Революційний реквієм у ритмі блюзу

Нині йшлося про принципово нову ідею, викохану Маркузе і Леві-Строссом: світом повинні керувати молоді розкуті інтелектуали, не обтяжені роками, боргами та зобов’язаннями. «Не вір нікому старшому за тридцять!» — волав мій давнішній знайомий, колись лідер молодіжної революції (а нині помітний і дуже «спірний» діяч європейського зеленого руху) Даніель Кон-Бендит. Йому самому, до речі, вже давно за п’ятдесят. Час, сволота, не зупиняється і перед ликом вождів революцій. Навіть революцій з лівою різьбою...

МАНІФЕСТ МОЛОДІЖНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

був простим і наївним. Як буває простим і наївним перше кохання. До біса товсті книжки теоретиків! До біса пошуки високорозумних політологів: Уяви собі: немає більше
держав.
Не так уже це й важко —
 уявити.
Більше немає нічого, за що   треба вбивати —
 або вмирати.
І жодної релігії.
Уяви собі: всі люди
Живуть у світі своїм
 життям.
Уяви собі: немає власності.
Я навряд чи буду здивований,   якщо ти зможеш
 уявити все це:
Причин для жадібності
 і для голоду немає.
ВСІ ЛЮДИ — БРАТИ!

Джон Вінстон ЛЕННОН, «Imagine»
  ПЕРША КРОВ МОЛОДІЖНОЇ ВІЙНИ
   

Почалося, як звичайно, у Парижі. Героїчно трясучи довгими патлами, очолювані Даніелем Кон-Бендитом студенти штурмували Сорбонський університет. І захопили декілька корпусів. Безкровно. Проти юних романтиків, що мріяли про світ без ворожнечі та насильства, виставили цвіт французької жандармерії. Яка діяла відповідно до ситуації...

Подібні події сталися в багатьох країнах — наприклад, в Штатах, у Кентському університеті. На розгін бунтівників скерували національних гвардійців. Босоногі юні студентки, обвішані феньками та діньками, скандуючи «Робіть любов, а не війну», вставляли квіти в дула гвинтівок гвардійців. Солдатики з тимчасово мобілізованих обивателів, як у тамтешній нацгвардії і належить, після цього квіточки зі стволів казенних М-16 повиймали та й відкрили по мрійниках швидкий автоматичний вогонь...

Пан генерал Шарль де Голль, тогочасний президент П’ятої Республіки, до честі своєї, був більш рефлексивним, і реагував на події в Сорбоні інакше, ніж тупорилі американські міщани, що дорвалися до гвинтівок і мундирів. Проте, це цілком природно: аристократ, бойовий офіцер. Лупцював німців, хоча й зі змінним успіхом, але в обох світових війнах. Вивів Францію з політичного глухого кута в 58-му. Улюбленець нації, двічі переобраний на пост президента. І тут ось — напівіграшкова студентська революція. І французькі жандарми вбивають — ні, не обвішаних шмайсерами брудних бошей — беззбройних французьких студентів! Генерал зробив єдино прийнятний вчинок для своєї розкішно старомодної аристократичної етики. Він подав у відставку з поста президента республіки. Браво, мон женераль!

Штурм Сорбони і побоїще в Кентському університеті — мабуть, єдині події в молодіжній революції, які більш або менш нагадували традиційні революції. В обох «великих битвах» революція зазнала поразки. Та, однак, зовсім не закінчилася.
  Бог — це міра,
якою ми вимірюємо наш біль.
Саме це я хочу вам сказати.
Я не вірю в чаклунство.
Я не вірю в Біблію.
Я не вірю в Гітлера
Я не вірю в Ісуса.
Я не вірю в Кеннеді.
Я не вірю в Будду.
Я не вірю в «Бітлз».
Я вірю в себе.
ЦЕ ПРАВДА.
МРІЯ ЗАКІНЧИЛАСЯ.

Джон Вінстон ЛЕННОН, «I don’t believe» Мрія закінчилася. 1968 рік тривав. Довгий видався рік, диявольськи довгий, одначе.

БІЛЬШЕ КРОВІ, БІЛЬШЕ... РОМАНТИЗМУ

Прага. Чехословаччина: радянські танки прасують бруківку міста. Убитих мало: з них найбільш помітним і безперечно мертвим виглядає романтизм частини західної інтелігенції щодо радянського устрою та його привабливості. У той же час на оповитих димом поганих сигарет і запахами паршивого чаю кухнях країн соціалістичного табору формується всепереможна армія — армія інтелектуалів-дисидентів. Сахаров, Гавел, Валенса й тисячі інших, що почували звичайнісіньку фізичну відразу до протиприродного стану речей у совдепії і замордованих нею країнах.

Північний В’єтнам: як і раніше, стріляють і бомблять. Зіткнулися крайні прояви двох тогочасних систем: американці з холоднокровним прагматизмом крамарів «забивають В’єтнам у кам’яний вік» (Рональд Рейган, тоді ще сенатор). Забивають бомбами, напалмом, дефоліантами. В ім’я демократії. Червоні в’єтконгівці, лаосці та камбоджійці, начинені радянською та китайською зброєю, б’ються з американцями ревно й безкомпромісно. В ім’я демократії. І ті, й ті поплатилися за безумство війни. Америка мало не збожеволіла на в’єтнамському синдромі в національному масштабі. В отруєних американськими хімікатами джунглях Південно-Східної Азії зароджується режим червоних кхмерів, від канібальської люті якого зомліли б Гітлер та Сталін: режим Пол Пота...

Вудсток, штат Каліфорнія, США: на величезному полі зібралися десятки тисяч «неправильно» одягнутих молодих людей. Там просто звучить музика. Проте фестиваль виглядав як тріумф тієї самої молодіжної революції. Живі тоді ще Джиммі Хендрікс і Дженіс Джоплін, кошлатий і кучерявий тоді ще Джо Коккер співали для тих, хто хотів перевернути нудний, бездушний, цинічний світ. Ти кажеш — хочеться
 революції,
Гаразд, ти знаєш — всі ми
 хочемо змінити світ...
Але коли ти кажеш
 про руйнування,
Врахуй — на мене
 розраховувати
 не варто...
...
Ти кажеш: ви зміните
 устрій...
Гаразд. Краще вивільніть
 свої мізки...

Джон Вінстон ЛЕННОН, «Revolution» Світ не перекинувся. Розчаровані цим юні революціонери розбрелися хто куди: хтось до Амстердама, традиційне місце духовної еміграції хіпі; хтось — у рух зелених, що стали розвитком багатьох ідей молодіжної революції — але вже адаптованих до політичних реалій Західної, а тепер уже й Східної Європи; хтось вирішив, що Христос, Ганді й Леннон не мали рації. І кращі аргументи на користь своєї правоти — бомба з годинниковим механізмом і снайперська гвинтівка: ці створили «червоні бригади», «фракції червоної армії» і далі за списком. Хтось — взувся, постригся і став чесним буржуа. Тільки часом закривається, забиває косячок марихуани і врубає на повну гучність: Я той, хто програв,
 я той, що програв,
І я не той, за кого мене
 приймають.
З усієї любові, яку я виграв   або втратив,
Є одна — яку краще
 б я не зустрічав...
Джон Вінстон ЛЕННОН,
«I’m а Loser» Світ не перекинувся. У ньому, як і раніше, стріляють і крадуть. І любові тут, як і раніше, менше, ніж війни. Світ не перекинувся. Але трохи... змістився. І здається, на краще... Я вірю. Ось знов відчайдушно,   сумно вірю.
Очі закриваючи.
 І вуха затиснувши.   Стиснувши скроні.
І знову, і знову стукаю
 я в зачинені двері,
В криваві клапті вперто
 кришачи кулаки...
Я. Без назви.

1974 рік