«Щоб зрозуміти, треба наважитися»

У липні в Національному університеті «Острозька академія» очікується непересічна для вітчизняної науки подія — Міжнародна літня школа із семітської філології. Упродовж трьох тижнів студенти з різних країн (українських учасників — більшість) вивчатимуть базові курси з семітських мов — як давніх, так і сучасних: нагадаємо, що до семітської гілки належать: іврит, арабська, арамейська, класична сирійська, аккадська, а також мови Ефіопії — наприклад, ґеез, амхарська, тіґре, тіґрінья. До цього вивчення семітських мов в Україні було обмежене, головним чином, арабською та івритом, при цьому вивчення останньої зазвичай цікавило саме релігійну освіту.

Однак, крім унікальності цієї події з суто академічної точки зору, особливу цікавість викликає те, що ініціатором проведення Літньої школи є російський лінгвіст і колишній дисидент Сергій Володимирович ЛЬОЗОВ. Сама ідея проведення Школи із самого початку була задумана як жест моральної (та, звісно, академічної) підтримки України в нелегкий період її історії з боку російських вчених. На заклик взяти участь у Школі відгукнулося чимало колег із російських університетів, а також вчені з Ізраїлю, Німеччини та США. Ми мали нагоду поспілкуватися з ініціатором проведення Літньої школи з семітської філології...

— Сергію Володимировичу, розкажіть, як виникла ідея провести Літню школу з семітської філології в Україні?

— У моєму особистому житті події в Україні одразу ж, з перших днів студентського Майдану, стали дуже важливими. Хотілося бути чимось корисним, наскільки це було можливо. Навесні 2014 року в нас відбувалися «київські посиденьки» професійних інтелігентів із Москви з українськими колегами: у кращому разі — то були лише розмови, у гіршому — поради «братам нашим меншим». Соромно.

Але, може, я принесу якусь користь як фахівець, подумалося мені. І тут мені у вічі впав запис у «Фейсбуці» Олександра Алтуняна. Він описав свої враження від поїздки на батьківщину, до Харкова, і зокрема згадав про те, що деякі московські вчені їздять до Харкова як волонтери викладати в університеті. Я відчув виклик.

Ну, а далі, Дмитре, ви знаєте, що було. Влітку минулого року я написав вам як єдиному відомому мені за публікаціями колезі-арамеїсту з України. Навчальний рік у нас із вами влаштований однаковим чином, не на радянські ж свята мені приїздити студентів вчити... І ось експромтом у нашій розмові промайнуло: «літня школа». І з’ясувалося, що кращого місця, аніж Острозька академія, годі й знайти.

І тут закрутилося. У «Фейсбуці» у нас є група Aramaica, спочатку закрита, створена одним із моїх учнів для філологічних дискусій у професійному колі. Аж ось 17 листопада минулого року я повідомив про те, що хочу «організувати в липні наступного року Літню школу з семітської філології в Україні» за підтримки Дмитра Цоліна. За кілька годин п’ятнадцятеро колег повідомили, що готові їхати викладати. І всі вони, я сподіваюся, приїдуть, інші — теж.

— Яка, на вашу думку, роль вивчення східних мов, зокрема семітських, у сучасному світі? Наскільки це актуально сьогодні   — досліджувати стародавні тексти, з’ясовувати тонкощі стародавніх мов?

— Роль — така ж, як і стосовно вивчення будь-якої мови. Мова прагне, щоб її зрозуміли. Так само й текст. І філолог має прийти їм на допомогу. Для цього потрібен, передусім, ґрунтовний граматичний опис і словник, а для мертвих та безписемних мов, тобто принаймні для них, — електронне видання текстів з морфологічними поясненнями та перекладом. На цьому завдання швидкої допомоги можна вважати виконаним.

— Ви вважаєте, що заняття східними, зокрема семітськими, мовами може якось покращити суспільство?

— Так. Філолог, як і будь-яка людина, котра вирішує творчі інтелектуальні завдання, здобуває нові знання, не дуже піддається промиванню мізків.

— Розкажіть про вашу правозахисну діяльність.

— Вона в далекому минулому. Якщо чесно, вона була більше «дисидентською», аніж власне правозахисною, тобто мотивом було радше «прогнати комуністів», аніж допомогти жертвам. У 1980-ті роки ми з друзями допомагали політв’язням, зокрема я передавав відомості про них на Захід. Два роки (1988 — 1989) я був співредактором фундаменталістського-антикомуністичного тижневика самвидаву «Експрес-Хроніка», створеного Олександром Подрабінеком. Своєю назвою це видання претендувало на спадкоємність із «Хронікою поточних подій», головним інформаційним виданням нашого правозахисного руху в 1970-ті роки. Я переймався головним чином Закавказзям, Україною іноді — теж. У мене були в Києві кореспонденти із раннього Народного Руху, а ще журналіст Андрій Мокроусов. У добу, коли з Києва чи Єревана було складно телефонувати на Захід, ми були з’єднувальною ланкою.

— Чи пов’язана якимось чином ваша діяльність як правозахисника з вивченням семітських мов?

— Це зв’язок на рівні особистості й долі. Свого часу я написав книжку вибраних праць (1998 р.), якій дав назву «Спроба розуміння». За цією назвою стоїть моє давнє, можна сказати, релігійне чуття, за яким інтелектуальне усвідомлення неможливе поза вчинком — дією, що іноді пов’язано з ризиком. Щоб зрозуміти, треба наважитися. Об’єкти розуміння змінюються, але процес розуміння залишається пригодою, можливо, не тільки інтелектуальною.

— Як ви оцінюєте нинішній стан українського суспільства? Що б ви могли побажати народу України?

— Я не маю вихідних даних, щоб судити про це. Можливо, за підсумками роботи в Острозі... Що побажати? Щоб усе виявилося не марним.

* * *

Завершуючи своє коротке інтерв’ю з Сергієм Льозовим, можу сказати, що оголошення про проведення Школи зібрало несподівано багато студентів — умовно вживаю це слово, оскільки вік тих, хто бажає здобути базові знання із семітських мов — від дев’ятнадцяти до шістдесяти років, — із різних країн: крім України, це Росія, Білорусь, Литва, Польща. Аудиторія учнів представлена студентами університетів, духовних семінарій, досвідченими викладачами та вченими, журналістами — всіма, хто бажає розширити свої пізнання й удосконалити свої професійні навички.