Революційний реквієм у ритмі блюзу
Нині йшлося про принципово нову ідею, викохану Маркузе і Леві-Строссом: світом повинні керувати молоді розкуті інтелектуали, не обтяжені роками, боргами та зобов’язаннями. «Не вір нікому старшому за тридцять!» — волав мій давнішній знайомий, колись лідер молодіжної революції (а нині помітний і дуже «спірний» діяч європейського зеленого руху) Даніель Кон-Бендит. Йому самому, до речі, вже давно за п’ятдесят. Час, сволота, не зупиняється і перед ликом вождів революцій. Навіть революцій з лівою різьбою...
МАНІФЕСТ МОЛОДІЖНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
був простим і наївним. Як буває простим і наївним перше кохання. До
біса товсті книжки теоретиків! До біса пошуки високорозумних політологів:
Уяви собі: немає більше
держав.
Не так уже це й важко —
уявити.
Більше немає нічого, за що треба вбивати —
або вмирати.
І жодної релігії.
Уяви собі: всі люди
Живуть у світі своїм
життям.
Уяви собі: немає власності.
Я навряд чи буду здивований, якщо ти зможеш
уявити все це:
Причин для жадібності
і для голоду немає.
ВСІ ЛЮДИ — БРАТИ!
Джон Вінстон ЛЕННОН, «Imagine»
ПЕРША КРОВ МОЛОДІЖНОЇ ВІЙНИ
Почалося, як звичайно, у Парижі. Героїчно трясучи довгими патлами, очолювані Даніелем Кон-Бендитом студенти штурмували Сорбонський університет. І захопили декілька корпусів. Безкровно. Проти юних романтиків, що мріяли про світ без ворожнечі та насильства, виставили цвіт французької жандармерії. Яка діяла відповідно до ситуації...
Подібні події сталися в багатьох країнах — наприклад, в Штатах, у Кентському університеті. На розгін бунтівників скерували національних гвардійців. Босоногі юні студентки, обвішані феньками та діньками, скандуючи «Робіть любов, а не війну», вставляли квіти в дула гвинтівок гвардійців. Солдатики з тимчасово мобілізованих обивателів, як у тамтешній нацгвардії і належить, після цього квіточки зі стволів казенних М-16 повиймали та й відкрили по мрійниках швидкий автоматичний вогонь...
Пан генерал Шарль де Голль, тогочасний президент П’ятої Республіки, до честі своєї, був більш рефлексивним, і реагував на події в Сорбоні інакше, ніж тупорилі американські міщани, що дорвалися до гвинтівок і мундирів. Проте, це цілком природно: аристократ, бойовий офіцер. Лупцював німців, хоча й зі змінним успіхом, але в обох світових війнах. Вивів Францію з політичного глухого кута в 58-му. Улюбленець нації, двічі переобраний на пост президента. І тут ось — напівіграшкова студентська революція. І французькі жандарми вбивають — ні, не обвішаних шмайсерами брудних бошей — беззбройних французьких студентів! Генерал зробив єдино прийнятний вчинок для своєї розкішно старомодної аристократичної етики. Він подав у відставку з поста президента республіки. Браво, мон женераль!
Штурм Сорбони і побоїще в Кентському університеті — мабуть, єдині події
в молодіжній революції, які більш або менш нагадували традиційні революції.
В обох «великих битвах» революція зазнала поразки. Та, однак, зовсім не
закінчилася.
Бог — це міра,
якою ми вимірюємо наш біль.
Саме це я хочу вам сказати.
Я не вірю в чаклунство.
Я не вірю в Біблію.
Я не вірю в Гітлера
Я не вірю в Ісуса.
Я не вірю в Кеннеді.
Я не вірю в Будду.
Я не вірю в «Бітлз».
Я вірю в себе.
ЦЕ ПРАВДА.
МРІЯ ЗАКІНЧИЛАСЯ.
Джон Вінстон ЛЕННОН, «I don’t believe» Мрія закінчилася. 1968 рік тривав. Довгий видався рік, диявольськи довгий, одначе.
БІЛЬШЕ КРОВІ, БІЛЬШЕ... РОМАНТИЗМУ
Прага. Чехословаччина: радянські танки прасують бруківку міста. Убитих мало: з них найбільш помітним і безперечно мертвим виглядає романтизм частини західної інтелігенції щодо радянського устрою та його привабливості. У той же час на оповитих димом поганих сигарет і запахами паршивого чаю кухнях країн соціалістичного табору формується всепереможна армія — армія інтелектуалів-дисидентів. Сахаров, Гавел, Валенса й тисячі інших, що почували звичайнісіньку фізичну відразу до протиприродного стану речей у совдепії і замордованих нею країнах.
Північний В’єтнам: як і раніше, стріляють і бомблять. Зіткнулися крайні прояви двох тогочасних систем: американці з холоднокровним прагматизмом крамарів «забивають В’єтнам у кам’яний вік» (Рональд Рейган, тоді ще сенатор). Забивають бомбами, напалмом, дефоліантами. В ім’я демократії. Червоні в’єтконгівці, лаосці та камбоджійці, начинені радянською та китайською зброєю, б’ються з американцями ревно й безкомпромісно. В ім’я демократії. І ті, й ті поплатилися за безумство війни. Америка мало не збожеволіла на в’єтнамському синдромі в національному масштабі. В отруєних американськими хімікатами джунглях Південно-Східної Азії зароджується режим червоних кхмерів, від канібальської люті якого зомліли б Гітлер та Сталін: режим Пол Пота...
Вудсток, штат Каліфорнія, США: на величезному полі зібралися десятки
тисяч «неправильно» одягнутих молодих людей. Там просто звучить музика.
Проте фестиваль виглядав як тріумф тієї самої молодіжної революції. Живі
тоді ще Джиммі Хендрікс і Дженіс Джоплін, кошлатий і кучерявий тоді ще
Джо Коккер співали для тих, хто хотів перевернути нудний, бездушний, цинічний
світ.
Ти кажеш — хочеться
революції,
Гаразд, ти знаєш — всі ми
хочемо змінити світ...
Але коли ти кажеш
про руйнування,
Врахуй — на мене
розраховувати
не варто...
...
Ти кажеш: ви зміните
устрій...
Гаразд. Краще вивільніть
свої мізки...
Джон Вінстон ЛЕННОН, «Revolution»
Світ не перекинувся. Розчаровані цим юні революціонери розбрелися хто куди:
хтось до Амстердама, традиційне місце духовної еміграції хіпі; хтось —
у рух зелених, що стали розвитком багатьох ідей молодіжної революції —
але вже адаптованих до політичних реалій Західної, а тепер уже й Східної
Європи; хтось вирішив, що Христос, Ганді й Леннон не мали рації. І кращі
аргументи на користь своєї правоти — бомба з годинниковим механізмом і
снайперська гвинтівка: ці створили «червоні бригади», «фракції червоної
армії» і далі за списком. Хтось — взувся, постригся і став чесним буржуа.
Тільки часом закривається, забиває косячок марихуани і врубає на повну
гучність:
Я той, хто програв,
я той, що програв,
І я не той, за кого мене
приймають.
З усієї любові, яку я виграв або втратив,
Є одна — яку краще
б я не зустрічав...
Джон Вінстон ЛЕННОН,
«I’m а Loser»
Світ не перекинувся. У ньому, як і раніше, стріляють і крадуть. І любові
тут, як і раніше, менше, ніж війни. Світ не перекинувся. Але трохи... змістився.
І здається, на краще...
Я вірю. Ось знов відчайдушно, сумно вірю.
Очі закриваючи.
І вуха затиснувши. Стиснувши скроні.
І знову, і знову стукаю
я в зачинені двері,
В криваві клапті вперто
кришачи кулаки...
Я. Без назви.
1974 рік
Выпуск газеты №:
№94, (1998)Section
Суспільство