Провінційний приклад
У старовинному містечку, ще з княжих часів знаному, західна фірма однієї з країн Євросоюзу відкрила своє невелике підприємство. На базі колишнього радянського, теж невеличкого. Подія, як мовиться, місцевого значення. Але деякі її нюанси цікаві.
Швидко рознеслося: наймають працівників, бухгалтерів, кажуть, на п’ятсот доларів у місяць. Фірма вже працює у сусідній Польщі, і прийшовши до нас, ставки не знизила. Можливо, інвестори подумали: якщо дати меншу, «українську» зарплату, то й працювати будуть наші «по- українськи», себто абияк, а треба фахово й грунтовно. Це для наших великі гроші, тож як не спробувати місцевим «князькам» влаштувати туди когось із своїх родичів чи принаймні близьких знайомих, як випустити таке з рук! Пробували, і були з новими власниками перші «конфлікти інтересів». Не в тутешньої людності, представників приватного торгового бізнесу, а в місцевих «князьків» з психологією феодала.
Відтак тих, хто влаштувався туди на роботу, різні чиновнички незлюбили, маючи їх за «дуже гонорових». Це ж людина у нас із зарплатою $ 300—500 чи євро стає самостійною і незалежною, не просить субсидій, не вистоює як прохач під дверима різних установ, нікому не кланяється... А прийдуть вибори — як голосувати буде? Такими ж не покеруєш, вони тобі про свободу і демократію почнуть.
Насторожено поставились до «чужого» підприємства і містечкові «митарі»: це ж не свої дрібні підприємці-бізнесмени, до яких податківці охоче заходять і приємну увагу та покірливість відчувають. «Чужаки» ж у разі чого такий шум-галас здіймуть...
Такі ось нюанси, таке наше «reality».
Підтримую наш європейський вибір. Не риторику лукавих, не пускання «мильних бульок», а дійсне прагнення інтегруватися у євроструктури: економічні, політичні, оборонні. Інтегруватися у західний, євроатлантичний світ ЦИВІЛІЗАЦІЙНО. Як наші ближчі сусіди: поляки, чехи, словаки, угорці... Мені неприємно, що хтось із т.зв. євробюрократії, напевно ж, із якихось своїх, суто політичних міркувань, не зараховує Україну до «Європи», перекроюючи її мапу сумнівними геополітичними ножицями — не на користь нам.
Це справді і дивує, і турбує. Йдеться ж про наше буття, теперішнє і майбутнє. Тому й повинні ми, всупереч тому, що кажуть про Україну деякі західні панове, самі і за будь-яких обставин, у ЄС чи поза ним, підтягуватися до європейськості у всьому, позбуватися тих своїх звичок, часто — феодальних, які не сприяють цьому.
Наведений вище провінційний приклад теж дає дещо для роздумів, певним чином характеризує нас.
