Сандра Буллок переходить на другу швидкість

— Яку швидкість ви «видавлювали» з корабля у «Швидкості-2», щоб створити напругу?

— З корабля багато не вичавиш. Не в швидкості справа, а в атмосфері, ритмі дії.

— Ще кілька років тому вас майже не знали, ви знімалися в невеликих ролях, а сьогодні за вами — власна кампанія, на вас лежить величезна відповідальність, обертаються великі гроші...

— Я, перш за все, актриса, і це для мене найголовніше. Хоча будь-яка нова робота мені цікава. Якщо є можливість заробити додаткові гроші, я рада допомогти своїй родині, своїм друзям. А фільм «Готуючи сендвічі» я робила просто задля задоволення — бо мені до рук потрапив хороший сценарій. Я завжди мріяла навчитися знімати фільми. Я хочу робити малобюджетне кіно, мені здається, це цікавіше, аніж ліпити стандартні бойовики.

— Чи вистачає вам часу на особисте життя?

— Я працюю — ось і все моє особисте життя. Я дуже багато знімаюся, важко відмовитися від цікавих пропозицій.

— Напевно, непросто знайти друга, позиція якого була б схожою на вашу...

— Людям, яким на роду написано бути разом, все одно не уникнути зустрічі. А чому ти любиш одного й не любиш іншого — це загадка природи. Вам хтось подобається просто тому, що в нього гарна усмішка, а іншого ви готові задушити — така він зануда.

— В «Любові і війні» Аттенборо є проста й стара, як світ, проблема — не треба чекати дуже довго, щоб сказати іншій людині, що ти кохаєш її...

— Так, тільки з часів Хемінгуея багато що змінилося. Кіно й телебачення абсолютно знецінили сенс цих слів, герої нинішніх фільмів стверджують щомиті, що кохають одне одного — до речі і не до речі, отож ці слова поступово втратили значення. Найкращі слова, які мені доводилося чути в житті, нічого спільного не мали з висловленням кохання. Є стільки інших способів показати, що ти справді любиш...

— Чи схильні ви до романтичних фантазій?

— Ті, що були раніше, відрізняються від сьогоднішніх. Раніше вони були навіяні книгами, потім стали реальнішими.

— У фільмі Аттенборо ваша героїня сумує, що Хемінгуей її не почув... Як ви поставилися б до того, якби таке сталося з вами?

— Я волію, щоби мною знехтували, аніж усе життя мучитися колись чимсь недомовленим.

— Як ви читаєте сценарії?

— Моє правило — ніколи не погоджуватися на роль, якщо сценарій недосконалий. Інколи з десяти вибираю лише один.

— Розкажіть про свою родину, про те, як вас виховували.

— Моя мати — з Європи, вона німкеня, мій батько — американець, з Алабами, і я трохи розумію обидві сторони. Американці страшенно патріотичні, і це добре, але європейці пройшли через справжні війни. В Америці ми не знаємо, що таке справжня війна, війна — це десь там, і все це не дуже зачіпає тебе особисто.

У моїй сім’ї ніколи не гналися за грішми, за амбіціями, всі любили одне одного. Адже людині, в принципі, не потрібні шалені гроші, їй треба лише мати стіл, на якому є їжа, і улюблених людей навколо.

— У вас є найулюбленіший фільм?

— Є. «Кінотеатр «Парадіз», бо він про все, що я люблю — про кіно, кохання, романтику, життя.

№183 25.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»