Прощальна хроніка від Олександра Клековкіна

КРИЛА. 8 листопада відбулася прем’єра вистави «Крила» — останньої з п’єс Олександра Корнiйчука, яку на сценi театру iм. I. Франка здiйснив Г. П. Юра. Сталiн помер 5 березня 1953 року — мiсяць продовжувався траур, а трохи пiзнiше у червнi одна за одною вийшли постанови про запровадження колегiальностi у керiвництвi, про вiдновлення ленiнських норм партiйного життя. Вiдвертих нападiв на Сталiна ще не було, але вже вiдбувся арешт та знешкодження Л. Берiї, одного з головних церберiв сталiнського режиму. Починалася епоха реабiлiтацiї. О. Корнiйчук вiдтворив початковий етап цього процесу у «Крилах» тодi, коли про це голосно ще не говорили. У днi прем’єрних показiв «Крил» вийшов наказ Мiнiстерства культури про зняття Г.П.Юри з посади головного режисера театру iм. I. Франка та призначення на його мiсце М. Крушельницького. О. Корнiйчук був безпосередньо причетним до цих перестановок.

1955

ЗОЛОТА ПІДКОВА. 16 липня у Дiснейлендівському парку, в США, вiдбулася вистава «Золота пiдкова», котра витримала найбiльшу кiлькiсть постановок. За перiод до 12 жовтня 1986 року виставу подивилося 16 мiльйонiв глядачiв. Ця вистава вписана у Книгу рекордiв Гiннесса.

КОРОЛЬ РОК-Н-РОЛУ . 24 вересня поставлено рекорд рок-н-ролу — аргентинець Карлос Сандріні танцював 106 годин, 5 хвилин і 10 секунд.

НІМФЕТКА. Невдовзі після появи роману «Лолiта» Володимира Набокова з’явилося й нове амплуа — еротично звабливої жiнки-пiдлiтка, нiмфетки, малолітньої шльондри із зовнішністю незайманого ангела.

БIТНИЦТВО. В англійській лiтературi поява бiтництва, представниками якого були поет Аллен Гiнсберг та прозаїк Джек Керуак, автор романiв «На дорозi» (1955), «Пiдземнi люди» (1958), «Мандрiвнi дхарми» (1958). Роман «На дорозi» Джека Керуака став бiблiєю бiтництва.

ГІПЕРРЕАЛІЗМ. Поява нового напряму в образотворчому мистецтві — гiперреалiзм, фотореалiзм, суперреалiзм, радикальний реалiзм, штучний реалiзм, пост-поп-артистичний реалiзм, муперреалiзм, рiзкофокусний реалiзм) — рiзновид поп-арту i напрямок у живопису та скульптурi, що виник у США i став мiжнародним. Типовий метод роботи гiперреаліста — ретельне механiчне копiювання фотографiй живописними засобами. Найбiльш видатнi представники напрямку: Ральф Гоiнгс, Дон Еддi, Роберт Коттiнгем, Лоуелл Несбiтт, Рiчард Естес, Рiчард Макклiн, Чак Клоуз, Фiлiп Перлстайн, Пол Саркiсян; у скульптурi — Джон де Андреа та Дьюен Хенсон. Основнi теми гiперреалiзму — мертва, «друга» нежива природа мiського середовища: бензоколонки, автомобiлi, вiтрини, телефоннi будки.

1956

БУЛЕТИЗМ. 6 листопада Сальвадор Далi розпочав добу «булетизму». Про цю подiю вiн залишив у щоденнику такий запис: «Поднявшись на палубу одной из барж Сены, выпустил первую в мире свинцовую пулю, начиненную литографической краской. Расколовшись, эта пуля открыла эру «булетизма». На камне появились божественные пятна, нечто вроде ангельского крыла, легкостью мельчайших деталей и суровой динамикой линий превосходившие все известные до того дня технические приемы. В последующую неделю я самозабвенно предался своим новым фантастическим экспериментам. На Монмартре, перед исступленной, неиствовавшей от восторга толпой, в окружении близких к экстазу восьмидесяти юных дев я заполнил пропитанным краскою хлебным мякишем два предварительно выдолбленных носорожьих рога, а затем, взывая к памяти своего Вильгельма Телля, разбил их о камень. И вот случилось чудо, за которое надо на коленях возблагодарить Господа: носорожьи рога начертали два треснувших мельничных крыла... Призвав себе в помощь специалистов оружейного дела из нью-йоркской Военной академии, я желал ежеутренне просыпаться от звука выстрелов из аркебузы. Каждый маленький взрыв давал жизнь новой, целиком и полностью завершенной гравюре, мне лишь оставалось поставить под нею свою подпись, и поклонники, горя нетерпением поскорей приобрести ее, буквально выхватывали гравюру у меня из рук, платя баснословные цены».

МОЯ ЧАРІВНА ЛЕДІ. 15 березня перша постановка оперети Фрiдерiка Лоу «Моя чарiвна ледi». Постановка на Бродвеї мюзиклу «Моя чарiвна ледi» обiйшлась у 400 тисяч доларiв. Фiрма «Коламбiя» протягом одного лише року продала 850 тисяч платiвок з записами мюзиклу i одержала вiд цього бiльше прибутку, нiж принесла сама постановка.

РОЗСЕРДЖЕНІ. 8 травня відбулася прем’єра п’єси Джона Осборна «Озирнись у гнiвi», яка поклала початок драматургiї «нової хвилi» — драматургiї «розлютованих чоловiкiв». Велику роль у популяризації драматургів нової хвилі зіграла режисер Джоан Літтлвуд.

СИНТЕЗ «ПЕРЕЖИВАННЯ» і «УДАВАННЯ». В радянському театрі сталася ледве не революційна подія — Рубен Симонов виступив з полемічною статтею «О театре «переживания» и «представления» (Театр, 1956, № 8), її підтримав Борис Захава (Захава Б. За синтез театра «представления» и «переживания» // Театр.— 1957,— № 1), що по суті означало офіційне скасування поділу на два основнi напрямки театру — «театр переживання» і «театр удавання».

ГЕОРГІЙ ТОВСТОНОГОВ. Георгій Товстоногов очолив Великий Драматичний театр у Ленінграді (БДТ). Тут він здійснив вистави «Ідіот» за Ф. Достоєвським (1957), «Варвари» М. Горького (1959), «Загибель ескадри» О. Корнійчука (1960), «П’ять вечорів» О. Володіна (1959) та ін. Очоливши БДТ, Георгiй Товстоногов одразу ж став вводити своїх акторiв у велику драматичну лiтературу, орiєнтуючи виконавця на театр крупний, масштабний. Цiнуючи чистоту, правду, щирiсть студiйностi, вiн вчив своїх акторiв високiй майстерностi i всебiчному оволодiнню професiєю. Його акторська програма багато в чому спiвпадала з тим, що впроваджував у життя молодий «Сучасник» (значення iдейного, громадянського аспекту творчостi; участь у «битвах епохи», максимальна очищенiсть i конкретнiсть виражальних засобiв тощо), але водночас i вiдрiзнялася вiд програми Єфремова. Товстоногов прагнув виявляти в акторi самобутнє i неповторне, збирав ВДТ (БДТ) за принципом рiзноманiтностi i контрасту, а не за схожiстю i однотипнiстю обдаровання, залишаючи за собою право поєднувати поряд акторськi особистостi, що стоять далеко одна вiд одної. Так створив вiн свiй «театр зірок», настiльки ж режисерський, наскiльки й акторський, виховав унiкальний колектив першокласних майстрiв. Почавши iз засвоєння i переосмислення традицiй Станiславського, Мейєрхольда, Вахтангова, Таїрова (товстоноговське новаторство називали традицiоналiстським), Товстоногов широко використав досвiд зарубiжної режисури i прийшов до iдеї театру «живого актора» в умовно-метафоричному середовищi. Ключові поняття режисури Товстоногова — «відбір запропонованих обставин» і «природа почуттів».

(Початок див. у «Дні» від 28. 01. Далі буде)