ірининська вулиця — всього кілька будинків. Вона починається від вулиці Володимирської і веде до вулиці Паторжинського (це частина колишньої Малопідвальної). Відома ця вулиця здавна, як і здавна носила свою назву (щоправда, в 1930-ті роки її на деякий час перейменували на честь французького соціаліста Жореса). Назва пішла від того, що на початку теперішньої Ірининської вулиці (на перехресті з Володимирською) 1833 року археолог-аматор Кіндрат Лохвицький знайшов залишки Ірининської церкви, яка була побудована за Ярослава Мудрого на честь його дружини Інгігерди або, по-слов’янському, Ірини, — розповідає Віталій Ковалинський.

Сьогодні під двоповерховим будинком на Володимирській, у якому нині розташований фастфуд «Містер Снек», а раніше був гастроном, залишився фундамент цієї церкви. Тобто цей двоповерховий будинок стоїть частково на фундаментах Ірининської церкви. Хан Батий зруйнував храм, і коли через шість століть Лохвицький відкопав його залишки, з них 1855 року спорудили пам’ятник Святій Ірині. На вигляд це був стовп із банею і хрестом наверху. Він стояв майже посередині Володимирської вулиці і був дуже шанований — від цього й назвали вулицю Ірининською. А коли значно пізніше — у 1894 1895 рр. — Володимирською вулицею пішов трамвай, то цей пам’ятник руху не заважав.

— Якщо сьогодні подивитися на тротуар вздовж будівлі СБУ, то видно, що край тротуару в певному місці бере праворуч. Саме тут посередині стояв пам’ятник у вигляді стовпа. Фундамент церкви св. Ірини не викопували. 1932 року спочатку прийняли рішення перенести стовп до Софії, але потім зламали за одну ніч. Пояснення — «щоб не заважав транспорту», — уточнює Віталій Ковалинський.

Ще одне цікаве історичне місце на вулиці Ірининській — будинок № 10. Там нині клуб СБУ. Будинок, що був на цьому місці, належав Івану Юскевичу-Красковському, який викладав у 2-й гімназії. 1859 року його відвідав Тарас Шевченко. Потім там зробили велику стелу про перебування Кобзаря в цьому будинку. Також на цій вулиці в будинку №6 на початку XX століття працювала благодійна організація, яка називалася «Общество вспоможения лицам, занимающимся ремесленным трудом». Будинок був споруджений за проектом архітектора Миколи Казанського.

Також на цій вулиці було двокласне парафіяльне училище №8. В четвертому номері, якого зараз немає, розміщувалися «Вечерние бесплатные классы для взрослых при 1-м городском училище им. Гоголя». Саме ж училище розташовувалося в будинку на вулиці Гоголівській, 39. На Ірининській, 6, мешкав міністр фінансів УНР Борис Мартос. Це була відома людина, вчений-економіст, який прожив 98 років. Там же, у будинку № 3/5, який, за словами Віталія Ковалинського, знесли і побудували житловий будинок, що належить СБУ, жила така відома людина, як професор Корчак-Чепурківський. Він був видатним науковцем, працював на кафедрі гігієни Київського університету.

Ще один цікавий історичний факт. 1913 року на місці, де стоїть нині СБУ, почали будувати будинок Київського земства, який закінчили 1917 року, але земська управа там вже не розмістилася. Будівлю за радянських часів зайняв ЦК партії, потім там був КДБ. А до 1913 року на тому місці була станція швидкої медичної допомоги.

— Напроти Ірининської церкви, по Георгіївському провулку, 2, є великий будинок, побудований за проектом архітектора Каракіса. Провулок названий в пам’ять Георгіївської церкви, яка тут стояла. Залишки її фундаментів лежать під самим будинком та під зеленим газоном перед ним. Якщо Ірининська церква була зруйнована Батиєм, то Георгіївську відновлювали, вона простояла до 1936 року, сполучалася із Золотими воротами: від Золотих воріт вулиця Золотоворітська йшла до Георгіївської церкви. Золотоворітська — давня вулиця, вона теж знаменита. Серед видатних людей на Золотоворітській, 2, жив один із родини меценатів Тарновських — Яків Васильович. Він займався залізничною справою, хоча був військовим, потім став одним з організаторів Київського відділення селянського банку. Тарновським було притаманне меценатство. Його брат був членом ради Колегії Павла Галагана. Коли Яків Тарновський помер, то його вдова в пам’ять чоловіка пожертвувала 100 тисяч рублів Товариству боротьби з дитячою смертністю. З них 40 тисяч пішли на будівництво станції «Крапля молока», яка займалася годуванням малих дітей незаможних родин. Міська дума відвела для спорудження її 1913 року ділянку на вулиці Великій Васильківській, 93. Це район палацу «Україна», — розповів Віталій Ковалинський.

У будинку Тарновського в радянські роки був Укррадгоспттрест, а потім — військова комендатура. А за адресою Золотоворітська, 5, 1915 року було відкрито притулок для дітей загиблих вояків.

— Якщо піти Георгіївським провулком і дійти до будинку № 11 (вздовж стіни Софійського собору), то ми побачимо будинок, де теж бував Шевченко. А в будинку за адресою Георгіївський провулок, 9, де зараз є лікарня (1912 року вона була побудована й освячена і називалася «Больница соообщества врачей-специалистов»), трохи працював Михайло Булгаков. З дружиною вони тоді жили за адресою вул. Рейтарська, 25, — завершує розповідь Михайло Ковалинський.

Ось такий невеличкий маршрут — а скільки цікавого! Очевидно, що у Києві, а надто в старому місті, таких місць — безліч. Всі вони варті того, щоб про них знали. А ще — берегли.