Розшукується... педагог

Що думають про модернізацію освіти директори загальноосвітніх шкіл? Iз якими проблемами стикаються і які пропонують вирішення? Відповіді на ці та інші запитання було отримано від понад півтори тисячі керівників загальноосвітніх навчальних закладів. Аналітичний огляд відповідей показав, що реформи, які проводяться сьогодні в освіті, досить перспективні і мають усі умови для своєї повної реалізації. Саме умов, необхідних для такої реалізації, потрібно чимало. Одна з найважливіших — демократизація школи. Головне у цьому процесі демократизації — залучення до прийняття рішень усіх учасників освітнього процесу, у тому числі і громадськості, як «підсумкового споживача» освітніх послуг.

Ініціювало опитування Міністерство освіти і науки України. Воно мало анонімний характер і в Україні проводилося вперше. Результати оброблялися експертами у рамках проекту ПРООН «Освітня політика «рівний — рівному». На основі оброблених даних розроблюватимуться рекомендації щодо освітньої політики держави.

Опитування рівномірно торкнулося усіх регіонів України, а його учасниками стали ті, чий педагогічний стаж перевищив 15 років і хто у своїй більшості атестований за вищою кваліфікаційною категорією. Експерт iз освітньої політики ПРООН Оксана Овчарук зазначила «Дню»: «Шлях до європейської та світової інтеграції обумовлює необхідність інтенсивних змін у освітній сфері. Модернізація освіти — це інструмент становлення громадянського суспільства. Ключова фігура у реалізації освітніх реформ — це керівник навчального закладу. Саме він є основним провідником інноваційних процесів у практику. Однак для того, щоб визначити, що ж нам сьогодні вважати якісною освітою, потрібно вивчити розуміння «якості в освіті» не тільки педагогами, політиками, вченими, але і батьками і учнями, різними громадськими структурами».

Як же оцінили якість освіти безпосередньо директори? Для початку їм запропонували оцінити рівність доступу дітей до якісної освіти, спираючись на особистий досвід роботи в школі. Перешкодами для реалізації такої рівності було названо майнове розшарування суспільства, соціальне сирітство, а також незаконні форми дитячої праці. Вирішального впливу на розв’язання цих питань система освіти не має, може лише сприяти їх вирішенню непрямо. А ось конкурсний відбір при зарахуванні до навчального закладу, інтеграція дітей iз особливими потребами у навчальний процес, благодійні внески батьків протягом навчання дитини у школі — це такі проблеми, з якими можна впоратися, якщо змінити механізм залучення громадськості до участі у житті школи. Принаймні, так вважають експерти проекту і запевняють, що знають як саме цього можна досягти.

Директори ж у своїй більшості за підвищення якості освіти через удосконалення механізму фінансового забезпечення галузі. Вони вважають доцільним розраховувати кошти, опираючись на розрахунок витрат на одного учня. Третина опитаних побачили резерв для підвищення якості як у системі підготовки педагогічних кадрів, так і у методах їхньої атестації. У доцільності ж участі України у міжнародних порівняльних дослідженнях ніхто не сумнівається. Адже це допомагає об’єктивніше оцінювати досягнення вітчизняної освіти і полегшує створення своєї (національної) системи перевірки якості освіти. Є думка, що від надання школам повної автономії (за умови збереження Міністерства освіти і науки як центрального органу управління) якість освіти стане вище сама по собі. Враховуючи, що кожен другий директор непогано знайомий зі спеціальними методиками самооцінки навчального закладу, повністю заперечувати такий підхід було б нелогічно. Однак, потрібно зазначити, що педагоги хотіли б, щоб ці методики було вдосконалено.

А тепер про вступні екзамени до вищих навчальних закладів. Чи задовольняє директорів шкіл контроль знань, що проводиться вищими навчальними закладами, під час вступної кампанії? Об’єктивною цю систему вони назвати не змогли, й їхні думки схилилися до стандартизованого зовнішнього тестування. У той же час бажання щось змінити у шкільних випускних екзаменах ще не визріло. Відносно причин, що породжують таке явище як репетиторство, було висловлено кілька поглядів. Перша причина — це прагнення учнів збільшити свій шанс на вступ до вищих навчальних закладів і підтягнутися до їхніх вимог, які вище шкільних. А друга — низька зарплата вчителів, що веде до пошуку додаткового заробітку у вигляді шкільного репетиторства.

Ніхто з опитаних не заперечував, проти того, що освіта має бути у нас на такому рівні, щоб не потрібно було пропонувати репетиторські послуги та шукати їх. На думку більшості директорів досягнути цього можна удосконаленням системи оплати учительської праці — поставити її у залежність від кваліфікації педагога і від рівня прогресу учнів.

Одна з найважливіших складових процесу модернізації освіти — це зміна змісту. Школа має давати сьогодні не тільки певні знання та навички, але і готувати молодих людей до життя у сучасному суспільстві відповідно до вимог часу. На ринку праці потрібні компетентні й мобільні молоді люди, які мають громадянську позицію й здатні діяти ефективно. Сьогодні українське суспільство потребує тих, хто вміє вчитися протягом усього життя і постійно займатися власним розвитком. Тому зміст шкільної освіти — це не тільки знання та навички. Він покликаний допомагати учням визначатися з життєвими цінностями, вдосконалювати вміння приймати рішення, а також навчити застосовувати інформаційні комунікаційні технології, формувати мобільність й адаптивність. Це означає, що сьогоднi зміст освіти має основуватися на компетентністних складових. Директори у сучасному змісті освіти побачили акцент на саморозвиткові та самоосвіті, на полікультурних і соціальних моментах, що відповідає основним тенденціям європейської освіти. А ось інформаційно-комунікаційній компетентності у школах не приділяється належної уваги, хоча для сучасного громадянина Європи та світу ці якості не менш важливі.

Зміст освіти реалізовується у навчальних програмах через підручники й посібники. Директори шкіл висловилися за демократичнiший підхід до їх створення та використання. Зокрема, чи не кожен другий керівник школи наполягає на праві кожного вчителя вільно обирати варіант підручника для своєї роботи. Для Всеукраїнського конкурсу на кращий підручник було запропоновано краще опрацювати умови — розробити й впровадити методику громадської оцінки. А для цього до проведення експертизи залучати і видавництва, а також надавати видавництвам можливість брати участь у подальшому поширенні підручника. Багато директорів висловилися проти практики масового випробування експериментальних підручників одночасно на усій території країни.

Підручник у нашій українській школі залишається основним засобом навчання, коли в економічно розвинених країнах уже досить широко використовуються електронні підручники та інші сучасні засоби навчання. Серед технічних засобів в українських школах найбільш масово використовуються магнітофони, телевізори, комп’ютери. На жаль, більшість шкіл в Україні ще не мають доступу до глобальної мережі iнтернет. Незважаючи на те, що останнім часом у нас реалізовується національна програма комп’ютеризації шкільної освіти, потрібні ще значні інвестиції для забезпечення шкіл технічними засобами на рівні стандартів європейських країн. Справа в тому, що ця техніка надто швидко старішає та вимагає оновлення. А ще для її якісної роботи потрібно постійне кваліфіковане обслуговування й програмна підтримка. Більшість директорів відзначили, що оснащеність шкіл інформаційно-комунікаційними технологіями й іншим обладнанням — недостатня. Чверть опитаних керівників не влаштовує сьогоднішній рівень кваліфікації вчителів, оскільки він не достатній для проведення реформи.

Рівень кваліфікації працівників управління освітою вважають недостатнім у 15% директорів. Адже навіть директор школи для управління інноваційною діяльністю має бути добре ознайомленим iз інноваційною педагогікою та освітнім менеджментом, має бути мотивованим на виконання управлінських функцій, уособлювати людину творчу та мати позитивний досвід управління педагогічним колективом. Однак iз тих, хто брав участь у опитуванні директорів лише один iз двадцяти отримав додаткову спеціальність менеджера. Експерти вважають, що впровадження результатів сучасних досягнень науки та практики в управлінські процеси значно сповільнюються через недостатній рівень «обізнаності» наших керівників шкіл. Наприклад, залучення ресурсів громадськості ними бачиться у більшості випадків як допомога у фінансуванні чи пошуку додаткових джерел цього фінансування. Тільки половина опитаних керівників бачать сенс у тому, щоб залучати громадськість до виховної роботи з дітьми. А участь громадськості у плануванні роботи школи, у виборі навчальних програм і підручників керівники шкіл у своїй більшості навіть не передбачають. Третина з них бачить користь у залученні громадськості до процесу атестації директорів, завучів і вчителів шкіл. Такі відповіді свідчать, на думку експертів проекту, про недостатню готовність керівників шкіл співпрацювати з громадськістю на партнерських правах.

Олена Локшина, експерт iз монiторингу якостi освіти, сказала «Дню»: «У освітніх системах різних країн проведення подібних громадських опитувань свідчить про високий рівень демократизації суспільства. В Україні ці процеси тільки набирають силу й дане опитування — одна з перших спроб не тільки проявити громадську думку, але й залучити педагогічну громадськість до широкого обговорення освітянських проблем. Якщо узагальнити пропозиції директорів шкіл, то їхні побажання цілком реально втілити у життя. Для формування ж здорової особистості з активною громадянською позицією потрібно об’єднання зусиль різних міністерств і відомств, причетних до молодіжної політики, освіти, приватного сектору, промислового та підприємницького секторів, мас-медіа, тобто розробка комплексних національних програм».