Школа – вдома

Якість освітніх послуг в Україні все більше відрізняється, залежно від регіону та навчального закладу. За даними Міністерства освіти і науки, сьогодні найякісніша освіта – у Києві та області, на Львівщині, а також у найбільших містах України. Найгірша – у сільській місцевості. Нині до цих «географічних» викликів додалися ті, що пов’язані з війною, децентралізацією та реформою освіти загалом. Найскладніші – саме пов’язані з війною, оскільки ситуація з освітніми послугами в Донецькій та Луганській областях лише погіршується.

«Про рівний доступ до освіти дітей, які залишилися в зоні конфлікту, не може йтися, бо 555 шкіл опинилися на тимчасово непідконтрольній території, а у так званій сірій зоні цього навчального року призупинили діяльність 18 шкіл. На лінії розмежування працює 37 шкіл, у яких навчається понад 6,5 тисяч учнів. Там неможливо організувати якісний навчальний процес», - акцентувала директор громадської організації «Фонд «Відкрита політика» Ірина ЖДАНОВА.

Ідею створювати для дітей з Донбасу та Криму спеціальні інтернатні заклади (або збирати їх в якомусь існуючому інтернаті), де б вони могли жити і вчитися п’ять днів на тиждень, а на вихідні повертатися додому, розкритикував Уповноважений Президента з прав дитини Микола КУЛЕБА. На його думку, так порушується право дитини на виховання в родині.

«На першому місці стратегічно має бути право дитини на сім’ю. Мене непокоїть ідея створення інтернатних закладів там, де немає шкіл: ми не можемо підміняти поняття, бо є інтерес дитини. Жодна відсутність школи не може бути приводом для розділення дитини з сім’єю. Сьогодні відома практика, коли представники інтернатів пропонують малозабезпеченим родинам віддавати дітей до них. Мовляв, так їм буде краще. Батьки віддають, потім забувають забирати дітей на вихідні, згодом – на канікули, і так дитина сиротіє. Більшість дітей зі 100 тисяч, які нині перебувають в інтернатах, – це соціальні сироти при живих батьках», - зазначив Микола КУЛЕБА.

Експерти від Міносвіти, навчальних закладів і громадськості вважають, що ситуацію на даному етапі може покращити розвиток дистанційної освіти. Гостро постає питання технологічного підсилення закладів освіти, які виїхали на підконтрольну територію.

«Ми вважаємо, що за дистанційним навчанням, – майбутнє. Така практика вітається в Європі: там навчальні заклади масово переходять в онлайн, бо це доступно та ефективно. При цьому рівень інформатизації суспільства дозволяє отримати освіту в найвіддаленіших селах. Сьогодні ми подали в міністерство концепт освітнього телебачення: в його рамках можемо в найкоротший термін реалізувати програму дистанційної освіти для середньої школи. Також спільно з фондом «Відкрита політика» вже провели декілька пілотних уроків з української мови та історії України, - ділиться керівник освітнього порталу «Педагогічна преса» Дмитро ПОГОРЄЛОВ. – Маємо напрацювання в плані пошуку і залучення викладачів саме в онлайні, бо не кожен може так працювати. Ми будемо проводити конкурси з набору таких фахівців. Пропонуємо долучатися до цього проекту різноманітним установам, як державним, так і приватним, бо основна наша проблема – фінансування таких ініціатив. Краще, якщо це буде державна програма. Далі ми зробимо презентацію наших напрацювань».

Доступна освітня платформа в інтернеті була б виходом і для дітей із сільських шкіл, і для всіх охочих покращити знання з певних предметів. Сьогодні у профільному міністерстві активно займаються можливістю створення такої альтернативи.

«Ми пропонуємо розробити комплект нормативно-розпорядчої документації для запровадження дистанційної освіти в системі загальної середньої освіти, - каже представник МОН Володимир БОЖИНСЬКИЙ. – Ця форма не є традиційною: ми не вважаємо, що дистанційна освіта є різновидом екстернату або індивідуальної форми навчання, які самодостатні і за довгий час себе виправдали. Наше намагання – виокремити дистанційну форму освіти в повноцінну окрему, щоб на неї повністю розповсюджувався стандарт загальної середньої освіти – щоб дитина отримувала такий самий документ, як і при очному навчанні. Думаю, добре було б на базі Міжнародної української школи (у якій навчаються українські діти, що перебувають з батьками за кордоном. – Авт.) створити спеціальний навчальний центр».

Фахівці вважають, що навіть за нинішнього обмеженого бюджету на це можна знайти кошти – наприклад, використати частку освітньої субвенції, яка не пішла на непідконтрольні території. Тому освітяни звернуться в Міністерство фінансів із запитом щодо залишку цих грошей, а також пропозицією направити їх на розвиток дистанційної освіти.